Рішення № 89575320, 28.05.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.05.2020 Справа № 905/821/20

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Корецькій А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» (01135, місто Київ, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 41, літера «Д», офіс 12; код ЄДРПОУ 40818699)

до Державного підприємства «Торецьквугілля» (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 19; код ЄДРПОУ 33839013)

про стягнення 36 763,65 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення 36 763,65 гривень з яких: 33 328,00 гривень основна заборгованість за договором поставки, 2 746,07 гривень пені, 356,76 гривень 3% річних, 332,82 гривень інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено договір про закупівлю товарів №19-Т від 01.04.2019, згідно умов якого позивач зобов`язується поставити відповідачу товари в порядку і на умовах визначених договором, а відповідач – прийняти та оплатити такий товар.

Однак, прийняті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару відповідач у повному обсязі та у строки визначені умовами договору не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість та були нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати, що зумовило звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою суду від 04.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/821/20 за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 28.05.2020, встановлено строк сторонам для подання до суду заяв по суті справи, доказів.

На адресу суду 21.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, якому останній визнає суму боргу в розмірі 28 328,00 гривень у зв`язку з частковою оплатою після пред`явлення позову, нараховані 3% річних та інфляційні втрати. Просив зменшити розмір пені на 50%.

У судове засідання 28.05.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

01 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» (далі – Продавець, позивач) та Державним підприємством «Торецьквугілля» (далі – Покупець, відповідач) укладено договір №19-Т про закупівлю товарів (на підставі відкритих торгів від 14.03.2019).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Продавець зобов`язався протягом строку дії договору в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити Покупцю товари, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість та ціна товару визначається у Додатку №1 до цього договору «Специфікація» (п.1.2. договору).

Ціна цього договору згідно п.3.1. договору становить 1 272 360,00 гривень.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем протягом 180 календарних днів після підписання видаткової накладної на поставлені товари.

За порушення строків оплати, визначених у п.4.1. цього договору Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж 6 місяців (п.7.3. договору).

У відповідності до п.10.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і діє до 31.12.2019.

У Специфікації (Додаток №1) сторони погодили поставку на загальну суму 1 272 360,00 гривень.

Вказаний договір та Специфікація підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 ГК України).

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

На виконання умов договору 18.06.2019 позивачем здійснена поставка Продукції на суму 45 600,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №359 від 18.06.2019.

Також, 23.08.2019 позивачем здійснена поставка Продукції на суму 228,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №532 від 23.08.2019.

Видаткові накладні №359 від 18.06.2019 та №532 від 23.08.2019 підписані уповноваженими представниками сторін, підписи скріплені печатками сторін.

Між сторонами складено та підписано Акт звіряння за період з 01.12.2018 по 01.12.2019 за договором поставки №19-Т від 01.04.2019 про те, що станом на 01.12.2019 заборгованість ДП «Торецьквугілля» перед ТОВ «Завод Метал Лінк» становить 33 328,00 гривень.

Як вбачається з Акту звіряння, 23.08.2019 відповідачем була здійснена часткова оплата за видатковою накладною №359 від 18.06.2019 на суму 12 500,00 гривень.

Залишок несплаченої заборгованості за розрахунком позивача на момент звернення до суду з позовом склав 33 328,00 гривень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт отримання Товару за договором №19-Т від 01.04.2019, також зазначив про наявність заборгованості перед позивачем за вказаним договором в розмірі 28 328,00 гривень, з огляду на те, що 28.04.2020 ним була здійснена часткова оплата суми заборгованості в розмірі 5 000,00 гривень. На підтвердження викладеного, відповідачем надано платіжне доручення №1025 від 28.04.2020 на суму 5 000,00 гривень.

Визнання даного позову відповідачем не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-не будь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд вважає за можливе прийняти заявлене відповідачем визнання позову.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК в редакції, що діяла до 15.12.2017), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення 5 000,00 гривень заборгованості підлягає закриттю.

З урахуванням п.4.1. договору оплата відповідачем за видатковими накладними №359 від 18.06.2019 та №532 від 23.08.2019 мала бути проведена до 15.12.2019 та 19.02.2020 відповідно.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов`язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов`язаннями.

Відповідач доказів оплати залишку поставленої продукції на суму 28 328,00 гривень на момент прийняття рішення у справі суду не надав, а тому вказана сума є його боргом та підлягає стягненню на користь позивача.

За несвоєчасну оплату товару за договором позивачем нараховано пеню в розмірі 2 746,07 гривень за період з 16.12.2019 по 24.04.2020.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У пункті 7.3. договору визначено, що за порушення строків оплати, визначених у п.4.1. цього договору Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше ніж 6 місяців.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та невиконання грошового зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Перевіривши розрахунок позивача судом встановлено, що він є арифметично невірним.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 2 748,08 гривень, виходячи з розрахунку:

за період з 16.12.2019 по 19.02.2020 на суму боргу 33 100,00 гривень, розмір пені – 1 524,23 гривень;

за період з 20.02.2020 по 24.04.2020 на суму боргу 33 328,00 гривень, розмір пені – 1 223,85 гривень.

Частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а отже, позовні вимоги в частині стягнення пені задовольняються судом в заявленому розмірі.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення 3% річних в розмірі 356,76 гривень за період з 16.12.2019 по 24.04.2020 гривень, а також інфляційні втрати за період з 16.12.2019 по 31.01.2020 та з 20.02.2020 по 31.03.2020 в розмірі 266,62 гривень згідно наведеного у позовній заяві розрахунку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині задовольняються в повному обсязі.

Щодо стягнення інфляційних втрат за період за період з 16.12.2019 по 31.01.2020 та з 20.02.2020 по 31.03.2020 в розмірі 266,62 гривень.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши поданий розрахунок інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що позивачем не враховано вище вказані положення тому не вірно визначено періоди нарахування.

За здійсненим господарським судом перерахунком, виконаним за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «ЛІГА Закон», розмір інфляційних втрат за порушення строків оплати, який підлягає стягненню, становить 233,32 гривень, виходячи з розрахунку:

за період з 01.01.2020 по 29.02.2020 на суму боргу 33 100,00 гривень, розмір інфляційних втрат – «-» 33,30 гривень;

за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 на суму боргу 33 328,00 гривень, розмір інфляційних втрат – 266,62 гривень.

Враховуючи наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги у визначеному судом розмірі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%:

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду; оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, частини 1 статті 78, частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру пені, відповідач посилався на скрутне фінансове становище, наявність значної кредиторської заборгованості. На підтвердженні вказаних обставин, відповідачем надано довідку про кредиторську заборгованість станом на 01.05.2020, підписану головним бухгалтером підприємства. При цьому відповідач зазначає про балансові збитки підприємства за 2020 рік, однак жодних доказів на підтвердження вказаного суду не надав.

Позивач заперечень з цього приводу не висловив, в порядку ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів виникнення в нього збитків, будь-яких інших негативних наслідків у зв`язку з допущенням прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №19-Т від 01.04.2019.

При цьому, за висновками суду, таке прострочення виконання зобов`язань не є тривалим.

Судом також прийнято до уваги ті обставини, що наказом керівника Антитерористичного центру при СБУ №33/6/а від 07.10.2014 «Про визначення районів проведення антитерористичної операції і термінів її проведення» визначено, що Донецька і Луганська області (без винятків) входять до території проведення з 07.04.2014. Таким чином, враховуючи місцезнаходження відповідача (м.Торецьк), останній здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції та на теперішній час знаходиться в стадії реорганізації.

За таких обставин, виходячи з наданих до матеріалів справи доказів, враховуючи відсутність відомостей щодо понесення позивачем у зв`язку з цим збитків та приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру пені на 20%, тобто до 2 196,86 гривень.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, 50 відсотків судового збору покладається судом на відповідача та 50 відсотків судового збору повертається позивачу з державного бюджету.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 130, 185, 191, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення 36 763,65 гривень з яких: 33 328,00 гривень основна заборгованість за договором поставки, 2 746,07 гривень пені, 356,76 гривень 3% річних, 332,82 гривень інфляційних втрат – задовольнити частково.

Закрити провадження у справі №905/821/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення 5 000,00 гривень заборгованості.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 19; код ЄДРПОУ 33839013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» (01135, місто Київ, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 41, літера «Д», офіс 12; код ЄДРПОУ 40818699) 28 328,00 гривень основної заборгованості, 2 196,86 гривень пені, 356,76 гривень 3% річних, 266,62 гривень інфляційних втрат, а також 1 050,01 гривень судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 549,21 гривень пені, 33,30 гривень інфляційних втрат – відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» (01135, місто Київ, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 41, літера «Д», офіс 12; код ЄДРПОУ 40818699) з Державного бюджету України 1 050,00 гривень судового збору сплаченого платіжним дорученням №3058 від 27.04.2020.

Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суд доводить до відома учасників справи, що враховуючи зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, які були внесенні Законом №540-ІX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею, зокрема, 256 продовжуються на строк дії такого карантину.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 28.05.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2020.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Метал Лінк» (01135, місто Київ, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 41, літера «Д», офіс 12; код ЄДРПОУ 40818699)

Відповідач: Державне підприємство «Торецьквугілля» (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Дружби, будинок 19; код ЄДРПОУ 33839013)

Суддя С.М. Фурсова