Рішення № 89595422, 29.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 травня 2020 р. Справа № 120/1409/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 17 лютого 2020 року отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 січня 2020 року №Ф-143955-54, якою вимагалося сплатити борг з єдиного внеску у розмірі 21336,20 гривень.

Не погодившись із вказаним рішенням контролюючого органу, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Головного управління ДПС у Вінницькій області, подавши 21 лютого 2020 року скаргу.

Однак, не одержавши відповіді на своє звернення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою.

На думку позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на те, що він хоч і був зареєстрований з 16 березня 2001 року як суб`єкт підприємницької діяльності, проте підприємницьку діяльність з 2002 року не здійснював, подававши у 2003 та 2004 роках декларації, у яких вказував, що доходу не отримує.

Маючи на меті припинити підприємницьку діяльність, позивачем підготовлено заяву на ім`я державного реєстратора виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Ставнічук О.Г., що нотаріально посвідчена 08 грудня 2005 року.

Однак, не знайшовши у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації про себе як про фізичну особу - підприємця, позивач вирішив не подавати заяву до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності.

Ухвалою від 30 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справи та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22 квітня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що згідно з реєстраційними даними ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16 березня 2001 року, а з 19 березня 2001 року - у реєстрі страхувальників. Разом із тим, за даними інформаційної системи органів державної податкової служби за ОСОБА_1 рахується борг зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 21336,20 гривень. Відповідач вказує на те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відтак, незалежно від того, чи здійснювалась підприємницька діяльність позивачем, він зобов`язаний сплачувати єдиний внесок в розмірі мінімального страхового внеску. Крім того, у відзиві йдеться про те, що доказом реєстрації позивача фізичною особою - підприємцем 16 березня 2001 року та припинення ним підприємницької діяльності 10 січня 2020 року є дані, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 30 березня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як свідчать відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 16 березня 2001 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем. 10 січня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №21780060002009002 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

14 січня 2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу №Ф-143955-54, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску в розмірі 21336,20 гривень.

21 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Вінницькій області зі зверненням щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 січня 2020 року, на яке, станом на момент звернення до суду, відповіді не отримав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону встановлено перелік осіб, які відносяться до платників єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті до платників єдиного внеску відносяться фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають. Разом із тим, розмір єдиного внеску залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Законодавцем передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В ході судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16 березня 2001 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як слідує з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10 січня 2020 року позивача знято з податкового обліку, про що свідчить номер зняття з обліку 2002300700009.

Також інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджується те, що до Реєстру 10 січня 2020 року внесено запис №21780060002009002 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .

Відтак, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт реєстрації позивача фізичною особою - підприємцем 16 березня 2001 року та факт припинення ним підприємницької діяльності 10 січня 2020 року, що сторонами не заперечується.

Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що ним до 10 січня 2020 року вчинялися дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію його фізичною особою - підприємцем.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 16 березня 2001 року та з 10 січня 2020 року припинив підприємницьку діяльність знайшли підтвердження в ході судового розгляду та не спростовуються учасниками справи, що, в свою чергу, вказує на обов`язок сплати ОСОБА_1 єдиного внеску у мінімальному розмірі у періоді, за який донараховано недоїмку.

Твердження позивача про те, що ним не здійснювалась підприємницька діяльність з наступного року після реєстрації суб`єктом підприємницької діяльності, що унеможливлює нарахування йому єдиного внеску за період з 2018 по 2019 роки, слід оцінити критично, адже законодавцем передбачено обов`язок сплати єдиного внеску навіть при умові неотримання ним доходу, передбачивши, що в будь-якому разі сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Посилання позивача на те, що 08 грудня 2005 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Павлюк Л.М. посвідчено заяву про припинення підприємницької діяльності не вказує про припинення позивачем такої діяльності, оскільки вказана заява не була подана до відповідного суб`єкта.

Крім того, відсутність даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця станом на 10 травня 2019 року, про що свідчить відповідний витяг, не спростовує факту реєстрації позивача фізичною особою - підприємцем 16 березня 2001 року, що ним не заперечується, адже у Реєстрі все ж міститься така інформація.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-143955-54, що сформована Головним управлінням ДПС у Вінницькій області 14 січня 2020 року, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як передбачено частинами 1, 2, 3 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем в повній мірі спростовано обставини, на які вказує позивач.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що аргументи, наведені позивачем у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує те, що підстав для відшкодування понесених судових витрат у разі відмови у задоволенні позову статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 258 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: 21000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43142454)

Рішення у повному обсязі складено 29.05.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович