Ухвала суду № 89576508, 13.04.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №237/4298/18

Провадження №1-кп/265/240/20

У Х В А Л А

13 квітня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Гноєвого С.С.,

суддів Костромітіної О.О., Міхєєвої І.М.,

за участю секретаря Лапоног Т.Г.,

прокурора Лук`янченко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисника адвоката Верченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №22018050000000177 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Мар`їнка Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою за адресою: АДРЕСА_2 ,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.1 ст. 263 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя перебуває вказане кримінальне провадження №22018050000000177.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Маріупольському слідчому ізоляторі», строк якого неодноразово продовжувався так на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 03 квітня 2020строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого було продовжено до 01 червня 2020 року включно із застосуванням застави в сумі 160 560 гривень.

До вказаної дати судовий розгляд не може бути завершений, так як у справі не допитаний свідок, матеріали кримінального провадження дослідженні не в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокуроромв судовому засіданні заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на особисте зобов`язання, оскількивідповідно до домовленості між Україною та Російською Федерацією у квітні 2020 року планується одночасне звільнення осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів і кримінальні провадження стосовно яких розглядаються судами України на військовополонених українських військовослужбовців та заручників, які утримуються на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганських областей. Обвинувачений ОСОБА_1 перебуває у списках на обмін та ним виявлено бажання та надана добровільна письмова згода бути звільненим для подальшого переміщення на тимчасово окуповану територію в рамках вищевказаних домовленостей.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник - адвокатВерченко О.О. проти задоволення заявленого прокурором клопотання про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання не заперечували.

Вислухавши учасників судового засідання, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність вважати, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Обираючи та продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , в тому числі до 01 червня 2020 року, суд враховував, що ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочину (ст. 12 КК України), на час затримання не працював, стійких соціальних зв`язків не має, а отже може переховування від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Суд вважає, що реальність ризику переховування від суду протягом певного часу може мати місце на початкових стадіях судового розгляду та в подальшому, повинно обов`язково підтверджуватися не абстрактними припущеннями, а реальними фактами. На думку суду, сама по собі тяжкість пред`явленого обвинувачення не може служити виправданням тривалих періодів утримання особи під вартою.

Так, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України», де зокрема зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Однак сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою.

Також суд враховує, що станом на 13 квітня 2020 року, обвинувачений ОСОБА_1 тримається під вартою понад два роки, судовий розгляд з об`єктивних причин не закінчено. В той же час, поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, а тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою протягом розгляд кримінального провадження в суді, не повинно свідчити про фактичне відбуття можливого покарання призначеного у майбутньому.

Отже, під час судового розгляду, судомне отримано будь-яких доказів того, що ризики, передбачені пп.1, 3, ч.1 ст.177 КПК України, які враховувалися під час попереднього продовження строку тримання під вартою, не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_1 під вартою.

Відповідно до ч.2 ст.318 КПК України, судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає, що для розгляду справи існує необхідність в застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу, який би був достатнім для забезпечення прибуття його за викликом до суду для участі у судовому розгляді і таким заходом забезпечення на сьогоднішній день, з урахуванням вже досліджених доказів, цілком обґрунтовано може бути особисте зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України суд вважає за потрібне покласти на обвинуваченого наступний обов`язок: прибувати до суду за першою вимогою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.194, 199, 201, 369, 392 КПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на особисте зобов`язання – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» на особисте зобов`язання.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язок, прибувати на виклик суду за першою вимогою.

Вказаний обов`язок покласти на ОСОБА_1 на строк не більше двох місяців, тобто до 14 червня 2020 року.

Наступне судове засідання у справі призначити на 08 травня 2020 року о 13-00 годині.

Копію цієї ухвали для відома направити до Маріупольського слідчого ізолятора.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, а ОСОБА_1 підлягає звільненню з під варти в залі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Гноєвой С.С.

Судді Костромітіна О.О.,

Міхєєва І.М.