Рішення № 89596601, 28.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2020 року справа №320/2422/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Київській області від 07.02.2020 № Ф-6705-55.

Позивач вважає винесену відповідачем вимогу протиправною та такою, що підлягає до скасування. Зокрема позивач зазначає, що має Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1514, видане Радою адвокатів Рівненської області 30.11.2018, та з 02.01.2019 перебуває на обліку як платник ЄСВ (реєстраційний номер платника єдиного внеску НОМЕР_1 ) - особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат). В той же час, доходу від здійснення незалежної професійної діяльність позивач не отримує та з 12.06.2019 працює за трудовим договором в ТОВ "УТ "УЛФ" (код за ЄДРПОУ 35428975) на посаді головного юриста, а отже є застрахованою особою і єдиний внесок за позивача своєчасно та в повному обсязі сплачує роботодавець.

Всупереч зазначеному, враховуючи те, що відповідачу, як податковому органу, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, достеменно відомо, що єдиний внесок за позивача сплачує роботодавець - ТОВ "УТ "УЛФ" (код за ЄДРПОУ 35428975), позивач вважає, що ГУ ДПС у Київській області безпідставно здійснює нарахування ЄСВ до сплати позивачем та виносить оскаржувану вимогу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, Головне управління Державної податкової служби у Київській області просить суд відмовити в його задоволенні та зазначає, що у зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ в розмірі 2754,16, відповідно до ст. 25 Закону 2464 сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 № Ф-6705-55.

Відповідач вважає, що фізичні особи які провадять незалежну професійну діяльність, і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе. Сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу яка провадить незалежну професійну діяльність, та яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає).

Підсумовуючи викладене, контролюючий орган вважає, що мав всі передбачені законодавством підстави для винесення спірної вимоги та направлення її на адресу Позивача. Спірне рішення відповідає всім критеріям, визначеним Законом № 2464 та Інструкцією №449, як по формі, так і по змісту, було належним чином вручене платнику (що не заперечується Позивачем), а тому підстави для її скасування у судовому порядку відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач має Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1514, видане Радою адвокатів Рівненської області 30.11.2018, та з 02.01.2019 перебуває на обліку як платник ЄСВ (реєстраційний номер платника єдиного внеску НОМЕР_1 ) - особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) (відомості з Електронного кабінету платника податків).

В той же час, позивач доходу від здійснення незалежної професійної діяльність не отримує та з 12.06.2019 працює за трудовим договором в ТОВ "УТ "УЛФ" (код за ЄДРПОУ 35428975) на посаді головного юриста, а отже є застрахованою особою і єдиний внесок за позивача сплачує роботодавець. Зазначене підтверджується Довідкою ТОВ "УТ "УЛФ" № 21 від 05.03.2020, Формою ОК-5, Формою ОК-7, Довідкою ПФУ про нараховану заробітну плату.

Судом встановлено, що ІКПП позивача станом на 05.04.2019 у нього обліковувалася переплата по єдиному соціальному внеску в розмірі 2754,18 грн.

Згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійсненні наступні нарахування, як особі яка провадить незалежну професійну діяльність:

19.04.2019 було нараховано ЄСВ за 1 кв. 2019 - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн. (враховуючи переплату 2754,18 грн., борг у Позивача відсутній);

02.07.2019 Позивачем сплачено кошти у розмірі 2754,18 грн., відтак переплата становила 2 754,18 грн.

19.07.2019 було нараховано ЄСВ за II кв. 2019 - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., (враховуючи переплату у розмірі 2754,18 грн., борг у Позивача відсутній);

08.10.2019 Позивачем сплачено кошти у розмірі 2 754,20 грн., відтак переплата становила 2 754,20 грн.

21.10.2019 було нараховано ЄСВ за III кв. 2019 - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., (враховуючи переплату у розмірі 2754,20 грн., борг у Позивача відсутній, а переплата становить 0,02 грн.);

20.01.2020 було нараховано ЄСВ за IV квартал 2019 - 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн., враховуючи переплату у розмірі 0,02 грн., сума боргу становить 2754,16 грн. Позивачем не сплачено єдиного соціального внеску за IV квартал 2019 у розмірі 2754,16 грн.

У зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ у розмірі 2754,16 грн. відповідачем сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 № Ф-6705-55, та направлено на адресу позивача.

Не погодившись із оспорюваною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її необгрунтованою та протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

П.5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4

цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і € базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування ЄСВ, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наявність у позивача свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Сам факт перебування позивача на обліку в органах фіскальної служби також не свідчить про обов`язок останнього сплачувати «подвійно» єдиний внесок, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оспорювана Вимога (4 квартал 2019), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

До такого ж висновку дійшов також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді аналогічної справи № 160/3114/19 (Постанова від 27.11.2019):

«З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

В подальшому, зазначений правовий висновок був підтриманий Верховним Судом при розгляді справи № 260/358/19 (Постанова від 05.12.2019):

«..наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-УІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї».

Варто відзначити, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до ст. 36 ЗУ «Про судоустрій а статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій.

Варто також відзначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

З викладеного вбачається безпідставність винесення відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та необхідність її скасування.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві на позовну заяву.

Частиною другою та четвертою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не надав суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки)Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ43141377) від 07.02.2020 № Ф-6705-55.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.