Рішення № 89597727, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/10384/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доМіністерства розвитку громад та територій України прооскарження дій та бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон) (нова назва - Міністерство розвитку громад та територій України) (надалі - відповідач або Міністерство), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом від 24.04.2019;

- зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію, що запитувалася.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про ненадання в повному обсязі відповіді на запитувану інформацію.

Ухвалою від 21.06.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2019 задоволено клопотання про зміну назви відповідача. Замінено назву відповідача "Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України" на "Міністерство розвитку громад та територій України".

У додаткових поясненнях по справі, позивач зазначає, що саме відповідач є розпорядником запитуваної інформації, а також він вказує про неможливість отримання запитуваної інформації від місцевої ради, оскільки вона знаходиться на тимчасово окупованій території.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ним було надано всю наявну інформацію запитувану позивачем. Також відповідач наголошує, що він не є розпорядником запитуваної інформації з 2015 року. Крім того, відповідач вказує, що позивач вже звертався з ідентичним запитом у 2018 році та існує судова практика із вказаного питання (справа № 826/8483/18).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2020 відмовлено у задоволенні клопотання № 8/8.4-168-19 від 23.08.2019 «Про закриття провадження» представника Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Мальцева С.С.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24.04.2019 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, а саме: "вся наявна інформація з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов (держателем якого був Мінрегіон") стосовно мене - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , та повідомити в якому органі (підрозділі) знаходиться вказана інформація станом на сьогодні".

06.05.2019 позивач отримав лист-відповідь від відповідача, в якому зазначено, що реєстр на даний час не працює. Після внесення змін у програмний продукт АС ЄДРКО буде розроблений відповідний порядок роботи з програмою та доступу до інформації з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, згідно з вимогами законодавства.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідачем не було надано запитувану інформацію у повному обсязі.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Зазначена норма кореспондується із статтею 34 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з статтею 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 цього Закону).

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є, зокрема, запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з частинами першою, другою статті 19 цього Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. При цьому, запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститися, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Підстави відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію передбачено статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до статті 23 Закону рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 24.04.2019 було подано запит на отримання публічної інформації, яка стосується відомостей з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2011 року № 238, відповідно до пункту 2 якого адміністратором Реєстру є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (правонаступником якого є Міністерство розвитку громад та територій України), яке забезпечує створення та функціонування системи спеціалізованого програмного, інформаційно-технічного забезпечення та відповідає за накопичення, збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі.

Пунктом 8 наведеного Порядку передбачено, що доступ до інформації, що міститься в Реєстрі, а також її розміщення на веб-сайті адміністратора здійснюється відповідно до закону.

01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства», пунктом 4 якого статтю 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» доповнено пунктом 7 такого змісту: « 7) здійснює заходи щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов».

Пунктами 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №1142 визначено Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства забезпечити передачу до 1 листопада 2015 року обласним та Київській міській державним адміністраціям майна, яке використовується для ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Місцевим державним адміністраціям: передбачати кошти для ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у межах бюджетних призначень, установлених їм законом про Державний бюджет України на відповідний рік; здійснювати починаючи з 1 листопада 2015 р. в межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і витрат на утримання місцевих державних адміністрацій заходи щодо ведення зазначеного реєстру в установленому порядку.

Крім того, підпунктом 12 пункту «б» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

У зв`язку з передачею ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов місцевим державним адміністраціям Мінрегіон, правонаступником якого є відповідач, не здійснює заходів щодо ведення, внесення змін та отримання інформації, що міститься в зазначеному реєстрі.

Таким чином, на момент подання позивачем запиту на публічну інформацію від 24.04.2019 Мінрегіон, правонаступником якого є відповідач, не був розпорядником запитуваної інформації щодо Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки відповідні функції передано місцевим державним адміністраціям, яким надано повноваження щодо ведення Реєстру в установленому порядку, а також відповідні повноваження щодо ведення в установленому порядку Реєстру делеговано до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, що свідчить про відсутність підстав для зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 повної інформації по суті поданого ним запиту від 24.04.2019.

У наданій позивачу листом від 06.05.2019 № 7/9.3.2/7378-19 відповіді Мінрегіоном було зазначено, про передачу відповідних повноважень щодо ведення Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов місцевим державним адміністраціям і відповідна інформація може бути надана позивачу реєстраторами обласних та Київської міської держадміністрації після завершення організаційних заходів, а тому у діях відповідача не вбачається протиправної бездіяльності.

Суд наголошує, що посилання ОСОБА_1 на наявність відомостей щодо перебування у володінні Мінрегіону інформації з Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов щодо позивача не підтверджена жодними належними та допустимими доказами і такі твердження позивача спростовано наведеними вище нормами законодавства України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надаючи відповідь у формі листа від 06.05.2019 № 7/9.3.2/7378-19 на запит позивача від 24.04.2019, Мінрегіон, правонаступником якого є відповідач, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його надати повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту, з огляду на їх необґрунтованість.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко