Рішення № 89578082, 02.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2020Справа № 910/4480/20

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу № 910/4480/20

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мозир Україна»

про стягнення 732 542,32 грн та розірвання договору

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк-Агро» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мозир Україна» про стягнення 732 542,32 грн та розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором постачання нафтопродуктів №2522 від 10.01.2020 щодо поставки оплаченого товару.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

06.05.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він позовні вимоги визнав, проте просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

10.01.2020 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено договір постачання нафтопродуктів №2522 (далі - договір), за яким ТОВ «Мозир Україна» взяло на себе зобов`язання поставити нафтопродукти, а СТОВ «Маяк Агро» отримати їх та оплатити.

Відповідно до п. 3.5 договору поставки, постачальник зобов`язується поставити товар протягом 5 робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.

Згідно з пунктом 6.4 договору поставки, за несвоєчасну поставку постачальник сплачує штраф в сумі 0,1% від вартості товару, поставка якого прострочена.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків до їх повного проведення (п. 10.1. договору).

На підставі вказаного договору та заявки СТОВ «Маяк-Агро» відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №МУ000000510 від 10.02.2020 на поставку дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО в кількості 38 000 літрів загальною вартістю 729 600,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 10.02.2020 №127 СТОВ «Маяк-Агро» оплатило виставлений рахунок у повному обсязі.

Позивач зазначає, що всупереч вимогам договору ТОВ «Мозир Україна» взяті на себе зобов`язання не виконало, поставку дизельного палива не здійснило, суму попередньої оплати не повернув.

Відповідач вказані обставини визнав, про що зазначив у відзиві.

У зв`язку з тим, що відповідачем не було поставлено оплачений товар в обумовлені строки та не було повернуто суму передоплати, позивач звернутися з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором, а відповідачем доказів поставки оплаченого товару суду не надано, що свідчить про неналежне виконання останнім договірних зобов`язань щодо поставки товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягає задоволенню в розмірі 729 600,00 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в сумі 729,60 грн та 3% річних - 2 212,72 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 6.4 договору поставки, за несвоєчасну поставку постачальник сплачує штраф в сумі 0,1% від вартості товару, поставка якого прострочена.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 відносно того, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/10156/17 від 10.04.2018 зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних з простроченої суми, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 212,72 грн. 3% річних та підлягають задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також, позивач просить суд розірвати договір постачання нафтопродуктів №2522 від 10.01.2020, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по поставці продукції у встановлені строки.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Цивільний кодекс України при регулюванні інституту розірвання договору містить норми, які стосуються різних питань, як то: підстави розірвання договору, порядок розірвання (за домовленістю сторін, одностороння відмова, за рішенням суду), наслідки розірвання договору тощо.

Господарський кодекс України в силу положень Преамбули, статей 1 та 4, є спеціальним законом порівняно з Цивільним кодексом України, а тому норми цього кодексу мають пріоритет перед аналогічними нормами Цивільного кодексу України. (аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 06.07.2006р. по справі №17/543)

Порядок розірвання договору визначений ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідно до даної статті зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У той же час, Верховним Судом України з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) зазначалося, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов`язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, в разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова ВСУ від 17.06.2008р. №8/32пд).

Відповідно до п. 10.1 договору, цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків до їх повного проведення.

Як зазначає позивач у позові, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо поставки продукції в строки, визначені договором, що призвело до істотного порушення з боку відповідача умов договору

За наведених обставин, з урахуванням того, що відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання по поставці продукції у встановлені строки, що свідчить про істотне порушення умов договору зі сторони відповідача, суд доходить висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги про розірвання договору постачання нафтопродуктів №2522 від 10.01.2020.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань щодо поставки товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач визначив у позовній заяві попередній розрахунок витрат, пов`язаних з оплатою професійної правової допомоги, у розмірі 28 000 грн та 73 254,23 грн гонорару в розмірі (10% від суми стягнутих коштів).

Водночас, судом встановлено, що матеріали справи на день винесення рішення не містять документального підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, а тому у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати договір поставки нафтопродуктів від 10.01.2020 №2522, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальність «Маяк-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мозир Україна».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мозир Україна» (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 3; ідентифікаційний код 41692853) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк-Агро» (20052, Черкаська обл., Христинівський район, с. Осітна, вул. Калініна, 1; ідентифікаційний код 35453488) попередню оплату в сумі 729 600,00 грн, 3% річних в сумі 2 212 грн 72 коп., штраф в сумі 729 грн 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 13090 грн 13 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.06.2020.

Суддя А.І. Привалов