Рішення № 89598455, 01.06.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2111/19

01 червня 2020 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31281-17 від 14.08.2019 та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі, також, - відповідач), в якому просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31281-17 від 14.08.2019 про стягнення з ОСОБА_1 23785,08 грн недоїмки зі сплати єдиного внеску та 680,00 грн штрафу та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у даній справі визначено головуючого суддю Хрущ В.Л.

Ухвалою судді від 25.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено у справі судове засідання.

Від представника позивача на адресу суду 01.10.2019 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач з урахуванням збільшення позовних вимог просить:

скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31281-17 від 14.08.2019 про стягнення з ОСОБА_1 23785,08 грн недоїмки зі сплати єдиного внеску та 680,00 грн штрафу;

стягнути з відповідача в користь позивача понесені ним судові витрати по справі;

зобов`язати відповідача зняти позивача з обліку платника єдиного внеску та внести відповідні відомості до інформаційні системи (бази) АІС "Податковий блок" та реєстру страхувальників.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-31281-17 від 14.08.2019 про стягнення з позивача 24465,08 грн недоїмки та штрафу. Позивач вважає, що вимога винесена з порушенням чинних норм права, оскільки ОСОБА_1 не належить до жодної з категорій осіб, визначених статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", як платники єдиного внеску.

Ухвалою суду від 17.10.2019, проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу судового засідання, допущено процесуальне правонаступництво, а саме, замінено Головне управління ДФС у Тернопільській області на Головне управління ДПС в Тернопільській області.

Від представника відповідача на адресу суду 17.10.2019 надійшов відзив на адміністративний позов (аркуші справи 29-34), в якому він проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що позивач зареєстрований та перебуває на податковому обліку та обліку як платник єдиного внеску як фізична особа - підприємець, а, відтак, у відповідності до норм п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Також, представник відповідача заперечує проти задоволення вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу адвоката, посилаючись на їх необґрунтованість.

Також, представник відповідача подав на адресу суду 28.10.2019 відзив на заяву про збільшення позовних вимог (аркуші справи 60-62), в якому заперечив проти позовних вимог, звернувши увагу суду на те, що контролюючий орган не уповноважений здійснювати процедури припинення підприємницької діяльності або зняття з обліку як платника єдиного внеску, а також, вносити відповідні відомості до АІС "Податковий блок" та реєстру страхувальників.

Від представника позивача надійшла на адресу суду 23.10.2019 відповідь на відзив (аркуші справи 54-56), в якому він спростовує позицію відповідача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, стверджує, що виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Тобто, визначальним для сплати єдиного внеску є не перебування особи на обліку як платник податків, а також знаходження в інших реєстрах, пов`язаних з оподаткуванням, а наявність в даному випадку статусу фізичної особи - підприємця.

Ухвалою суду від 23.12.2019 провадження у даній справі зупинено до набрання чинності рішенням суду в адміністративній справі №500/2595/18.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.04.2020 №14 та рішення зборів суддів від 15.04.2020 проведено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з тривалою відсутністю головуючого судді та неможливістю продовжувати нею розгляд справи у строки, встановлені КАС України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у даній справі визначено суддю Баб`юка П.М.

Ухвалою суду від 21.04.2020 прийнято справу до провадження, поновлено провадження у справі 500/2111/19, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа – підприємець 24.05.1996, державну реєстрацію здійснено Чортківською районною державною адміністрацією, що підтверджується розпорядженням голови Чортківської РДА від 24.05.1996 №251 (аркуш справи 44).

На облік Чортківською ОДПІ позивача, як фізичну особу – підприємця, взято 28.05.1996 (лист Чортківської ОДПІ ГУ ДФС в Тернопільській області №871/6 від 14.09.2018, аркуш справи 58).

Згідно з витягом з реєстру страхувальників №3221 від 25.02.2019 ОСОБА_1 01.09.1999 взятий на облік платника єдиного внеску (аркуш справи 45).

Разом із тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань записів щодо ОСОБА_1 не знайдено (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 04.09.2018, аркуш справи 6).

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 23785,08 грн, у зв`язку з чим, Головне управління ДФС у Тернопільській області сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від від 14.08.2019 №Ф-31281-17, відповідно до якої контролюючий орган вимагає сплатити позивача, як фізичної особи, заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 24465,08 грн, в тому числі 23785,08 грн недоїмки та 680, 00 грн штрафу, яка виникла станом на 31.07.2019 (аркуш справи 7).

Зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивач отримав поштою 06.09.2019.

Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску, а вимогу такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оскаржується вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, прийнята відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи постановлена вона: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Отже, визначальною умовою для наявності обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 цього Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, – на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Також, частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», – здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей (абзац 2 частина 1 статті 5 Закону №2464-VI).

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI).

У матеріалах справи наявні відомості про набуття статусу суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 24.05.1996 (Розпорядження голови Чортківської РДА від 24.05.1996 №251, аркуш справи 44).

Згідно з п.65.1. ст.65 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”.

Разом із тим, судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів щодо ОСОБА_1 не знайдено, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.09.2018 року № 23866255 (аркуш справи 6).

Для встановлення наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011 року.

Відповідно до п.2, Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (п.3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI).

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (п.7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI).

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абз.2 п.7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI).

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (п.8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI).

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абз.2 п.8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI).

Враховуючи наведені правові норми, суд зазначає, що у випадку припинення позивачем своєї підприємницької діяльності, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містив би відомості про такого суб`єкта підприємницької діяльності з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця «вважається недійсним», оскільки позивач отримав вищевказане свідоцтво ще до 01.07.2004 року.

При цьому, в матеріалах справи відсутні та ГУ ДПС у Тернопільській області не надано будь-яких доказів того, що позивач подавав державному реєстратору, у встановлений п.2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI строк, реєстраційну картку для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва.

Також в матеріалах справи, відсутні будь-які належні та допустимі докази отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача при прийнятті оскаржуваної вимоги була відсутня належна інформація про наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця.

Відтак, віднесення позивача до платників єдиного внеску, перелічених в статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” при формуванні оскаржуваної вимоги вчинено без належних на те підстав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” документом, який підтверджує статус фізичної особи-підприємця, є витяг з Єдиного державного реєстру, який міститься в матеріалах даної адміністративної справи та у даній справі свідчить про відсутність реєстрації позивача як фізичної особи - підприємця на час прийняття оскаржуваної вимоги.

Також, суд бере до уваги рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/2595/18 від 31.10.2019, що набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020, яким визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.10.2018 №Ф-31281-17. Крім цього, сума боргу, згідно вимоги про сплату боргу №Ф-31281-17 від 14.08.2019, яка є предметом розгляду у даній справі, включає в себе суму недоїмки згідно вимоги про сплату боргу №Ф-31281-17 від 09.10.2018, яка була предметом оскарження у справі №500/2595/18.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-31281-17 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 24465,08 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Також, позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку, як платника єдиного внеску та внести відповідні відомості до АІС "Податковий блок" та реєстру страхувальників.

Слід зазначити, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою. (абз.11 ч.1 чт.5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Таким чином, вказаним законом визначений порядок та підстави зняття з обліку платників єдиного внеску, наявність чи відсутність яких не була підставою та предметом розгляду у даній адміністративній справі. Також, в справі відсутні і позивачем не надано відомостей чи звертався позивач до контролюючого органу з відповідною заявою та чи була вона розглянута відповідачем у встановленому порядку.

Враховуючи наведене, позовна вимога про зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку, як платника єдиного внеску та внести відповідні відомості до АІС "Податковий блок" та реєстру страхувальників задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, в тому числі, витрат на правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд встановив, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом про скасування вимоги позивач сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №85539 від 16.09.2019.

Враховуючи задоволення позову в цій частині та приписи статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом, між позивачем та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги від 09.09.2019 (аркуш справи 8).

Відповідно до акту узгодження вартості послуг одна година роботи адвоката становить 500 грн (аркуш справи 11).

Як випливає із акту надання-прийому послуг від 13.09.2019 (аркуш справи 9) адвокатом надано позивачу наступні послуги із зазначенням вартості:

консультація - 0,5 год, що складає 250,00 грн;

вивчення матеріалів справи, узгодження правової позиції у справі з клієнтом – 0,5 год, що складає 250,00 грн;

підготовка позовної заяви, виготовлення копій тощо - 3 год., що складає 1500,00 грн.

Оплату за юридичні послуги здійснено позивачем на рахунок адвоката ОСОБА_2 у розмірі 2000,00 грн, про що свідчить квитанція №9 від 13.09.2019 (аркуш справи 10).

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, проаналізувавши наведені норми КАС України, надані представником позивача документи, суд приходить до висновку, що стягненню в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

Таким чином, вимоги позивача по відшкодуванню судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають задоволенню у розмірі 1768,40 грн (768,40 грн судового збору та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу).

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.08.2019 №31281-17.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання зняти ОСОБА_1 з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1768,40 грн одна тисяча сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Головне управління Державної податкової служби України в Тернопільській області: 46000, вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, код ЄДРПОУ 43142763.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року.

Головуючий суддя Баб`юк П.М.

копія вірна

Суддя Баб`юк П.М.