Рішення № 89596594, 26.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року м. Київ № 320/6208/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

позивача – Петиченко І.В.,

від відповідача – не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі по тексту – відповідач, Хотівська сільська рада), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення № 145/25 від 30.05.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.04.2019 ОСОБА_1 звернулась до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з заявою-клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, орієнтовним розміром 0,140 га, яка розташована на території Хотівської сільської ради.

Проте, зазначив позивач, рішенням Хотівської сільської ради від 30.05.2019 № 145/25 відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з тим, що на бажану позивачем земельну ділянку прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим громадянам.

Позивач вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позовну заяву зазначив, що на графічних матеріалах доданих ОСОБА_1 до заяви-клопотання від 09.04.2019, зазначена земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб на підставі рішення від 05.10.1995 № 43/26 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку і господарських будівель та обслуговування житлового будинку і господарських споруд гр…».

Відтак, відповідач зазначив, що рішення Хотівської сільської ради «Про відмову на подану заяву» від 30.05.2019 №145/26 є законним, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/6208/19 та відклав підготовче засідання на 20.02.2020.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, подав до суду відповідь на відзив, де зазначив наступне.

Так, відповідачем у якості підтвердження права власності третьої особи на заявлену позивачем ділянку надано копію рішення відповідача про передачу в приватну власність земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 Однак, ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 знаходиться в іншому місці, її розташування не співпадає і навіть не межує із ділянкою надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої просив позивач.

Окрім цього, позивач звертав увагу суду, що до наданого відповідачем на підтвердження права власності на земельну ділянку рішення ним не додано жодного графічного матеріалу з якого можна зрозуміти, що відомості стосуються саме тієї ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої просила позивач.

Таким чином, позивач стверджує, що факт наявності зареєстрованого права власності на обрану позивачем земельну ділянку відповідачем не доведено.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 10.03.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 суд відклав розгляд справи на 26.05.2020.

У судове засідання, призначене у справі на 26.05.2020 з`явився представник позивача, який підтримав позов, просив задовольнити його у повному обсязі та вказав, що твердження відповідача про те, що обрана позивачем земельна ділянка перебуває у власності іншої особи ґрунтуються лише на власних переконаннях відповідача та жодним чином не підтверджено Хотівською сільською радою. При цьому, представник зауважив, що оскаржуване рішення відповідача мотивовано іншими обставинами – «в зв`язку з тим, що на бажане місце розташування земельної ділянки прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою іншим громадянам», а відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, у передбачений законодавством строк. Будь-яких заяв клопотань від відповідача до суду не надходило, причини неявки не повідомлено.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданим Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 01.07.1997 року.

09.04.2019 ОСОБА_1 звернулася до Хотівської сільської ради із заявою-клопотанням, у порядку визначеному статтею 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,14 га.

До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорту та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 145/25 від 30.05.2019 «Про відмову на подану заяву» відмовлено ОСОБА_1 (заява від 09.04.2019) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в зв`язку з тим, що на бажане місце розташування земельної ділянки, прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, іншим громадянам.

Як вбачається з протоколу № 3 від 30.05.2019 засідання постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин та екологічної безпеки Хотівської сільської ради 7 скликання, на засіданні слухали питання щодо розгляду заяв громадян, які надійшли до сільської ради та схвалено відмовити ОСОБА_1 , оскільки прийнято рішення про передачу у власність іншій особі.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в селі Хотів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селищі площею не більше 0,15 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

В статті 1 Закону України «Про землеустрій» надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (частина 2 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 вказаної статті).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Як вбачається з рішення відповідача від 30.05.2019 №145/25, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано, що на бажане місце розташування земельної ділянки прийнято рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншим громадянам.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача від 30.05.2019 №145/25, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі, суд відхиляє, з огляду на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

У подальшому, у відзиві на позов, відповідач зазначив, що обрана ОСОБА_1 земельна ділянка, перебуває у власності на підставі Рішення від 05.10.1995 №43/26 «Про передачу в приватну власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку і господарських будівель та обслуговування житлового будинку і господарських споруд гр…». Також відповідачем долучено до відзиву Рішення Хотівської сільської ради № 43/26 від 05.10.1995 «Про передачу в приватну власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку і господарських будівель та обслуговування житлового будинку та господарських споруд гр. ОСОБА_2 , яким передано у власність гр. ОСОБА_2 безкоштовно в приватну власність земельну ділянку розміром 0,15 га для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських споруд в АДРЕСА_1 .

З даного приводу суд зазначає, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 1, 2 статті 116 Земельного Кодексу України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 Земельного Кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Водночас, відповідачем у якості підтвердження права власності третьої особи – ОСОБА_2 на заявлену позивачем ділянку надано копію рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , однак відповідачем не надано до суду належних доказів, які б свідчили про те, що вказана земельна ділянка розташована за адресою АДРЕСА_1 співпадає із бажаною ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Крім того, суд приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що бажана позивачем земельна ділянка, з приводу якої ОСОБА_1 звернулася до відповідача знаходиться в іншому місці та її розташування не співпадає і навіть не межує із ділянкою надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої просив позивач.

Так, із наданих позивачем до матеріалів справи графічних матеріалів вбачається, що земельна ділянка про надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої ОСОБА_1 звернулася до відповідача не співпадає та навіть не межує із земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 яку передано у власність гр. ОСОБА_2 .

Водночас, в ході судового розгляду справи, у судовому засіданні від 10.03.2020 представником відповідача було вказано про те, що земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі знаходиться у власності інших громадян та є приватною власністю. Додатково представник відповідача зазначив, що долучені до матеріалів справи графічні матеріали не відповідають дійсності та зазначив про те, що ним буде подано суду екземпляр графічних матеріалів (карту землеустрою) де зазначено, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Суд зазначає, що відповідачем жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка саме відносно якої позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, належить на праві власності третім особам надано не було та в судові засідання призначені у справі на 16.04.2020 та 26.05.2020 представник відповідача не з`являвся.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, суд зазначає, що рішенням Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №145/25 від 30.05.2019 «Про відмову на подану заяву» відмовлено ОСОБА_1 (заява від 09.04.2019) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою «…в зв`язку з тим, що на бажане місце розташування земельної ділянки, прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, іншим громадянам.».

Отже, в силу приписів ч.2 ст. 77 КАС України, суд відхиляє доводи відповідача про те, що на заявлену позивачем ділянку надано копію рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, оскільки вказані підстави не були покладені в основу спірного рішення, тому не можуть бути належним доказом в обґрунтування підстави відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою від 30.05.2019.

Так, Хотівська сільська рада не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення від 30.05.2019 № 145/25 «Про відмову на подану заяву» щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку не дотримався вимог Земельного Кодексу України та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою посилаючись на надання дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку іншій особі, у зв`язку з чим спірне рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та є необгрнутованим.

Враховуючи наведені обставини суд вирішив, що вимога позивача про визнання протиправним рішення № 145/25 від 30.05.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області, підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення № 145/25 від 30.05.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області є необґрунтованим, а також не відповідає критеріям розсудливості, добросовісності, а тому підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Так, зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційними повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один із кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

При цьому, зазначена позовна вимога є саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням тієї обставини, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом, а прийняття певного рішення, яке відноситься виключно до компетенції відповідача не може бути вирішено, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог.

Відтак належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Хотівської сільської ради Київської області повторно розглянути звернення позивача з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 802,80 грн., що підтверджується відомостями квитанції № 72 від 28.11.2019.

Відтак, враховуючи ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та визначити розмір судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог не надається за можливе, суд дійшов висновку що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 802,80 підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 30.10.2019 між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_3 (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №24, за умовами якого адвокат зобов`язався надавати клієнту правову допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Хотівської сільської ради про визнання протиправним рішення № 145/25 та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з пунктом 2.1 договору адвокат приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: надає консультації з правових питань; складає процесуальні документи; приймає участь у судових розглядах справ клієнта.

Пунктом 4.2 договору визначено, що вартість правової допомоги, що надається адвокатом відповідно до умов договору становить: складання позовної заяви – 2000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи дублікат квитанції №0.0.1518150812.1 від 11.11.2019 на суму 2000,00 грн.

Відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з цим, враховуючи підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами та їх зв`язок зі справою, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Хотівської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 145/25 від 30.05.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області.

3. Зобов`язати Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,14 гектара на території села Хотів Києво-Святошинського району Київської області, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних відмовити.

5. Стягнути з Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362154; місцезнаходження: 08171, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Хотів, вул.Площа Паширова, будинок 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 802 (вісімсот дві) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 03 червня 2020 р.