Ухвала суду № 89596217, 02.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

02 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/7849/20

категорія 109000000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попової О. Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти та науки України, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 38621185) щодо присвоєння гуртожитку по АДРЕСА_1 . Вінницькій АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 статусу - гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів та скасувати статус - гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів гуртожитку по вул. Вінницькій, 48 (стара назва - вул. Свердлова).

Розглянувши поданий адміністративний позов, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить розглядати позовну заяву за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками виключно у сфері публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що у випадку, якщо суб`єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з`ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Судом встановлено, що позивач оскаржує дії Міністерства освіти і науки України щодо присвоєння гуртожитку статусу - гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів та скасувати статус - гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів гуртожитку. Що в свою чергу зачіпає, на думку позивача права на користування (проживання, приватизацію) гуртожитком за адресою: АДРЕСА_3 ), в якому вона проживає протягом тривалого часу.

Також позивач вказує в позові, що з інформації Фонду державного майна України було встановлено, що у реєстрі нерухомого майна будівля гуртожитку по АДРЕСА_2 зазначена як гуртожиток для проживання студентів. Зокрема, з Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності слідує, що будівля гуртожитку, що розташована у АДРЕСА_2 , перебуває у державній власності, органом управління є Міністерство освіти і науки України, вказаний гуртожиток відповідно до класифікатора державного майна є гуртожитком для студентів вищих навчальних закладів.

При вирішенні питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, необхідно враховувати не лише суб`єктний склад сторін, а й характер таких правовідносин.

Статтею 167 ЦК України передбачено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно статті 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державною та комунальної власності» №147/98-ВР від 03.03.1998 року ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державною та комунальної власності» №147/98-ВР від 03.03.1998 році, ініціатива щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об`єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Таким чином, прийняття гуртожитку статусу - гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів є правом Міністерство освіти і науки України як органу, що здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами державної власності. При цьому, жодних владних управлінський функцій відносно позивача відповідач не здійснює.

Суд вважає, що в даному випадку Міністерство освіти і науки України реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватноправових відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 523/16876/14 від 30.05.2018 року, встановивши, що позов направлений на захист житлового права, залишила без змін рішення першої та апеляційної інстанцій, якими закрито провадження у адміністративній справі, зазначивши про те, що не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та фізичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

На переконання суду, приймаючи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, оскільки спір не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, позов ОСОБА_1 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Міністерства освіти та науки України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Г. Попова