Ухвала суду № 89604296, 03.06.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/2255/20

Провадження № 1-кп/242/615/20

УХВАЛА

про задоволення самовідводу судді

3 червня 2020 року м. Селидове

Суддя Селидівського міського суду Донецької області Коліщук З.М., отримавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020050000000400 від 28.02.2020 року стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

встановив:

До Селидівського міського суду Донецької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62020050000000400 від 28.02.2020 року стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2020 головуючим у справі визначено суддю ОСОБА_2 .

В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 працює на посаді прокурора Селидівського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області.

Відповідно до своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 підтримував державне обвинувачення в багатьох кримінальних провадженнях в Селидівському міському суді, зокрема і в тих, де я була головуючою.

Вважаю, що в разі ухвалення вироку у даній справі (обвинувального чи виправдувального), у сторін (обвинувачення чи захисту) можуть виникнути сумніви в моїй неупередженості.

Крім того, в будь-якому випадку це призводить до виникнення сумнівів в неупередженості судді у стороннього спостерігача.

Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні, зокрема, за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Частиною першою статті 80 цього Кодексу встановлено, що за наявності підстав, передбачених статтею 75 КПК України, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

У п.2.5 “Бангалорських принципів поведінки судді” (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року), зокрема, зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, “кожен має право на справедливий розгляд його справи… незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить питання щодо винуватості”.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб`єктивний та об`єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.

Так, рішенням у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Суд, суддя є безсторонні, поки зворотне не буде доведено. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, п. 26, рішення «Пуллар проти Сполученого Королівства», «Томанн проти Швейцарии», а також «Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції», «Дактарас проти Литви».).

Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід (“Білуха проти України”, “Вештайн проти Швейцарії”, “Мікаллефф проти Мальті”).

Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів.

Як зазначено у п .12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справи «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), «Білуха проти України» (рішення від 09 листопада 2006 року), «Рудніченко проти України» (рішення від 11 липня 2013 року) «Цанд проти Австрії», «Россі проти Франції»).

Відповідно до ст. 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Вимога законності у кримінальному провадженні України поширюється не лише на законність суду, який уповноважений здійснювати судовий розгляд у кримінальних справах, а включає в себе й законність складу суду в конкретному судовому провадженні.

Законність складу суду спрямована на забезпечення права на справедливий суд, проголошеного в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У практиці Європейського суду з прав людини недодержання вимог щодо складу суду визнається порушенням положень п. 1 ст. 6 Конвенції, про необхідність розгляду справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Наведені обставини можуть викликати сумнів у об`єктивного спостерігача щодо неупередженості судді у разі подальшого розгляду даного кримінального провадження та ухвалення в ньому в тому числі процесуальних рішень, а також з метою недопущення порушення гарантованих діючих законодавством принципів судочинства щодо права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, тому я не маю права розглядати дане кримінальне провадження.

Текст статей 80, 81, 82 КПК України свідчить про неоднаковий підхід законодавця щодо зазначення у вказаних нормах порядку подачі заяви про самовідвід судді.

Згідно ч. 1 ст. 80 КПК України суддя за наявності підстав передбачених статтями 75-79 зобов`язані заявляти самовідвід.

Відповідно до ст. 82 КПК України законодавцем вказано наслідки заявленого самовідводу судді.

Як свідчить текст ч. 1 ст. 81 КПК України законодавець після слова «відводу» не зазначив слово «самовідводу».

На погляд судді заява про самовідвід повинна вирішуватися виключно одноособово і ніхто не може її переглядати.

Положеннями КПК України механізм правового регулювання самовідводу суддів чітко не встановлено порядок його вирішення, зокрема при розгляді заяви про самовідвід, що викликає труднощі у правовідносинах та призводить до конфліктів між суддями.

Суддя виходить із вимог ст. 369 КПК України, практики національних судів, міжнародної практики з принципу верховенства права, вважає, що будь-яке процесуальне рішення судді в кримінальному провадженні повинно бути оформлено процесуальним документом, а в даному випадку, саме ухвалою судді.

На підставі викладеного, вважаю за необхідне заявити самовідвід.

Керуючись ст. ст. 75, 80, 369, 371, 372 КПК України, суд

постановив:

Задовольнити самовідвід судді Коліщук З.М. у кримінальному провадженні №62020050000000400 від 28.02.2020 року стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Матеріали кримінального провадження передати для подальшого перерозподілу відповідно до ст. 35 КПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

ОСОБА_3 М. Коліщук