Рішення № 89606366, 01.06.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/7387/19

2-а/465/352/20

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2020 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Ванівського Ю.М.

при секретарі Школьніковій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Рогатинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, третя особа Княгицька сільська рада Рогатинського району Івано-Франківської області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Рогатинського районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Кривень І.С. про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2019 року ВП №52709852 по виконанню виконавчого листа № 2-а-1001/11, що виданий Франківським районним судом м. Львова 11.10.2016 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що висновки державного виконавця вказані в оскаржуваній постанові про те, що керівник притягнутий до кримінальної відповідальності мають оманливий характер, оскільки з лютого 2019 року до моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2019 року, виконання обов`язків голови Княгиницької сільської ради Рогатинського району було покладено в силу закону на секретаря сільської ради Левицьку О.І ., яка як найвища посадова особа органу місцевого самоврядування зобов`язана була виконати судове рішення. Зазначає, що жодних дій, які б свідчили про виконання судового рішення тимчасово виконуючою обов`язків голови Княгиницької сільської ради Рогатинського району Левицькою О.І. не здійснено. Також зазначає, що державний виконавець Кривень І.С., всупереч приписам абз.3 ч.3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», не надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення керівником боржника кримінального правопорушення, внаслідок чого не дотримався положень закону. Позивач зазначає, що державний виконавець лише продублював мотиви винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2019 р., що були ним же вказані в постанові про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2016 року, яка була скасована судами як така, що неправомірно винесена. Окрім того позивач стверджує, що жодних дій, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання державним виконавцем не здійснено, зокрема що з часу відновлення виконавчого провадження - 13.10.2017 р. до моменту закінчення виконавчого провадження - 23.10.2019 р. пройшло більше двох років, проте державним виконавцем не здійснено заходів спрямованих на реальне виконання постанови Франківського районного суду м. Львова від 31.05.2016 року.

Ухвалою суду від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи відповідно до вимог ст.257 КАС України здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить до такого висновку.

Судом встановлено, що постановою Франківського районного суду м. Львова від 31.05.2016 року у справі № 2-а-1001/11 зобовязано Княгиницьку сільську раду Рогатинського району Івано-Франківської області провести реєстрацію 101 договору купівлі-продажу майнових паїв СК«Княгиничі» та анулювання 101 свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства по особах відповідно до переданих договорів, видати ОСОБА_1 одне свідоцтво про право власності на майновий пай.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року постанову від 31.05.2016 року залишено без змін.

11.10.2016 року Франківський районний суд м. Львова видав виконавчий лист № 2-а-1001/11.

21.10.2016 р. державний виконавець Рогатинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Кривень І.С. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52709852 з примусового виконання постанови Франківського районного суду м. Львова від 31.05.2016 р. та надав боржнику строк для самостійного виконання.

07.10.2016 року державний виконавець Кривень І.С. здійснив перевірку виконання рішення боржником у наданий строк, про що було складено акт 07.11.2016 року. Постановою від 07.11.2016 року ВП № 52709852 на боржника накладено штраф в розмірі 5100,00 грн. 23.11.2016 року сільський голова ОСОБА_5. надав пояснення з приводу невиконання рішення суду. 23.11.2016 року здійснив перевірку виконання рішення боржником, про що було складено акт від 23.11.2016 року. 23.11.2017 року державний виконавець виніс постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі 10200, 00 грн. та постанову про накладення арешту на кошти боржника на суму 21100,00 грн.

30.12.2016 р. державний виконавець Кривень І.С., керуючись п. 11 ч.1 ст. 39, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 24.04.2017 р. визнано протиправними дії державного виконавця Кривень І.С. Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2016 р. ВП № 52709852. Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2016 р. ВП № 52709852.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 р. постанову від 24.04.2017 р. залишено без змін.

На виконання зазначених судових рішень державним виконавцем Кривенем І.С. 13.10.2017 р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №52709852.

23.10.2019 р. головним державним виконавцем Кривенем Іваном Степановичем винесено оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження від 23 жовтня 2019 р. №52709852 на підставі п. 11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавцем зазначено, що рішення боржником не виконано, керівника (сільського голову) притягнуто до кримінальної відповідальності та відсторонено від роботи. Також вказано, що у разі не виконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» та згідно наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» змінено назву Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на Рогатинський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Верховенство право є одним із основних принципів адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАСУ.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення зокрема на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до положення ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року вказав, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правово.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 40 рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ , у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Відповідно до пункту 1, підпункту 1 пункту 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 1,16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За приписами пункту 11 частини 39 даного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

В силу частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Приписами частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

? накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

? накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

?звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може вказувати про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що всупереч приписам абз.3 ч.3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення керівником боржника кримінального правопорушення, у зв`язку з чим не дотримався положень закону. Так, виконавець лише продублював мотиви в оскаржуваній постанові від 23.10.2019 р., що були аналогічними в постанові про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2016 року та яка була скасована судами як неправомірна.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 р. в справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження.

Суд враховує те, що вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 22.10.2018 р. сільського голову Княгиницької сільської ради Рогатинського району ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України у зв`язку з умисним не виконанням постанови Франківського районного суду м. Львова від 31.05.2016 р. по справі № 2-а-1001/11 та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, з позбавленням права займати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 1 (один) рік. Вирок залишений без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 р. та постановою Верховного Суду від 02 квітня 2020 р.

У зв`язку із набранням законної сили вироку суду від 22.10.2018 р. щодо голови сільської ради ОСОБА_5 , тимчасово виконання обов`язків голови Княгиницької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області покладено в силу закону на секретаря ради Левицьку Ольгу Іванівну .

Як слідує з матеріалів справи державним виконавцем Рогатинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Кривень І.С. у ході виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-а-1001/11, виданого 11.10.2016 року Франківським районним судом м. Львова не вживались необхідні дії з примусового виконання судового рішення, визначені статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Слід зауважити, що накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину на попереднього керівника боржника є не достатніми заходами виконання судового рішення. Таким чином, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

В оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначено, що керівника (сільського голову) боржника притягнуто до кримінальної відповідальності, відсторонено від роботи та у разі не виконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд звертає увагу на те, що починаючи з лютого 2019 року до винесення державним виконавцем 23 жовтня 2019 р. постанови про закінчення виконавчого провадження виконання обов`язків голови Княгиницької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області було покладено на секретаря сільської ради Левицьку О.І., яка зобов`язана була, як найвища посадова особа органу місцевого самоврядування, виконати судове рішення.

Згідно ч. 2 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв`язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради, крім випадків дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови відповідно до Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" або Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Суд вважає, що державний виконавець формально підійшов до вчинення всіх виконавчих дій не з`ясувавши реального керівника боржника, який зобов`язаний виконати судове рішення. Незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 11.10.2016 року Франківським районним судом м. Львова виконавчого листа №2-а-1001/11, рішення суду залишається і досі невиконаним.

Судом враховано висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17 та від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 29 січня 2020 ркоу у справі № 127/2606/17, від 14 травня 2020 року №408/7181/16-а.

Частиною 5 та 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини 2 статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів вчинення державним виконавцем заходів щодо примусового виконання рішення передбачених чинним законодавством для виконання виконавчого листа, суд погоджується з доводами позивача щодо передчасності та протиправності прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження. Суд вважає, що державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення та не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Кривень І.С. про закінчення виконавчого провадження від 23.10.2019 року ВП №52709852 по виконанню виконавчого листа №2-а-1001/11, що виданий 11.10.2016 р. Франківським районним судом м. Львова.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (місцезнаходження: Івано-Франківська обл., м. Рогатин, вул. Галицька, 40; код ЄДРПОУ: 35065082) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Ю.М. Ванівський