Рішення № 89596105, 02.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/12140/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні 21 серпня 2017 року;

- зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки починаючи з 21 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку в сумі 179 086 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/6552/19 йому 04.09.2019 виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, оскільки індексація при звільнення нарахована та виплачена не була.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що вимога позивача не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки правовідносини, які складаються при її проходженні публічної служби є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються ст.ст.116-117 КЗпП.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом начальника Північного регіонального управління від 21.08.2017 №190-ОС ОСОБА_1 було звільнено згідно підпункту "е" (через службову невідповідність) частини 6 із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" .

Оскільки за час проходження служби та при звільненні позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 у справі № 240/6552/19, визнано протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 24.02.2012 по 31.07.2014, з 01.01.2016 по 21.08.2017.

Зобов`язано Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 24.02.2012 по 31.07.2014, з 01.01.2016 по 21.08.2017.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем виплачено позивачу індексацію 04.09.2019 в сумі 1731,06 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації, тому звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 у справі №240/6552/19.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 10.04.2019 у справі №823/1919/16, від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, від 04.12.2019 року у справі №825/742/16, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до статті 117 КЗпП України, може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Встановлено, що індексацію позивачу виплачено на виконання рішення суду у справі №240/6552/19, тобто позивачем набуто право на отримання індексації з моменту набрання рішенням законної сили, а саме з 30.07.2019.

Суд звертає увагу, що сума індексації позивачу була присуджена судом, а звільнення з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача, спорів щодо визначених сум.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що вказані вище положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Зазначеної позиції підтримується також Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.02.2020 у справі 240/9951/19.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, а відтак відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час такої затримки.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, зважаючи на правову природу стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки виплат, суд дійшов висновку, що позов про стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. С.Параджанова, 125, м.Житомир,10025, код ЄДРПОУ 14321914) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева