Рішення № 89597725, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/5147/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомОСОБА_1 проГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

27.03.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.01.2019 № Ф-30305-17 ГУ на суму 15 819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з грудня 2012 року він не займався адвокатською діяльністю; в силу положень ст. ст. 4, 7, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення прибуткової діяльності та факту зайнятості особи; відповідно до положень ст. ст. 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зупинення та припинення права на зайняття адвокатською діяльністю є різними поняттями та мають різну правову природу; відтак дія положень Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

05.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/5147/19; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

07.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що згідно із п. 13 розділу 2 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані подавати за себе звіт незалежно від того, чи ведуть вони діяльність; відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність; таким чином адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, мають нараховувати ЄСВ за себе у розмірі, не меншому ніж 704 грн. на місяць у 2017 році та не менш ніж 819,06 грн. - у 2018 році, навіть якщо доходу від такої діяльності отримано не було; при цьому, для звільнення від обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки сам факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування ЄСВ; з Єдиного реєстру адвокатів України вбачається, що право на заняття адвокатською діяльністю позивача зупинено не було.

Відповідач також звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 09.10.2019 суд відмовив в задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 120 від 19.05.2005 Колісник А.В. отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2825/10.

16.01.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві було оформлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30305-17, якою позивача повідомлено, що станом на 31.12.2018 у нього обліковується заборгованість із сплати єдиного внеску в розмірі 15 819,54 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

В той же час, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. Крім того, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону № 2464, ч. 1 якої встановлено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зокрема, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162.

Як стверджує відповідач, і не заперечує позивач, останній перебуває на обліку платників єдиного внеску як самозайнята особа.

Базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший п. 2 ч. 1 ст. 7 закону № 2464).

Законом України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, у першому реченні абзацу другого п. 2 частини першої ст. 7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

Тобто, починаючи з 01.01.2017, якщо платником єдиного внеску - особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).

Відповідно до норм ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Але, як зазначалось вище, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464).

Отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, повинні перебувати на обліку в органах доходів і зборів як платники єдиного внеску. При цьому, починаючи з 01.01.2017, якщо така особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від незалежної професійної діяльності, вона зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 передбачено, що мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік становить 3 200,00 грн. - розмір мінімального страхового внеску в 2017 році дорівнює 704,00 грн. В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 3723,00 грн., а отже розмір мінімального страхового внеску в 2018 році дорівнює 819,06 грн.

Таким чином з наведеного вбачається, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, має нараховувати єдиний внесок за себе у розмірі, не меншому ніж 704,00 грн. на місяць в 2017 році, та у розмірі, не меншому ніж 806,19 грн. на місяць - в 2018 році, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) адвокатом отримано не було.

Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464 встановлено, що платники ЄСВ - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік до 1 травня наступного року. Тобто сплатити ЄСВ за 2017 рік таким суб`єктам необхідно до 1 травня 2018 року, а за 2018 рік - до 1 травня 2019 року відповідно.

Абзацом 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 також встановлено, що періодом, за який особи, що провадять незалежну діяльність, подають звітність до контролюючих органів, є календарний рік.

При цьому пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.05.2015 № 435, встановлено, що звіт такі платники також мають подавати до 1 травня року, наступного за звітним.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивачем обов`язок щодо подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не виконано, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 роки не сплачено.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

За вказаних обставин суд вважає, що фіскальним органом правомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-30305-17 від 16.01.2019, якою позивача повідомлено, що станом на 31.12.2018 у нього обліковується заборгованість із сплати єдиного внеску в розмірі 15 819,54 грн.

З приводу посилання позивача на той факт, що починаючи з грудня 2012 року він не займався адвокатською діяльністю, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 2 п. 11.18 розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви за формою N 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою N 6-ОПП.

Отже, для звільнення від обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки саме факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування єдиного соціального внеску.

Натомість, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази того, що він звертався до контролюючого органу із заявою форми № 8-ОПП.

Принагідно суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі №805/528/17-а (адміністративне провадження №К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в порушення обов`язку, встановленого ст. 77 КАС України, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко