Рішення № 89595789, 22.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року Справа № 160/3294/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсоткового значення розміру пенсії з 76% до 70% сум грошового забезпечення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що вона була звільнена 30.12.2005 року.

Розмір призначеної пенсії становив 76% суми грошового забезпечення.

Відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача з 1 січня 2018 року. Проте при перерахунку пенсії розмір грошового забезпечення був зменшений з 76 % до 70% суми грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції, чинній на час перерахунку пенсії.

Позивач вважає вказане нарахування 70% від грошового забезпечення незаконним та таким, що не відповідає вимогам законодавства та Конституції України.

Крім того, позивач зазначила, що за надання їй правничої допомоги нею було сплачено 1500 грн., яку остання просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 30 березня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

22 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

ОСОБА_1 відповідно до Порядку передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року №1522, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі -Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, в редакції, що діяла на дату призначення позивачу пенсії, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення, пенсія позивачу була призначена у розмірі 79 % від грошового забезпечення за 27 років вислуги.

Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, яким максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43 Закону №2262-XII).

Згідно Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності 01.05.2014, було внесено зміни в ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, а саме цифри 80 замінили на цифри 70.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, якою визначаються розміри пенсій за вислугу років, визначено що максимальний розмір пенсії обчислений відповідно до цієї статті не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, представник відповідача зазначив, що оскільки позивачем до суду не надано розрахунку погодинної вартості послуг з правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, не надано відповідного договору та належно оформленої довіреності та враховуючи наявні розбіжності в наданих документах та той факт, що надання правової допомоги у вигляді правових консультацій, вивчення документів для складення позовної заяви, складення позовної заяви не підлягають компенсації (відшкодуванню) як правова допомога відповідно до ст. 132 КАС України, відсутні всі правові підстави для відшкодування витрат позивачу на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 – позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.12.2005 р. була звільнена на пенсію з посади старшого слідчого по особливо важливим справам відділу з розслідування злочинів по лінії кримінального розшуку СУ Криворізького МУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області.

При звільненні позивачу була нарахована пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. Розмір призначеної пенсії становив 76% суми грошового забезпечення.

Однак, при перерахунку пенсії її розмір був з 01 січня 2016 року зменшений з 76 % до 70% суми грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції, чинній на час перерахунку пенсії.

На запит позивача від 28.11.2019 року щодо перерахунку пенсії, відповідач надіслав листа від 24.12.2019 року, в якому зазначив, що на виконання Постанови №103 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року за чинною на цю дату редакцією Закону №2262, а саме за умовами статті 13, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення незалежно від дати звільнення особи зі служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-17), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, та пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" було внесено зміни та цифри "90" замінено цифрами "80", цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.

Таким чином, Законами № 3668-VІ та № 1166-VІІ були внесені зміни до ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ, яким змінено відсоток грошового забезпечення, з якого розраховується розмір пенсії.

При цьому слід звернути увагу, що ні положеннями Закону України № 1166-VІІ, ні положеннями Закону № 2262-XII не передбачено проведення після 01.04.2014 перерахунку раніше призначених пенсій, виходячи з нового (зменшеного) відсотку відповідних сум грошового забезпечення.

Суд зазначає, що процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення. Норми, які визначають механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій встановлені ст. 63 Закону № 2262-XII.

Тому, при перерахунку пенсії позивачу має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася у ч. 2 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.

Внесені Законами №3668-17 та №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що при перерахунку пенсії відповідач повинен був застосувати норми частини 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії.

Частиною 3 статті 1-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Однак, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" також не передбачено зменшення встановленого на момент призначення пенсії відсотку основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.

Отже, суд зазначає, що оскільки перерахунок пенсії позивачу пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні відсоткового розміру пенсії не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 у справі №564/2288/16-а (№К/9901/23573/18).

Слід також зазначити, що згідно ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Також, у Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд зазначив, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Отже, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача з розміру 70% відповідних сум грошового забезпечення є протиправним і такий перерахунок слід здійснити виходячи з розміру 76% від суми грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.04.2018 у справі № 686/12623/17.

В силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № Пз/9901/58/18 (240/5401/18) Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі постанови Кабінету Міністрів України №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у зразковій справі №240/5401/18 (провадження №11-198заі19) рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.02.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності дій щодо зменшення розміру пенсії з 76% до 70% відповідних сум грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Таким чином, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 76% (саме такий розмір пенсії позивач отримував до здійснення перерахунку) до 70 % грошового забезпечення не відповідає вимогам закону, отже є протиправними.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката, суд має зазначити наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено вичерпний перелік видів судових витрат. Так, згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.

Поняття витрат на професійну правничу допомогу та порядок їх розподілу між сторонами визначені ст. 134 КАС України, відповідно до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Необхідно зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Так, в підтвердження понесених витрат позивачем надано наступні документи: Довіреність на надання юридичних послуг № 19 від 18.03.2020 р.; Ордер на надання правової допомоги від 18.03.2020 р. серії ДП № 19/041 виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 19 від 18.03.2020 р.; Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю від 10.04.2007р. № 1663; Акт виконаних робіт з надання правничої допомоги від 18.03.2020р.; Квитанція прибуткового касового ордеру № 19 від 18.03.2020 р., сформованого на підставі довіреності від 18.03.2020 р. на суму 1500 гривень.

У Акті виконаних робіт з надання правничої допомоги від 18.03.2020 р. зазначено:

проведення очних консультацій — 1 консультація, витрачено — 0,3 год.;

складання позовної заяви згідно чинного законодавствам — 1 заява, витрачено — 1,2 год.

Всього витрачено — 1,5 години.

Гонорар адвоката — 1,5*4723,00 грн.*25%= 1771,13 гривень. Знижка — 271,13 грн., до сплати — 1500 гривень.

Однак суд має зазначити, що ордер на надання правової допомоги від 18.03.2020р. серії ДП № 19/041 виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 19 від 18.03.2020 р. - натомість, до суду не надано самого договору.

Крім того, ордер на надання правової допомоги від 18.03.2020р. серії ДП № 19/041 виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання саме безоплатної правової допомоги № 19 від 18.03.2020 р.

Квитанція прибуткового касового ордеру № 19 від 18.03.2020 р. сформована на підставі довіреності від 18.03.2020 р., а не договору про надання правової допомоги.

Суд також враховує, що акт виконаних робіт з надання правничої допомоги від 18.03.2020 р. не містить жодної інформації щодо визначення вартості певного виду наданої послуги. Не зрозуміло, яким чином визначено суму правової допомоги у розмірі 1500 гривень.

Враховуючи вищевказані розбіжності, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача лише судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,8 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсоткового значення розміру пенсії з 76% до 70% сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник