Рішення № 89598320, 25.05.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/138/20

25 травня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача Щербатюк О.Д.

представника відповідача Чайківська М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області складено податкове повідомлення - рішення №0009022-5306-1912, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 р. в сумі 5 174,04 грн.

ОСОБА_1 не погоджується із складеним Головним управлінням ДФС у Тернопільській області податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2019 р. №0009022-5306-1912 та вважає його незаконним.

Ухвалою від 09.01.2020 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 27.01.2020. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Позивачем не підтверджено двох умов для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, тому даний об`єкт нерухомого майна не відноситься до об`єктів, визначених пп. "ж" пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК як об`єкт нерухомості, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки власник такого об`єкту не є юридичною особою та не використовує об`єкт у сільськогосподарській діяльності.

На підставі цього представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

29 січня 2020 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 05.03.2020 о 11:30 год.

Ухвалою суду від 05.03.2020, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) оголошено перерву до 30.03.2020 о 10:45 год. для підготовки до надання нових пояснень по справі.

30 березня 2020 року секретарем судового засідання Павловським Ю.Б. складено довідку про те, що судове засідання по адміністративній справі № 500/138/20 за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 30 березня 2020 року не проводилося, у зв`язку із оголошенням карантину та тимчасовим, з 17 березня до 03 квітня 2020 року, зупиненням розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу .

Секретарем судового засідання телефонограмою повідомлено сторін про слухання судової справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 25 травня 2020 о 11:45 год.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив в позові відмовити, посилаючись на відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши в судовому засіданні думку представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.11.2005 року ОСОБА_1 належить комплекс приміщення складів, що складається з адміністративного будинку з тамбуром, площею 21,6 кв. м; складу, площею 51,7 кв. м; складу, площею 25,0 кв. м; складу, площею 87,0 кв. м, та огорожа, площею 63,0 кв. м., розташований по АДРЕСА_1 .

Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Так, будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

Згідно розділу 1 «Будівлі» підрозділу 12 «Будівлі нежитлові» групи 127 «Будівлі нежитлові інші» класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого та введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства належать - будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо, а сам : підклас 1271.1 «Будівлі для тваринництва», підклас 1271.2 «Будівлі для птахівництва», підклас 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна», підклас 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні», підклас 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства», підклас 1271.6 «Будівлі тепличного господарства», підклас 1271.7 «Будівлі рибного господарства», підклас 1271.8 «Будівлі підприємств лісництва та звідництва», підклас 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Отже, вищевказані належні позивачу нежитлові будівлі належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, підклас 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Крім того, з 17.04.1996 р. і по даний час позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на загальній системі оподаткування.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань видами діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11); допоміжна діяльність у рослинництві (код КВЕД 01.61); післяурожайна діяльність (код КВЕД 01.63); оброблення насіння для відтворення (код КВЕД 01.64); виробництво олії та тваринних жирів (основний) (код КВЕД 10.41); оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (Код КВЕД 46.21); оптова торгівля квітами та рослинами (код КВЕД 46.22); оптова торгівля фруктами й овочами (код КВЕД 46.31); оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (код КВЕД 46.49); оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й усталюванням (код КВЕД 46.61); оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код КВЕД 46.69); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73); оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього (код КВЕД 46.74); оптова торгівля хімічними продуктами (код КВЕД 46.75); неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90); вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41); транспортне оброблення вантажів (код КВЕД 52.24); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД 52.29); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20); надання в оренду вантажних автомобілів (код КВЕД 77.12).

За 2018 рік ФОП ОСОБА_1 одержав 11773410,36 грн. доходу від провадження такого виду господарської діяльності як виробництво олії та тваринних жирів, 66654,20 грн. - допоміжної діяльності у рослинництві та 35000,16 грн. - оброблення насіння для відтворення.

ОСОБА_1 у своїй господарській діяльності використовує вищевказане нерухоме майно за цільовим призначенням, а саме: для переробки сільськогосподарської продукції - виробництво олії та тваринних жирів.

Відтак, зазначене свідчить, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником і має право на пільги, передбачені абз. "ж" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Разом з тим, слід вказати, що Державна фіскальна служба України в своїй індивідуальній податковій консультації від 08 лютого 2019 року № 467/6/99-99-12-02-03-15/ІПК надала роз`яснення щодо визначення об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

ДФС зазначає, що до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (надалі - Податок) належать, у тому числі, об`єкти нежитлової нерухомості (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК У) та є земельними поліпшеннями, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучних конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності фонду.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, які не мають ознак будівлі, в значенні п.п. 14.1.15 п. 14.1 ст. 14 ПКУ та класифікуються у розділі 2 «Інженерні споруди» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не поширюються визначення об`єкта оподаткування Податком.

У даному випадку належна ОСОБА_1 огорожа, площею 63,0 м. кв, є іншою інженерною спорудою, а не будівлею, а отже, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відтак, рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області від 21.06.2017 р. №1342 "Про встановлення ставок місцевих податків і зборів на території Підволочиської селищної ради на 2018 рік" встановлено з 01 січня 2018 р. ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, а саме:

- для житлової нерухомості, яка перебуває у власності фізичних осіб - 0.15% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр бази оподаткування;

- будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку - 0.5 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей - 0.5 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування - 0.5 % від розміру мінімальної заробітної плати;

- гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки - 0.5% від розміру мінімальної заробітної плати;

- будівлі промислові та склади - 0.15% від розміру мінімальної заробітної плати;

- будівлі та приміщення сільськогосподарського призначення, а саме: телятники, корівники, конюшні, споруди для вирощування молодняку, свинарники, будівлі птахівництва (пташники для вирощування бройлерів, дорослої птиці і молодняка, інкубатори), молочні комплекси. Будівлі для зберігання сільгосппродукції, а також споруди, що використовуються в якості технологічних (переробка м`ясо-молочної та зернової продукції"), транспортних і ремонтних об`єктів, та інші - 0.1 від розміру мінімальної заробітної плати;

- господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо - 0%;

- інші будівлі - 1%.

Оскільки, належний ОСОБА_1 комплекс приміщень складів належить до будівель для зберігання сільгосппродукції, тому у 2018 році для цих об`єктів підлягала до застосування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 0.1 від розміру мінімальної заробітної плати.

З врахуванням вищевказаного рішення сесії Підволочиської селищної ради, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки становив би 1011,66 грн., з яких:

- 609,46 грн. податок за складські приміщення (51,7 м кв. + 25,0 м кв. +87,0 м кв. = 163,7 м. кв. X 3,723 грн. (0,1% від мінімальної заробітної плати на 01.01.2018 р. - 3723,00 грн.);

- 402,20 грн. податок за адмін. будинок (21,6 м. кв. X 18,62 грн. (0,5% від мінімальної заробітної плати на 01.01.2018 р. - 3723,00 грн.).

Однак, у даному випадку ГУ ДФС у Тернопільській області безпідставно нарахувало ОСОБА_1 5174,04 грн. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ст. 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.

У пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації Прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За положеннями пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі будівлі промислові та склади; господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо (підпункти "ґ", "е").

При цьому, відповідно до абзацу "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Так, пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Згідно п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно- правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Цивільний кодекс України дозволяє суб`єкту підприємницької діяльності фізичній особі використовувати у своїй господарській діяльності належне даній фізичній особі майно. Так, ч. 1 ст.320 ЦК України передбачає, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, ч. 1 ст.134 ГК України передбачає, що суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у ст. 328 передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ст. 11 ЦК України викладені підстави виникнення цивільних прав, та обов`язків. Зокрема, п.1 ч.2 ст.11 передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи- підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є:

1)господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно ч. 2 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Одночасно слід враховувати, що статтею 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

З налізу наведених норм вбачається, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, від оподаткування цим податком звільняються споруди, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

При цьому, спеціальним законом у сфері сільськогосподарської діяльності, а саме Законом України "Про сільськогосподарський перепис", закріплено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.

Також у Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", який є чинним, міститься наступне визначення: сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника, наведене у статті 1 Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" від 09.02.2012р. № 4391-VI, відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власно-виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з постачання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 0340/1905/18, правовий аналіз п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року по справі №814/2040/16 та від 04 грудня 2018 року у справі №649/593/16-а.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1.5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно п. 58.1 ст. 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян). Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частинами 1, 2, ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги податкового законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Згідно п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, а саме: в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, у даному випадку виключення будівель, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що належать на праві власності фізичній особі - підприємцю, з числа об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та не забезпечує визначені Податковим кодексом України рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

Згідно п.п. 4.1.2. п.4.1. ст. 4 ПК України,, податкове законодавство України ґрунтується на принципі рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

При цьому, норма пп. «ж» п. 266.2.2 ст. 266 ПК України в порушення основоположного принципу єдиного підходу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо виключення будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об`єктів, які не оподатковуються. За таких обставин, в даному випадку згідно пп. 4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податків.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 03,04.2019 р. №0009022-5306-1912 прийняте не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, з порушенням принципу рівності перед законом, а тому є незаконним.

ГУ ДПС у Тернопільській області своїм рішенням у вигляді податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 03.04.2019 р. №0009022-5306-1912 порушили гарантоване ОСОБА_1 ст. 41 Конституції України право приватної власності.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю. Податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 03.04.2019 р. №00090022-5301912 визнати протиправним та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн.40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003, ЄДРПОУ: 43142763).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.

копія вірна

Суддя Подлісна І.М.