Ухвала суду № 89577488, 02.06.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Суми

02.06.2020 Справа № 920/381/20 (920/1630/14)Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/381/20

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача: Дочірнього підприємства державної Акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" (42006, Сумська область, м. Ромни, вул.. Прокопенка, 10, код ЄДРПОУ 00955880)

про стягнення 13759,02 грн.,

представники сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 13759,02 грн.

Ухвалою суду від 05.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/381/20 в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено у судове засідання на 02.06.2020.

20.05.2020 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, оскільки затримка з виплатою заробітної плати та здійснення інших платежів позивачу сталася за відсутності вини відповідача та є тимчасовою, а відповідач робить всі залежні від нього дії для того щоб виконати свої зобов`язання перед найманими працівниками.

20.05.2020 від представника відповідача надійшла до суду заява із запереченнями проти розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Згідно частини 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що справа є незначної складності та не відноситься до справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, характер спірних правовідносин та предмет доказування з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, підстави для розгляду справи за правилами загального позовного провадження відсутні, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

29.05.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття внаслідок установлення карантину.

20.05.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача, в якому просить суд залишити позовну заяву без руху, оскільки вважає, що несплата судового збору та неналежне оформлення позовної заяви перешкоджає розгляду справи у суді.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Розміри ставок судового збору встановлено ст.. 4 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній до 01.09.2015, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01.09.2015 ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, яка діє з 01.09.2015, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 01.09.2015, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Зазначеної позиції притримувався Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 у справі № 226/168/15-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-ХІІ "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" не поширюється на вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Пунктом 1 частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 грн.

Враховуючи норми Закону України "Про судовий збір" за вимогу щодо стягнення з Дочірнього підприємства державної Акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" вихідної допомоги, заявник мав би сплатити судовий збір у обсязі, передбаченому Законом України "Про судовий збір".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено вимоги до Дочірнього підприємства державної Акціонерної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" про стягнення вихідної допомоги у розмірі 13759,02 грн.

За таких обставин при поданні позовної заяви такої категорії сплаті підлягає судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Докази сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

Отже, судовий збір не сплачено у встановленому розмірі відповідно до Закону України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 11 ст. 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Тому суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху та залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення встановлених судом недоліків.

Враховуючи, що подальший розгляд і вчинення процесуальних дій у справі неможливий, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 162, 164, 176, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви представника відповідача із запереченнями проти спрощеного позовного провадження відмовити.

2. Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху задовольнити.

3. Позовну заяву (вх. № 1295 від 21.04.2020) ОСОБА_1 залишити без руху.

4. Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду доказів сплати судового збору в сумі 2102,00 грн. до 22.06.2020, але не більше п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху.

5. У задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.

6. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 Господарського процесуального кодексу України. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Яковенко