Рішення № 89598103, 02.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2020 року м. Рівне №460/3999/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової служби України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, у якій позивач просить суд визнати протиправною відмову у взятті до відома звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 р. та 2018 р. та зобов`язати взяти до відома звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 р. та 2018 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним помилково було подано відповідачу Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 р. та 2018 р., оскільки він є пенсіонером за віком, відтак звільнений від сплати єдиного внеску. Пояснює, що є громадянином Литви та має посвідку на постійне місце проживання в Україні, а також є пенсіонером за віком та отримує з Республіки Литва пенсію. Покликаючись до пунктів 4 та 5-1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" стверджує, що як пенсіонер за віком позбавлений обов`язку сплати єдиного внеску. Відмова відповідача взяти до відома помилково подані позивачем звіти за 2017 р. та 2018 р. зумовила звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 08.01.2020.

Відповідач позову не визнав, представник відповідача подала відзив на позовну заяву (а.с.34-36), в якому зазначила про необгрунтованість позовних вимог. Покликаючись до положень Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, стверджує, що фізичні особи-підприємці, що належать до пільгових категорій, можуть за власним бажанням бути платниками єдиного внеску і самостійно визначати базу для нарахування єдиного внеску сформувавши та самостійно подавши Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за відповідні періоди. Водночас, відповідач наголошує, що відносно позивача за даними інформаційної системи у реєстрі страхувальників відсутня позначка "фізична особа - пенсіонер". З огляду на те, що позивачем самостійно було подано відповідні Звіти у добровільному порядку, відсутні підстави для скасування таких Звітів. Окрім того зазначає, що у відповідності до Методичних рекомендацій щодо приймання та комп`ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, що затверджені наказом ДПС України від 14.06.2012 № 516, у разі подання платником податків до закінчення граничного строку нової декларації із виправленими показниками, штрафи не нараховуються, а попередній декларації присвоюється статус "до відома". Зазначаючи, що суд не вправі перебирати на себе функції суб`єкта владних повноважень-відповідача втручаючись у його дискрецію щодо прийняття рішення, що належить до компетенції відповідача та входить у коло його повноважень, просить суд відмовити в позові повністю.

28.01.2020 представником відповідача подано клопотання про процесуальне правонаступництво та заміну відповідача на Державну податкову службу України.

Суд враховує, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 вказаної постанови, Державна митна служба та Державна податкова служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

17.05.2019 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Державну податкову службу України, номер запису 1074 135 0000 085321.

У судовому засіданні 28.01.2020 суд постановив допустити процесуальне правонаступництво та замінити відповідача Державну фіскальну службу України правонаступником Державною податковою службою України.

Ухвалою суду від 08.01.2020 судовий розгляд відкладено до 28.01.2020, оголошено перерву до 12.02.2020.

Ухвалою суду від 12.02.2020 судовий розгляд відкладено до 26.02.2020; ухвалою від 26.02.2020 відкладено до 03.03.2020, відкладено до 17.03.2020.

Ухвалою від 17.03.2020 відкладено до 08.04.2020; ухвалою від 08.04.2020 судовий розгляд відкладено до 13.05.2020.

У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується доказами в матеріалах справи (а.с.102-103).

До початку судового розгляду позивач подав через канцелярію суду клопотання про перенесення судового засідання, у якому у зв`язку із поширенням коронавірусу просив суд перенести судове засідання (а.с.109).

Представник відповідача 12.05.2020 подала через канцелярію суду клопотання, у якому у зв`язку із введенням на території усієї країни з 12.03.2020 карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби та запровадженням протипандемічних обмежувальних заходів згідно з постановами Уряду, просила суд відкласти розгляд справи (а.с.108).

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року постановлено установити з 12.03.2020 до 24.04.2020 на всій території України карантин.

Кабінет Міністрів України продовжив дію карантину до 11.05.2020. Відповідне рішення прийняте на засіданні Уряду 22.04.2020.

Рада суддів України звернулася з листом від 16.03.2020 № 9рс- 186/20 до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, Місцевих та апеляційних судів з рекомендаціями, зокрема, по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, в порядку письмового провадження.

За правилами частини першої статті 204 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, оскільки: неприбуття до суду учасника справи не перешкоджає розгляду справи у суді першої інстанції; матеріали справи містять достатній обсяг належних та допустимих доказів для розгляду справи по суті; суд не визнавав явку учасників справи обов`язковою.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд ухвалою від 13.05.2020 перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 21.05.2020 заяву про збільшення позовних вимог повернуто позивачу з тих підстав, що вказану заяву про збільшення позовних вимог позивачем подано поза межами строку, встановленого статтею 47 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Литва, з 05.2006 приїхав в Україну з Литви та має право постійного безстрокового проживання на території України, що підтверджується посвідкою на постійне поживання серії НОМЕР_1 (а.с.10-12, 14).

З 01.11.2017 ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку 2 групи (а.с.13).

26.01.2018 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 самостійно сформовано та подано до податкового органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік згідно з таблицею 2 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (а.с.81).

28.01.2019 позивачем самостійно сформовано та подано до податкового органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік згідно з додатком 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, у якому згідно з Таблицею 1 визначено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік у розмірі 9828,72 грн (а.с.79-80). Вказаний Звіт внесено до Реєстру застрахованих осіб та відображено в інтегрованій картці платника (а.с.73-78).

11.07.2019 позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 11/07, у якому просив взяти до відома Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 та 2018 роки у зв`язку із помилковістю подання даних звітів та тим, що він є пенсіонером за віком та у відповідності до чинного законодавства має право не платити суми єдиного внеску за себе, як підприємця (а.с.7).

Листом від 24.07.2019 № 35276/6/99-99-13-02-01-15 відповідач повідомив позивача, що за даними інформаційної системи "Податковий блок" позивач перебуває з 06.10.2017 на обліку як фізична особа-підприємець обравши спрощену систему оподаткування з 01.11.2017 без позначки "фізична особа-пенсіонер". Враховуючи самостійне формування та подання платником єдиного внеску Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 та 2018 роки підстав для скасування поданих звітів немає (а.с.8-9).

Вважаючи відсутнім обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та відмова відповідача у зв`язку з цим взяти подані звіти "до відома" зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є наслідком встановлення судом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень. За умови відсутності визначеної законодавством необхідності вчинення дій суб`єктом владних повноважень, бездіяльність суб`єкта владних повноважень не є протиправною, оскільки не суперечить законодавству та не створює для особи жодних негативних наслідків.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 05.04.2019 у справі № 809/248/18 (адміністративне провадження № К/9901/53585/18).

В контексті викладеного суд враховує, що згідно з пунктом 4 частин першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.

За змістом пункту 3 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до статті 6, пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу.

Звітним періодом є календарний рік.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".

Пунктами 13, 15, 16 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства зобов`язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім ФО - підприємців, зазначених у пункті 3 розділу III цього Порядку.

При прийнятті Звіту, що подається особисто страхувальником або уповноваженою на це особою, відповідальна особа органу доходів і зборів зобов`язана візуально перевірити наявність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу на паперових носіях.

За відсутності зауважень відповідальна особа органу доходів і зборів, яка приймає Звіт від страхувальника, реєструє Звіт датою фактичного отримання органом доходів і зборів та обов`язково засвідчує власним підписом.

На примірнику, що залишається у платника за його бажанням, проставляється штамп "ОТРИМАНО".

Такий Звіт вважається прийнятим. Цей факт засвідчують відповідні відмітки: штамп, дата реєстрації Звіту та реєстраційний номер.

Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.

Отже, обов`язку фізичної особи-підприємця подати за себе Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску кореспондує обов`язок контролюючого органу прийняти та зареєструвати такий Звіт відповідно до встановленого порядку.

При цьому зазначений Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не встановлює права та не визначає порядку дій особи, якою подано Звіт, щодо подання Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску "до відома" податкового органу, про що позивається позивач, як і не передбачає процедури та послідовності дій податкового органу щодо "взяття до відома" відповідного Звіту платника.

З огляду на відсутність встановленої законодавцем процедури та нормативно визначеного порядку дій суб`єкта владних повноважень відповідна бездіяльність (відмова) органу державної влади не може визнаватися протиправною.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що обов`язковою ознакою дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин як то, зокрема, але не виключно, встановлюють відповідальність суб`єкта господарювання.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушенння його прав та інтересів цими рішеннями, діями чи бездіяльністю су`єкта владних повноважень.

Оцінюючи правомірність дій/бездіяльності та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та перевіряє, чи прийняті або вчинені такі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі № 21-34а15 зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.

У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі № 21-3222а15 та підтримана Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 і від 01.07.2019 у справі №460/1019/16-а.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій/бездіяльності не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15.

Суд констатує, що у позові позивачем не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача порушено і які саме права або інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 16.12.2019 суд витребовував у позивача докази на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у межах даного спору.

Вимоги суду позивач не виконав та не подав жодних доказів.

Окрім того, вказаною ухвалою від 16.12.2019 суд також витребовував у відповідача інформацію про прийняття щодо позивача за наслідком поданих Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 р. та 2018 р. рішень зобов`язального характеру щодо сплати сум єдиного внеску, нарахованих позивачем у поданих звітах.

У відзиві на позовну заяву відповідачем не зазначено про прийняття певних рішень, зокрема вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за наслідком подання Звітів за 2017 р. та 2018 р., а позивач не стверджував про таке.

Натомість обґрунтування позову у справі зводиться до того, що позивачем помилкового було подано звітність по єдиному внеску за 2017 та 2018 роки, внаслідок чого, на думку позивача, відповідач зобов`язаний взяти подані Звіти "до відома".

Як зазначалось судом, пунктом 15 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлено обов`язок відповідальної особи органу доходів і зборів, яка приймає Звіт від страхувальника, зареєструвати поданий Звіт, натомість порядку взяття "до відома" поданого та зареєстрованого Звіту законодавчо не передбачено.

Суд враховує, що вказані Звіти за 2017 та 2018 роки подані позивачем самостійно та добровільно. Доказів протилежно позивачем до позовної заяви не додано, а судом не здобуто.

При цьому, щодо доводів позивача про помилковість подання звітів, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу V Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі виявлення помилки у Звіті до закінчення строку подання цього Звіту страхувальник повторно формує та подає Звіт у повному обсязі до органу доходів і зборів за основним місцем обліку. Чинним вважається останній електронний або паперовий Звіт, поданий страхувальником до закінчення строків подання звітності, визначених цим Порядком, який пройшов всі контролі при завантаженні до Реєстру страхувальників та до Реєстру застрахованих осіб. Якщо страхувальником до закінчення строку подання Звіту подаються за поточний звітний період лише окремі таблиці Звіту із зазначенням типу форми "скасовуюча", "додаткова", цей Звіт не вважається Звітом і вважається таким, що не подавався.

Тобто, позивач, вважаючи, що ним помилково було подано звіти, на виконання вказаних положень цього Порядку мав право подати скасовуючий звіт, що ним зроблено не було. Вказаний факт не заперечується.

Разом з тим, сам факт подання та реєстрації відповідачем Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивача не спричиняє сам по собі жодних правових наслідків для позивача.

Це свідчить про те, що дії, пов`язані з прийняттям та реєстрацією Звіту органом доходів і зборів в силу приписів Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є обов`язковими, тоді як самі по собі вони не спричиняють будь-яких наслідків для позивача, внаслідок чого відсутні порушені права позивача, які підлягають захисту.

Тому суд вважає необхідним роз`яснити, що лише у випадку прийняття відповідачем на підставі поданого Звіту позивача певного рішення зобов`язального характеру для позивача, як то вимоги про сплату боргу (недоїмки), останній не позбавлений права оскаржити його в судовому порядку обравши належний спосіб захисту порушеного відповідачем у такий спосіб права позивача, як такого, що породжує певні правові наслідки для позивача як суб`єкта відповідних правовідносин і має обов`язковий характер для нього.

Отже, відсутність порушеного права позивача, як зазначалось, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

В силу положень статті 139 КАС України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в позові до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., буд. 8, ЄДРПОУ 39292197) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складений 02 червня 2020 року.

Суддя Нор У.М.