Рішення № 89597433, 27.05.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2342/19

27 травня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф2350-53 від 12.09.2019,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області від 12 вересня 2019 року №Ф-2350-53 в розмірі 5508,36 з призначенням платежу "погашення заборгованості з ЄСВ".

Ухвалою суду від 19 листопада 2019 року (головуючий суддя по справі - Хрущ В.Л.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено у справі судове засідання.

Ухвалою суду від 17 грудня 2019 року замінено первісного відповідача у справі, Головне управління ДФС у Тернопільській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільської області.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 №15 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №500/2342/19 у зв`язку із тривалою відсутністю головуючого судді та не можливістю продовжити ним розгляд справи у строки, встановлені КАС України.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю по справі - Осташа А.В.

Ухвалою суду від 24.04.2020 прийнято справу до розгляду та ухвалено повторно розпочати розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.03.2012 він зареєструвався як фізична особа-підприємець, обрав спрощену систему оподаткування та значився на обліку, як платник єдиного внеску. Однак, фактично не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходів як фізична особа-підприємець, оскільки упродовж 2013-2019 років знаходився у трудових відносинах в якості найманого працівника за трудовим договором. Незважаючи на це, Головним управлінням ДФС в Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 вересня 2019 року №Ф-2350-53, щодо сплати заборгованості із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 5508,36 грн. Позивач вважає протиправним нарахування йому єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виставлення вимоги про сплату недоїмки, адже відповідні нарахування сум єдиного внеску за нього здійснювалися його роботодавцем, оскільки з його заробітної плати щомісячно утримуються усі встановлені податки та єдиний соціальний внесок. Також позивач вказує, що податковий орган сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки), але при цьому не склав акт перевірки.

Представник відповідача подав 02.12.2019 відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що в податкового органу були обґрунтовані підстави для формування вимоги про сплату боргу, враховуючи дані інформаційної системи органів державної фіскальної служби, відповідно до яких за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 5508,36 грн. На думку відповідача, для такої категорії платників єдиного внеску, як позивач, Закон не передбачає пільг чи можливостей звільнення від сплати сум єдиного внеску незважаючи на ту обставину, що останній офіційно працевлаштований та з його заробітної плати сплачується єдиний внесок роботодавцем. Крім того, нездійснення позивачем підприємницької діяльності також не є підставою для несплати відповідних сум єдиного внеску.

Також зазначано, що оскаржувана вимога сформована податковим органом на підставі облікових даних інформаційної системи, а не на підставі акту перевірки, потреб проведення якої в даному випадку не було. За наведених обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 15.03.2012 по 05.11.2019 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, з моменту реєстрації фізичною особою-підприємцем позивач обрав спрощену систему оподаткування та рахувався на обліку, як платник єдиного внеску.

За обліковими даними інформаційної системи органів ДФС станом на 31.08.2019 за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 5508,36 грн., тому сформовано та направлено на його адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 12 вересня 2019 року №Ф-2350-53.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Відповідно до наказів про прийняття на роботу та про звільнення, позивач з 02.02.2015 працював у ТОВ "Долина-центр", ТОВ "Гумекс Про" та вТОВ "Долина-17" працює по даний час (аркуш справи 19-23).

До матеріалів справи долучено довідки від ТОВ "Гумекс Про", від ТОВ "Долина - 17" про суми сплаченого збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по гр. ОСОБА_1 (аркуш справи 24-25, 40-41).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2018 рік та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець.

Щодо аргументів позивача про те, що в даному випадку підставою для направлення вимоги можуть бути лише дані документальних перевірок, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Закону № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).

Відповідно до пункту1 Розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з абзацами 2-4 пункту 2 Розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 4 Розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, зокрема, облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз змісту наведених норм дозволяє суду дійти висновку те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.

Таким чином, суд, надаючи правову оцінку аргументам позивача, вважає вірним твердження представника відповідача, що наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату такого без проведення додаткових перевірок, перевірка в межах спірних правовідносин не проводилась і не була підставою для формування оскаржуваної вимоги.

Разом з тим, за встановлених судом обставин вказане не спростовує того, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 вересня 2019 року №Ф-2350-53.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому така підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 вересня 2019 року №Ф-2350-53.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 775 (сімсот сімдесят п`ять) грн.

Реквізити сторін:

- позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області: 46003, м.Тернопіль, вул. Білецька, 1, код ЄДРПОУ 43142763.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 травня 2020 року.

Головуючий суддя Осташ А.В.

копія вірна

Суддя Осташ А.В.