Рішення № 89595838, 29.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року Справа № 200/6519/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: ОСОБА_1 Ресенчук О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, третя особа: Дніпровська міська рада про визнання протиправною та скасування постанови №12/2901 від 29.01.2019р.,-

ВСТАНОВИВ:

25.04.2019р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, третя особа: Дніпровська міська рада та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 24.02.2020р., просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про накладення штрафу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29.01.2019р. №12/2901 якою визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у розмірі 69156 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана постанова була прийнята відповідачем за результатами проведеної позапланової перевірки позивача за наслідками якої був складений акт від 15.01.2019р. за яким встановлено, що позивачем експлуатується об`єкт містобудування за адресою: АДРЕСА_1 не прийнятий в експлуатацію, що є порушенням ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та за що до позивача застосовано штраф у розмірі 65156 грн. на підставі абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності». Позивач вважає, що вищевказана постанова відповідачем була прийнята без законних підстав, оскільки при проведенні перевірки відповідачем було порушено порядок її проведення, що, в свою чергу, нівелює наслідки такої перевірки, а саме: позапланову перевірку було проведено без участі позивача або його представника, без пред`явлення службового посвідчення та без надання позивачеві копії направлення на проведення позапланової перевірки в порушення вимог п.7, п.9, п.21 Порядку №553; при проведенні перевірки посадовими особами відповідача жодними доказами не було встановлено, що саме позивач є замовником будівництва за вказаною адресою, оскільки саме замовник несе відповідальність за експлуатацію об`єкта будівництва не прийнятого в експлуатацію за абз.2 п.2 ч.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»; позивачеві відповідачем не було вручено ні акту перевірки, ні припису, а також і не повідомлено про час і місце розгляду справи (не пізніше як за три доби до дня її розгляду), перед початком розгляду справи не з`ясовано чи позивача сповіщено про розгляд справи, чим відповідачем було позбавлено позивача права бути присутнім під час здійснення архітектурно-будівельного контролю, надавати пояснення та зауваження до акту перевірки, приймати участь у розгляді справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що є порушенням вимог ч.2 п.17, п.п.3 п.20, п.21 Порядку №244. Також представник позивача вказує і на те, що наказом №240 від 15.05.2012р. було затверджено форму направлення для проведення планового (позапланового) заходу згідно з додатком 9, яке передбачає в обов`язковому порядку зазначення повного найменування юридичної особи/прізвище, ім`я, по-батькові фізичної особи/фізичної особи – підприємця щодо якого здійснюються заходи контролю та адреса об`єкта перевірки, проте, направлення від 09.01.2019р. №0015 таких відомостей не містить в порушення оформлення форми направлення, встановленої наведеним нормативно-правовим актом. За викладених обставин, представник позивача вважає, що за умови невиконання відповідачем як суб`єктом владних повноважень свого обов`язку та не забезпечення участі позивача у проведенні перевірки 15.01.2019р. у спосіб, встановлений Порядком №553, відповідач допустив порушення процедури проведення перевірки (не повідомив позивача про проведення перевірки та провів її без вручення направлення та участі позивача), а, відповідно, складені за наслідками такої перевірки акти суб`єкта владних повноважень (акти, протоколи, постанови) не можуть мати будь-яких правових наслідків та підлягають безумовному скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов, наданому суду у судовому засіданні 29.05.2020р., просив у задоволенні даного адміністративного позову відмовити повністю посилаючись на те, що підставою для проведення позапланової перевірки був лист Дніпровської міської ради від 22.12.2018р. №4/20-1753 про що було видано наказ №25п від 08.01.2019р. та виписано направлення від 09.01.2019р. за №0015, що відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.05.2012р. №240. Під час проведення позапланового заходу було встановлено, що позивачем як фізичною особою-підприємцем експлуатується нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 . Дніпро, вул. Троїцька, буд АДРЕСА_1 , яка не має відповідних документів, які дають право на експлуатацію даного об`єкта, що є порушенням ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Окрім того, представник відповідача зазначає, що на сьогоднішній день у Реєстрі дозвільних документів ДАБК відсутня інформація щодо введення в експлуатацію вищенаведеного об`єкта будівництва, а тому даний об`єкт експлуатується з порушенням норм законодавства у сфері містобудівної діяльності, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будівлі за наведеною вище адресою (нежитлова будівля) є позивач на підставі якої документи, які складаються за результатами позапланової перевірки, були складені на позивача як суб`єкта будівництва – власника майна, а тому вважає, що посадові особи відповідача діяли в рамках встановлених повноважень. Також представник відповідача вказує і на те, що за п.13 Порядку №553 передбачено право суб`єкта містобудування бути присутнім під час проведення перевірки, але це не його обов`язком, складені документи за результатами перевірки були направлені позивачеві, що підтверджено відповідними розрахунковими чеками про направлення поштових відправлень та списком згрупованих поштових відправлень від 07.02.2019р., проте, позивач умисно їх не отримував, поштові відправлені поверталися на адресу відповідача, а, відтак, позивач належним чином був повідомлений про дату і місце розгляду справи, тому вважає, що у відповідача були наявні підстави для притягнення позивача до відповідальності за виявлені порушення у сфері містобудівної діяльності за оспорюваною постановою (а.с.20-22 том 2).

Представник третьої особи (Дніпровської міської ради) у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових поясненнях на позов, надісланих на адресу суду 05.05.2020р. засобами електронного зв`язку, третьою особою зазначено, що даний позов не підлягає задоволенню, оскільки посадові особи відповідача при проведенні позапланового заходу діяли в рамках встановлених повноважень відповідно до вимог Порядку №553 з оформленням наказу та направлення, форми яких відповідають формам, встановленим наказом №240 від 15.05.2012р. та у відповідності до вимог п.21 Порядку №553 (у разі відмови суб`єкта господарювання від отримання акту та припису), були направлені рекомендованим листом з повідомленням №1958, чек ПАТ «Укрпошта» №ПН 215600426655, а відтак, позивач був належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, тому вважає, що в управління були наявні підстави для притягнення позивача до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил (а.с.236-239 том 1). В усних поясненнях представник третьої особи вказав на те, що нормами Порядку №553 не передбачено обов`язку відповідача повідомляти позивача про проведення позапланового заходу.

Окрім того, представником відповідача до початку судового розгляду даної справи було заявлено клопотання про залишення даного адміністративного позову без розгляду, яке було надано у письмовому вигляді та відображено і у відзиві на позов (а.с.16-17, 22 том 2).

В обґрунтування заявленого клопотання представник відповідача зазначив, що положеннями ст.5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено, що постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову, однак позивач звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, будь-яких доказів щодо поважності причин пропуску строку на оскарження вищенаведеної постанови до матеріалів адміністративного позову позивачем не додано, не надано і доказів направлення до управління жодного повідомлення про оскарження спірної постанови, в той же час, відповідачем було надіслано на адресу позивача оспорювану постанову 07.02.2019р. згідно чеку ПАТ «Укрпошта» та списку згрупованих відправлень №2574, які позивач відмовився отримувати засобами поштового зв`язку, а тому за таких обставин представник відповідача вважає, що підстави для поновлення позивачеві строку на оскарження постанови №12/2901 від 29.01.2019р. відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача за цим позовом мають бути залишені без розгляду. Також у самому клопотанні про залишення позову без розгляду представник відповідача посилається на те, що положеннями ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обчислення шестимісячного строку звернення до суду з позовом відбувається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та належним підтвердженням факту надіслання документів рекомендованим листом з повідомленням є розрахунковий документ відділення поштового зв`язку щодо оплати послуг з доставки рекомендованої поштової кореспонденції, пояснив, що, зазначаючи про направлення на адресу позивача припису від 17.01.2019р. (з урахуванням того, що оспорювана постанова складена 29.01.2019р. та припис не є предметом даного спору), при складанні клопотання були допущені помилки.

Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання заперечував, посилаючись на те, що позивачем не був пропущений строк звернення до суду з даним позовом виходячи з того, що позивач довідалася про наявність спірної постанови лише після ознайомлення його представника із матеріалами зведеного виконавчого провадження, зокрема, ВП 58887476 – 17.04.2019р. про що свідчить фотокопія заяви представника позивача та інформація про ознайомлення із матеріалами виконавчих проваджень, яка наявна у справі та саме з цього часу слід відраховувати строки звернення до суду з даним позовом та звернувшись з позовом у квітні 2019р. позивач строк звернення не пропустив, що відповідає вимогам ст.5 наведеного Закону, а також і ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням того, що проведення перевірки щодо позивача відповідачем здійснено без її повідомлення, без її участі, що підтверджується і змістом акту перевірки.

Представник третьої особи (Дніпровської міської ради) клопотання відповідача про залишення даного позову без розгляду через пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом підтримав.

Розглянувши вищезазначене клопотання представника відповідача про залишення даного позову без розгляду, вивчивши докази, надані на його підтвердження, суд не находить обґрунтованих правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч.1 ст.5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» постанову по накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

Вказана норма статті 5 викладена у редакції Закону №320-УІІІ від 09.04.2015р.

В той же час, 15.12.2017р. набрали чинності норми Кодексу адміністративного судочинства України за якими, зокрема, ст.122 наведеного Кодексу також врегульовані строки звернення до адміністративного суду.

Так, у відповідності до ч.1, ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, у даних правовідносинах підлягають застосуванню строки звернення до суду з даним позовом, встановлені ст.5 вищенаведеного Закону з урахуванням стоків їх обчислення, визначених ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що позивач довідався про оспорювану постанову під час ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчих проваджень, у тому числі ВП 58887476, яке стосується оспорюваної постанови, 17.04.2019р., що підтверджується відповідною відміткою про ознайомлення на заяві представника позивача від 17.04.2019р. (а.с.9 том 1), а згідно змісту поданого позову видно, що позивач звернувся до суду з цим позовом 25.04.2019р. (а.с.1 том 1), тобто, п`ятнадцятиденний строк звернення до суду, встановлений ст.5 наведеного Закону з урахуванням вимог ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України повинен обчислюватися з 17.04.2019р. та не може у такому випадку бути визнаний судом пропущеним.

При цьому, судом критично надається оцінка та відхиляються доводи представника відповідача щодо належного надсилання відповідачем оспорюваної постанови на адресу позивача 07.02.2019р., оскільки докази направлення не є належними доказами, які містять інформацію про обізнаність позивача про наявність оспорюваної постанови, а такими доказами може бути лише документ, який свідчить про дату отримання позивачем оспорюваної постанови (відповідачем такого доказу суду не надано) у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи представника відповідача з приводу того, що позивач відмовилася від отримання оспорюваної постанови, оскільки таких доказів суду не надано, відповідного акту про відмову посадовими особами відповідача не складалося, що не заперечувалося представником відповідача, а відмітка на поштовому конверті відділення поштового зв`язку про повернення конверту за спливом строків зберігання не є доказом відмови позивач від отримання поштової кореспонденції згідно відповідних Правил поштового пересилання кореспонденції, оскільки такої відмітки надана відповідачем копія конверту не містить (а.с.47 том 2).

Судом не може бути також прийнято в якості доказу на підтвердження того, що позивач довідалася про оспорювану постанову у день її винесення – 29.01.2019р. копія постанови приватного виконавця від 22.04.2019р. у ВП №58877589 про арешт майна боржника, оскільки досліджений судом зміст наведеної копії постанови державного виконавця такої інформації не містить (а.с.50-51 том 2).

За викладених обставин, з урахуванням того, що відповідачем жодних доказів вручення позивачеві оспорюваної постанови 29.01.2019р. суду не надано, наявність в матеріалах справи доказів, які свідчать про те, що позивач довідалася про наявність оспорюваної постанови лише 17.04.2019р. (під час ознайомлення її представника з матеріалами виконавчого провадження щодо примусового виконання оспорюваної постанови), звернення позивача до суду з даним позовом 25.04.2019р., суд приходить до висновку, що п`ятнадцятиденний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ст.5 вищенаведеного Закону з урахуванням вимог ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не пропущений, а отже, клопотання відповідача про залишення даного позову без розгляду з наведених підстав задоволенню не підлягає.

Також слід зазначити, що при вирішенні вказаного клопотання судом застосовується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/20775/14 у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.05.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначене на 14.05.2019р. (а.с.27 том 1).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2019р. у даній справі позовні вимоги позивача були задоволені (а.с.111-117 том 1).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020р. рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2019р. було скасоване та справу направлено для розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю (а.с.185-186 том 1).

Згідно Витягу з протоколу автоматичного розподілу від 31.01.2020р., дана справа була передана для розгляду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О. (а.с.188 том 1).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2020р. дана справа була прийнята суддею Конєвою С.О. до свого провадження, у поданих матеріалах позову виявлені недоліки при поданні даного позову у зв`язку з чим його було залишено без руху та позивачеві надано п`ятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали суду для усунення виявлених недоліків у позовні заяві (а.с.189-190 том 1).

24.02.2020р. позивачем на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху було усунуто недоліки позовної заяви, а саме: надано уточнений позов з дотриманням вимог ч.1 ст.5, п.2, п.9 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано оригінал документу про сплату судового збору у розмір 768,40 грн. згідно до вимог ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.198-205 том 1).

Ухвалою суду від 02.03.2020р. дану справу було призначено до судового розгляду у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 25.03.2020р. (а.с.206 том 1).

Надалі, у зв`язку із оголошенням загальнодержавного карантину з урахуванням положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020р. та постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 у редакції зі змінами, внесеними постановою КМУ №255 від 02.04.2020р. на період з 12.03.2020р. по 24.04.2020р. розгляд даної справи було перенесено на 29.04.2020р. та в подальшому на 29.05.2020р.згідно довідки від 20.03.2020р. №27 (а.с.212-235 том 1, а.с.9-15 том 2).

У судовому засіданні 29.05.2020р. представник позивача підтримав позовні вимоги, а представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечували, надали усні пояснення по суті заявленого позову.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 15.11.2004р. за адресою: АДРЕСА_3 , перебуває на обліку у ДПІ у Соборному районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відомостями із ЄДРПОУ, наявними у справі (а.с.57 том 1).

Згідно копії інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2019р. ОСОБА_2 як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частини нежитлової будівлі від 18.03.2016р. є власником Ѕ частини (спільна часткова власність) нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з моменту реєстрації – 18.03.2016р. (а.с.97-99 том 1).

22.12.2018р. міський голова м. Дніпра звернувся із листом до відповідача за №4/20-1753 з метою ініціювання перевірок фактичного проведення суб`єктами господарювання у м. Дніпрі з проведення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна та у Додатку до зазначеного листа визначено у тому числі і об`єкт перевірки – нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 , який належить позивачеві (а.с.70 том 1).

На підставі вищенаведеного листа, п.6 ч.1 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абз.8 п.7 Порядку №553, відповідачем 08.01.2019р. було прийнято наказ за №25п «Про проведення позапланової перевірки на об`єкті містобудування, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил» зі строком проведення перевірки з 09.01.2019р. по 22.01.2019р. включно, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.81 том 1).

09.01.2019р. відповідно до Порядку №553, вищенаведеного наказу №25п відповідачем було сформовано направлення для проведення позапланового заходу за №0015, у якому зазначено, що направлення дійсне при пред`явленні службового посвідчення, що підтверджується змістом копії відповідного направлення (а.с.82 том 1).

15.01.2019р. посадовою особою відповідача за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , було складено акт за № НОМЕР_1 , де Замовником вказано – Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , припис про усунення порушень та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності за змістом яких видно, що у ході проведення позапланової перевірки було встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 експлуатуються не прийняті в експлуатацію об`єкт містобудування, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що є порушенням ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.12 Порядку №461 за що передбачена відповідальність згідно абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», зазначено, що розгляд справи призначений на 29.01.2019р. на 12 год. 00 хв. у приміщенні Управління ДАБК Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 29-А) – (а.с.83-92 том 1).

При цьому, зі змісту вищенаведених акту позапланової перевірки, припису та протоколу вбачається, що позапланова перевірки проведена посадовою особою відповідача без участі позивача та/або його представника, тобто службове посвідчення та направлення на перевірку не вручалися ні позивачеві, ні його представнику (такі докази у матеріалах справи відсутні), вказані копії документів надіслані відповідачем позивачеві засобами поштового зв`язку 17.01.2019р. згідно копії Списку №1958 про що міститься відмітка у наведених вище документах (а.с.83-92 том 1).

Надалі, посадовою особою відповідача 29.01.2019р. за наслідками проведеної позапланової перевірки на підставі вищезгаданого акту від 15.01.2019р., протоколу та припису було прийнято постанову № 12/2901 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності за змістом якої за експлуатацію позивачем неприйнятого в експлуатацію об`єкта містобудування за адресою: АДРЕСА_2 . Дніпро, вул. Троїцька (Червона) АДРЕСА_1 згідно до абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 застосовано штраф у розмірі 65156 грн. (а.с.93-94 том 1).

Вказана постанова відповідачем була направлена на адресу позивача ( АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 ) 07.02.2019р., що підтверджується копією фіскального чеку, списком згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих за №2574 (а.с. 95-97 том 1).

Позивач оспорює вищенаведену постанову про накладення на неї штрафу, просить її визнати протиправною та скасувати посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням чинного законодавства, оскільки відповідачем не забезпечено право участі позивача у проведення перевірки, а саме: перевірку проведено без участі позивача та/або його представника; позивачеві не пред`явлено службового посвідчення та направлення на перевірку, не повідомлено про проведення перевірки та не забезпечено право позивача на подання пояснень та зауважень до акту, не сповіщено про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення, що призвело до порушення відповідачем прав та інтересів позивача, які передбачені нормами Порядку №553, Порядку №244, а також і не встановлено жодними доказами факту того, що позивач є замовником будівництва вказаного об`єкту, що виключає можливість притягнення позивача до відповідальності у вигляді застосування штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності, оскільки така відповідальність передбачена лише щодо замовника будівництва згідно до вимог абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.

Правовідносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», а повноваження органів нагляду (контролю) за додержанням суб`єктами містобудування законодавства у сфері містобудівної діяльності встановлені Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011р. №553,у редакції, чинній на момент проведення перевірки січень 2019р. (далі Порядок №553) та Порядком накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995р. №244 (далі Порядок №244).

Так, у відповідності до вимог ч.1 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт визначає вищенаведений Порядок №553.

Згідно з пунктом 2 наведеного Порядку №553, у редакції, чинній на момент проведення перевірки, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: 1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; 2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; 3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об`єкта будівництва.

Відповідно до вимог пункту 5 Порядку №553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

За приписами пунктів 7-9 Порядку №553 встановлено, що підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівної діяльності.

Під час проведення позапланової перевірки посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю зобов`язана пред`явити службове посвідчення та надати копію направлення для проведення позапланової перевірки.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб`єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об`єкт будівництва.

У відповідності до вимог п.12 наведеного Порядку №553 посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю зобов`язані, зокрема:

- у повному обсязі, об`єктивно та неупереджено здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль у межах повноважень, передбачених законодавством;

- ознайомлювати суб`єкта містобудування чи уповноважену ним особу з результатами державного архітектурно-будівельного контролю у строки, передбачені законодавством.

Також і згідно п.13 Порядку №553 передбачено, що суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, має право:

- вимагати від посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю дотримання вимог законодавства;

- перевіряти наявність у посадових осіб органу державного архітектурно-будівельного контролю службових посвідчень;

- бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю;

- за результатами перевірки отримувати та ознайомлюватись з актом перевірки, складеним органом державного архітектурно-будівельного контролю;

- подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта перевірки, складеного органом державного архітектурно-будівельного контролю за результатами перевірки.

Пунктом 21 Порядку №553 встановлено, що якщо суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, не погоджується з актом перевірки, він підписує його із зауваженнями, які є невід`ємною частиною такого акта.

У разі відмови суб`єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, підписати акт перевірки та припису, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю робить у акті відповідний запис.

У разі відмови суб`єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, від отримання акта та припису, вони надсилаються йому рекомендованим листом з повідомленням.

Системний аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюються заходи контролю (нагляду) під час проведення позапланової перевірки, має право бути присутнім під час здійснення такого державного архітектурно-будівельного контролю, допускати посадових осіб до перевірки, надавати письмові пояснення та зауваження або заперечення до акту перевірки, за наслідками такої перевірки отримувати акт перевірки, припис, протокол та інші документи, які складаються під час перевірки, висловлювати відмову у їх отриманні, а посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю, в свою чергу, зобов`язані забезпечити участь такого суб`єкта містобудування (у даному випадку позивача) у проведенні перевірки шляхом пред`явлення суб`єкту містобудування (позивачу), щодо якого проводиться перевірка, службового посвідчення та наданням копії направлення для проведення позапланової перевірки.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи копії наданих документів, не містять відомостей чи доказів щодо пред`явлення позивачеві, як суб`єкту містобудування, щодо якого здійснювався держаний архітектурно-будівельний контроль, посадовою особою відповідача до початку проведення перевірки службового посвідчення та копії направлення для проведення позапланової перевірки (відповідачем на вимогу суду такі докази не надані без поважної причини).

Також і зі змісту копії акту перевірки від 15.01.2019р. №0000000011, протоколу про правопорушення від 15.01.2019р. та припису від 15.01.2019р. вбачається, що графи із відміткою про відмову від підписання позивачем акту (у акті перевірки), підпис керівника ФОП (у протоколі) та про одержання примірнику припису позивачем (у приписі) посадовою особою відповідача не заповнені в порушення вимог п.21 Порядку №553 (а.с.83-92). Окрім того, і представник відповідача у ході судового розгляду справи підтвердив факт того, що позивачеві до початку проведення перевірки направлення на перевірку не вручалось, службове посвідчення не пред`являлось, позивач та/або його представник участі у проведенні перевірки 15.01.2019р. не приймав, при цьому, представник відповідача не зміг пояснити причин не виконання посадовими особами відповідача свого обов`язку щодо забезпечення участі позивача у проведенні перевірки щодо нього та майна, що йому належить, що прямо передбачено вищенаведеними дослідженими судом вимогами Порядку №553.

За викладених обставин, проаналізувавши наведені правові норми у сукупності із вище дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконавши свого обов`язку та не забезпечивши участь суб`єкта містобудування (позивача) у проведенні перевірки 15.01.2019р. у спосіб, встановлений Порядком №553, допустив порушення процедури проведення перевірки (не повідомили позивача про проведення перевірки та провели її без участі позивача), а, відповідно, складені за наслідками такої перевірки акти суб`єкта владних повноважень (акти, протоколи, постанови) не можуть мати будь-яких правових наслідків та підлягають безумовному скасуванню.

Слід зазначити, що при перевірці дотримання відповідачем процедури проведення позапланової перевірки, встановленої Порядком №553, яка відбулася 15.01.2019р. щодо майна, яке йому належить та є однією із підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови, адміністративним судом у даних правовідносинах застосована і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі №400/2866/18, яка є обов`язковою для застосування згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також судом встановлено, що п.17 Порядку №244 передбачено, що справа про правопорушення у сфері містобудівної діяльності може розглядатися за участю суб`єкта містобудування, який притягується до відповідальності або його уповноваженого представника.

Відомості про час і місце розгляду справи повідомляються суб`єкту містобудування, який притягується до відповідальності, та іншим особам, які беруть участь у розгляді справи, не пізніше як за три доби до дня розгляду справи.

Отже, вищенаведені норми свідчать про те, що на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок повідомляти суб`єкта містобудування (у даному випадку позивача), який притягується до відповідальності, про час і місце розгляду справи та під час підготовки такої справи до розгляду, посадова особа відповідача має обов`язок з`ясувати (перевірити) чи сповіщено було суб`єкта містобудування (позивача) про час і місце розгляду справи.

При цьому, позивач як суб`єкт містобудування, який притягується до відповідальності, повинен бути повідомлений (сповіщений) про час і місце розгляду справи відповідачем не пізніше як за три доби до дня розгляду справи.

Тобто, розглядаючи справу щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності 29.01.2019р., відповідач зобов`язаний був повідомити (сповістити) про час і місце розгляду справи позивача не пізніше ніж 26.01.2019р., а посадова особа відповідача при підготовці справи до розгляду повинна була з`ясувати чи сповіщено позивача про час і місце розгляду справи у строк, встановлений п.17 Порядку №244.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачем позивача було повідомлено (сповіщено) про час і місце розгляду справи у строк до 26.01.2019р., а представником відповідача у ході судового розгляду справи на вимогу суду такі докази надані не були.

При цьому, посилання представника відповідача на те, що позивачеві були направлені акт перевірки, припис та протокол засобами поштового зв`язку 17.01.2019р. судом відхиляються, оскільки, по-перше, направлення вказаних документів відбувається лише за умови, якщо позивач відмовився від їх отримання та підписання під час проведення перевірки за приписами п.21 Порядку №553; по-друге, направлення лише протоколу, у якому міститься інформація про час і місце розгляду справи без з`ясування посадовою особою відповідача перед розглядом справи обставин щодо отримання чи неотримання такого повідомлення позивачем до 26.01.2019р. (не пізніше як за три доби до дня розгляду справи) не може бути визнано судом належними доказами повідомлення позивача про час і місце розгляду справи у спосіб, встановлений п.17 Порядку №244 у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України; по-третє, надані копії фіскального чеку та Списку згрупованих поштових відправлень від 17.01.2019р. свідчать тільки про направлення позивачеві акту, протоколу та припису, проте, їх зміст не містить інформації про сповіщення (повідомлення) позивача про час і місце розгляду справи у строк, встановлений п.17 Порядку №244 (а.с.83-92).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про притягнення позивача до відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було дотримано способу і порядку повідомлення (сповіщення) позивача про час і місце розгляду справи стосовно позивача, що призвело до порушення відповідачем пунктів 17, 20 Порядку №244, а, відповідно, і призвело до порушення прав і інтересів позивача на участь у розгляді такої справи, як наслідок, відповідачем позбавлено позивача права його участі у процесі розгляду справи, надання пояснень та доказів, подання зауважень при розгляді справи, що суперечить не лише процедурі розгляду справи, встановленій Порядком №244, а й суперечить п.9 ч.2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає право особи (позивача) на участь у процесі прийняття рішення.

Також слід зазначити, що абз.2 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність про правопорушення у сфері містобудівної діяльності» встановлена відповідальність за експлуатацію об`єктів будівництва не прийнятих в експлуатацію лише до суб`єктів містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів або до тих, які виконують функції замовника і підрядника одночасно.

Проте, у ході судового розгляду справи відповідачем жодними доказами не доведено, що позивач є замовником будівництва або виконував функції замовника і підрядника одночасно при будівництві нежитлової будівлі, розташованої за адресою; АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 , вул. АДРЕСА_1 .

Судом критично надається оцінка доводам відповідача про те, що акт перевірки, припис та протокол були складені стосовно позивача як суб`єкта містобудування власника вищенаведеного нерухомого майна згідно відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2019р. та згідно відомостей з ЄДРПОУ стосовно позивача як фізичної особи-підприємця (а.с.97-99 том 1), оскільки, по-перше, наведені відомості отримані були пізніше (згідно витягу його сформовано 31.01.2019р., 14:34), тоді як оспорювану постанову було прийнято 29.01.2019р., що свідчить про те, що вказані відомості із Державного реєстру не були підставами для прийняття оспорюваної постанови; по-друге, аналіз змісту наведених документів не містить відомостей про те, що позивач є замовником будівництва даної житлової будівлі, а тому наведені документи не є належними доказами, які свідчать про експлуатацію саме позивачем як забудовником вказаної нежитлової будівлі без прийняття його в експлуатацію з урахуванням вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, а, відповідно, і застосування до позивача, як замовника будівництва, штрафу за оспорюваною постановою є протиправним та таким, що суперечить чинному вищенаведеному законодавству.

При цьому, слід зазначити, що зміст інформації з Витягу із ЄДРПОУ свідчить тільки про те, що позивач, як фізична особа-підприємець здійснює свою господарську діяльність за адресою місця свого проживання ( АДРЕСА_3 та жодної інформації про експлуатацію позивачем нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 вказаний Витяг з ЄДРПОУ не містить (а.с.97 том 1).

Також і зі змісту копії інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2019р. видно, що позивач, як фізична особа згідно договору купівлі-продажу Ѕ частини нежитлової будівлі від 18.03.2016р. є власником Ѕ частини нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_1 , державна реєстрація якого в Державному реєстрі речових прав відбулася 18.03.2016р. (а.с.98-99 том 1).

Тобто, вказана наведена інформація із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також не може підтверджувати фактів того, що позивач є замовником будівництва даного будинку та доказами того, що ця нежитлова будівля експлуатується саме позивачем як фізичною особою підприємцем без прийняття його в експлуатацію, оскільки такі відомості у Державному реєстрі відсутні.

Є безпідставними і не обґрунтованими посилання відповідача на те, що саме інформація із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була підставою для прийняття акту перевірки, протоколу та оспорюваної постанови, оскільки вказана інформація із Державного реєстру була сформована лише 31.01.2019р., тобто на момент проведення перевірки 15.01.2019р., на момент прийняття оспорюваної постанови 29.01.2019р. вказана інформація у відповідача була відсутня.

Також у ході судового розгляду справи судом були досліджені зміст форми направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 09.01.2019р. №0015 (а.с.26 том 2) та встановлено, що зміст наведеного направлення не відповідає формі, встановленій додатком 9 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 15.05.2012р. № 240, яким затверджені форми актів та інших документів, що складаються під час або за результатами державного архітектурно-будівельного контролю, а саме: у направленні не зазначено в обов`язковому порядку повного найменування фізичної особи-підприємця щодо якої здійснюється заходи контролю, що є порушенням відповідачем вимог вищенаведеного нормативно-правового акту.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом обставин, аналізу наданих учасниками справи документів та аналізу норм чинного законодавства, які суб`єктом владних повноважень дотримані не були, що не спростовано відповідачем жодними доказами.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються і доводи відповідача про те, що у Реєстрі дозвільних документів ДАБК відсутня інформація щодо введення в експлуатацію вищенаведеного об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Дніпро, вул. Троїцька (Червона), буд.11, оскільки відсутність такої інформації у наведеного реєстрі дозвільних документів ще не може бути належним доказом порушення саме позивачем як замовником будівництва у сфері містобудівної діяльності у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що оскільки право розпорядження та користування майном виникає у позивача з моменту державної реєстрації прав на таке нерухоме майно у Державному реєстрі прав на нерухоме майно згідно до вимог ст.331 ЦК України, що, у даному випадку, відбулося 18.03.2016р., обмеження у такому користуванні відповідачем після державної реєстрації прав на таке нерухоме майно шляхом накладення штрафу за оспорюваною постановою є протиправним та таким, що суперечить вимогам ст.331 ЦК України, нормам Конституції України та свідчить про те, що під час проведення державної реєстрації вищенаведена нежитлова будівля пройшла державну реєстрацію права на нерухоме майно у Державному реєстрі, а відповідно, при проведенні такої державної реєстрації відповідні органи були зобов`язані зареєструвати таке право лише за умови надання акту введення такого об`єкта в експлуатацію, що не було перевірено відповідачем та відповідних доказів суду не надано.

Також і відповідачем не доведено жодними доказами факту того, що саме позивач була замовником будівництва даної нежитлової будівлі та зазначені доводи спростовуються відомостями із Державного реєстру речових прав, зі змісту яких вбачається, що позивач не будувала вказаний об`єкт нерухомості, а набула права власності на Ѕ частину вищезгаданої нежитлової будівлі за договором купівлі-продажу від 18.03.2016р. (а.с.98-99 том 1).

Судом відхиляються і посилання представника відповідача на те, що саме позивачем експлуатується будівля за наведеною адресою як фізичною особою-підприємцем, яка використовується у господарській діяльності позивача згідно наданого фото із вивіскою на будівлі: «Строительные материалы» (а.с.36 том 2), з огляду на те, що досліджений судом зміст доданої до відзиву фотокартки від 09.01.2019р. не містить інформації про те, що цей магазин використовується саме позивачем, а відповідно, вказане фото не є належним доказом у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови про застосування до позивача штрафу у розмірі 69156 грн., суд приходить до висновку, що відповідачем вказана постанова прийнята не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням процедури та порядку проведення позапланової перевірки, встановленої Порядком №553 та Порядком №244, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), з порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, відповідачем при прийнятті оспорюваної постанови були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

При цьому, слід зазначити, що судом у даних правовідносинах враховується і практика Європейського Суду з прав людини, зокрема, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. понесені позивачем згідно квитанцій №0.0.1338869075.1 від 26.04.2019р. та №0.0.1626375209.1 від 21.02.2020р. (а.с.20, 205 том 1).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, третя особа: Дніпровська міська рада про визнання протиправною та скасування постанови №12/2901 від 29.01.2019р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про накладення штрафу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності №12/2901 від 29.01.2019р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 29-А, код ЄДРПОУ 40498190) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19),строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу УІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено – 03.06.2020р.

Суддя С.О. Конєва