Рішення № 89596587, 02.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року № 320/6450/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник – Головне управління ДПС у Київській області), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області по невиплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб;

- стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня по 15 лютого 2017 року та з 05 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року в сумі 52 594, 99 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Податковий кодекс України не може регулювати порядок виплати грошової компенсації, на відміну від Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Податковим кодексом України не встановлено прямої заборони для здійснення такої компенсації. Суб`єкти, на яких поширюється право на отримання грошової компенсації відповідно до Порядку № 44, у різні періоди часу не співпадали з категорією осіб, передбачених пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України. Вважає, що відповідач порушує гарантовані конституцією права на одержання такої компенсації та зазначає, що пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Посилаючись на низку рішень Конституційного Суду України, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 вважає, що служба в органах податкової міліції є військовою службою, а тому особам, які проходять службу в таких органах, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, повинна здійснюватися виплата рівноцінної та повної компенсації втрат доходів, аналогічна іншим категоріям військовослужбовців. Крім того, посилаючись на пункт 26 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначає, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Позивач також посилається на рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України» (заява № 39766/05) та зазначає про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

З урахуванням викладеного вважає, що бездіяльність відповідача по невиплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб за обумовлений період є протиправною, оскільки суперечить вимогам законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10 грудня 2019 року від представника відповідача через службу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Стверджує, що утримання податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01 січня по 15 лютого 2017 року та з 05 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року в сумі 52 594, 99 грн. здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, Податкового кодексу України. Зазначає, що з 01.01.2017 Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» виключено працівників податкової міліції зі складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб. Оскільки згідно з ієрархією джерел права закон має вищу юридичну силу щодо інших актів, у спірних правовідносинах слід керуватися приписами саме Податкового кодексу України, а не Порядку № 44. Пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України встановлює виключний перелік категорій громадян, яким проводиться відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, а не приведення приписів Порядку № 44 у відповідність до внесених Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» змін до Податкового кодексу України з 01.01.2017 в частині виключення певної категорії громадян з переліку осіб, які мають право на компенсацію, не є підставою розглядати цей Порядок як нормативно-правовий акт, який визначає особливості утримання і сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для осіб рядового і начальницького складу податкової міліції.

19 грудня 2019 року від позивача через службу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, за результатом вивчення змісту якої судом встановлено, що позивач позов підтримує, просить суд його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

09 січня 2020 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача щодо розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував. У зв`язку з цим суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 13.03.2008 (а.с. 14-16).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.07.2017, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с. 21).

Зі змісту позовної заяви встановлено, що згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 01.12.2016 № 3821-о позивач проходив службу в Головному управлінні ДФС у Київській області на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу оперативних заходів протидії корупції у податковій сфері управління внутрішньої безпеки з 01.12.2016 та мав спеціальне звання – полковник податкової міліції.

Наказом Державної фіскальної служби України від 15.02.2017 № АТО 57-ос/ДСК позивача звільнено з посади та призначено на посаду в Головному управління ДФС у Донецькій області.

Наказом Державної фіскальної служби України від 14.06.2017 № 1372-о позивача відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Головного управління ДФС у Київській області та наказом Головного управління ДФС у Київській області від 27.06.2017 № 411-о призначено на посаду заступника начальника відділу активних заходів оперативного управління з 05.07.2017.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 13.11.2018 № 924-о позивача звільнено з посади та призначено заступником начальника другого оперативного відділу оперативного управління.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 29.01.2019 № 95-о позивача звільнено з посади та податкової міліції з 30.01.2019 в запас через хворобу.

За час проходження позивачем служби в Головному управлінні ДФС у Київській області у період з 01.01.2017 по 15.02.2017 та з 05.07.2017 по 31.12.2018, відповідачем ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення в сумі 293461, 93 грн. та утримано суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 52594, 99 грн., а також військовий збір.

Проте, позивач акцентує увагу суду, що при здійсненні виплати грошового забезпечення відповідачем не було вчинено дії, спрямовані на виплату йому рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з нього грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 52594, 99 грн.

На підтвердження вищевказаних порушень вимог податкового законодавства позивачем надані розрахункові листи за січень, лютий, липень-грудень 2017 року та січень-грудень 2018 року, наданих листами Головного управління ДФС у Київській області від 31.10.2019 № 22325/д/10-35-05-02 та від 13.112019 № 22347/д/10-36-05.

Відповідно до вищевказаних розрахункових листів позивачу нараховано грошове забезпечення (заробітна плата) у січні 2017 року в розмірі 3530, 35 грн., у лютому 2017 року в розмірі 4543, 25 грн., у липні 2017 року в розмірі 2941, 91 грн., у серпні 2017 року в розмірі 7503, 12 грн., у вересні року в розмірі 8832, 89 грн., у жовтні 2017 року в розмірі 19193, 53 грн., у листопаді 2017 року в розмірі 21335, 94 грн., у грудні 2017 року в розмірі 15517, 49 грн., у січні 2018 року в розмірі 4454, 90 грн., у лютому 2018 року в розмірі 8660, 89 грн., у березні 2018 року в розмірі 15663, 58 грн., у квітні 2018 року в розмірі 18694, 52 грн., у травні 2018 року в розмірі 17318, 73 грн., у червні року в розмірі 17426, 04 грн., у липні 2018 року в розмірі 17381, 17 грн., у серпні 2018 в розмірі 53259, 70 грн., у вересні 2018 року в розмірі 5080, 00 грн., у жовтні 2018 року в розмірі 14615, 33 грн., у листопаді 2018 року в розмірі 16400, 20 грн., у грудні 2018 року в розмірі 21108, 44 грн. на загальну суму 293461, 93 грн.

При виплаті вказаної суми грошового забезпечення відповідачем утримано податок з доходів фізичних осіб у січні 2017 року в розмірі 635, 45 грн., у лютому 2017 року в розмірі 817, 79 грн., у липні 2017 року в розмірі 529, 54 грн., у серпні 2017 року в розмірі 1350, 56 грн., у вересні 2017 року в розмірі 1589, 92 грн., у жовтні 2017 року в розмірі 3454, 84 грн., у листопаді 2017 року в розмірі 3840, 47 грн., у грудні 2017 року в розмірі 2793, 15 грн., у січні 2018 року в розмірі 801, 88 грн., у лютому 2018 року в розмірі 1558, 96 грн., у березні 2018 року в розмірі 2819, 44 грн., у квітні 2018 року в розмірі 3137, 31 грн., у травні 2018 року в розмірі 3117, 37 грн., у червні 2018 року в розмірі 3136, 69 грн., у липні 2018 року в розмірі 3128, 61 грн., у серпні 2018 в розмірі 9586, 75 грн., у вересні 2018 року в розмірі 914, 40 грн., у жовтні 2018 року в розмірі 2630, 76 грн., у листопаді 2018 року в розмірі 2952, 04 грн., у грудні 2018 року в розмірі 3799, 51 грн. на загальну суму 52594, 99 грн. та не виплачені суми грошової компенсації втрат доходів, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Позивач зазначає, що належні йому за цей період виплати заробітної плати (за вирахуванням податків та зборів) були здійснені в період з 16.01.2017 по 27.12.2018, що підтверджується випискою про надходження по картці/рахунку НОМЕР_3 за період 01.01.2017 по 31.12.2018 ПАТ КБ «Приватбанк» від 18.11.2019 за № PSSMGOTUV6ASDHJM.

Проте, із сум заробітної плати (грошового забезпечення), які позивачу нараховані та виплачені у січні, лютому, липні-грудні 2017 року та січні-грудні 2018 року, відповідач утримав податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 52594, 99 грн. та не здійснив виплату позивачу рівноцінної та повної грошової компенсації втрат доходів, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб, у зв`язку з чим оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі – ПК України).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Статтею 5 ПК України визначено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

За змістом пункту 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, з урахуванням особливостей, визначених розділом IV ПК України.

Пунктом 168.5 статті 168 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017) було передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У той же час, пунктом 168.5 статті 168 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 до 01.01.2019) закріплено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Таким чином, з аналізу вказаних норм вбачається, що у відповідача відсутній обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача за 2017-2018 роки.

Суд звертає увагу, що пунктом 348.1 статті 348 ПК України передбачено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно пункту 353.1 статті 353 ПК України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Отже, служба в органах податкової міліції є військовою службою.

Пунктом 356.1 статті 356 ПК України, передбачено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України (пункт 357.1 статті 357 ПК України).

Так, умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44).

У відповідності до пункту 2 Порядку № 44 (у редакції, чинній до 03.06.2017) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Разом із тим, пунктом 2 Порядку № 44 (у редакції, чинній з 03.06.2017) визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Однак, зміни до пункту 2 Порядку № 44 внесені 31.05.2017, без урахування положень пункту 168.5 статті 168 ПК України, які з 01.01.2017 виключили працівників податкової міліції зі складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

Пункт 3 Порядку № 44 визначає, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з пунктами 4 та 5 Порядку № 44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом з тим, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» втратив чинність 01.01.2011 з прийняттям ПК України.

При цьому, з аналізу норм Порядку № 44 вбачається, що його приписи не можуть бути самостійною підставою для визначення наявності у особи права на вказану компенсацію, оскільки цей Порядок було затверджено на виконання пункту 22.7 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та він лише визначає умови і механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб певним категоріям громадян, право на яке було передбачено у вказаному Законі, а у наступному в Податковому кодексі України.

У спірний період (з 01 січня по 15 лютого 2017 року та з 05 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року) встановлені пунктом 168.5 статті 168 ПК України особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб не розповсюджувалися на осіб рядового і начальницького складу податкової міліції, тому утримані з грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу податкової міліції суми податку на доходи фізичних осіб не підлягали спрямуванню на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Не приведення приписів Порядку № 44 у відповідність до внесених Законом № 1797-VIII змін до ПК України з 01.01.2017 в частині виключення певної категорії громадян з переліку осіб, які мають право на компенсацію, не є підставою розглядати цій Порядок як нормативно-правовий акт, який визначає особливості утримання і сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для осіб рядового і начальницького складу податкової міліції.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 25.03.2019 у справа № 820/4516/18.

Оскільки як встановлено вище, виплата компенсації в порядку пункту 168.5 статті 168 ПК України не належить до нарахування і виплати позивачу, тому не має місця і подія невиплати грошової компенсації сум з податку доходів фізичних осіб, відтак позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

При цьому, нерозповсюдження дії пункту 168.5 статті 168 ПК України щодо особливостей порядку утримання та сплати (перерахування) податку для певних категорій громадян на осіб рядового і начальницького складу податкової міліції – не вказує на дискримінаційне ставлення до позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність його дій.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 52, 73-78, 90, 139, 143, 159, 194, 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дата складення рішення суду 02.06.2020

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.