Рішення № 89572678, 01.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 р. Справа № 520/4117/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3005 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини 3005 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3005 Національної гвардії України щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у сумі 18084 грн. 50 кой. (з урахуванням суми військового збору 1,5 % - 271,27 грн., і податку на доходи фізичних осіб 18% - 3255,21 грн.) та затримку остаточного розрахунку при звільненні 23.09.2019 року;

- зобов`язати військову частину 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017 - 2019 роки як учаснику бойових дій у сумі 18084 грн. 50 коп. (з урахуванням суми військового збору 1,5% - 271,27 грн., і податку на доходи фізичних осіб 18% - 3255,21 грн.);

- зобов`язати військову частину 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки при звільненні зі служби, тобто, за період з 24.09.2019 року по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати військову частину 3005 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 7000 грн.;

- стягнути з військової частини 3005 Національної гвардії України витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ. Зазначив, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що відповідно до п.19 Закону України №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію позивача, викладену в позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), проходив службу за контрактом у Внутрішніх військах МВД України та Національної гвардії України.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 05 квітня 2017 року.

Згідно копії Витягу з наказу командира Військової частини 3005 Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 23.09.2019 року № 212, припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини 3005 та всіх видів забезпечення, прапорщика ОСОБА_1 (Г-015388), який здав справи і обов`язки за посадою начальника вузла зв`язку батальйону забезпечення (для Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України), звільненого « 23» вересня 2019 року у запас Збройних Сил України: за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положенням про проходження громадянами України військової служби) Відповідно до статті 26 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом начальника Східного територіального управління Національної гвардії України від 12.09.2019 № 66 о/с, з правом косіння військової форми одягу. На військовий облік направлено 23 вересня 2019 року до Індустріального РВК м. Харкова.

Як вбачається з вищезазначеного наказу, відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Також позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки при звільненні зі служби, а також на відшкодування моральної шкоди, спричиненої невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Суд зазначає, що Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.

У рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) вказано ознаки типових справ, а саме:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що дана справа щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), тому враховуючи положення ст. 291 КАС України судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У відповідності до ст. 16-1 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Приписами ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У відповідності ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно ст. 1 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття командиром Військової частини 3005 Національної Гвардії України (по стройовій частині) наказу від 23.09.2019 року № 212 про припинення контракту, виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.05.2019 року та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Провадження № 11-550заі19), які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ст. 291 КАС України.

Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не надано будь - яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.

Однак суд зазначає, що оскільки право на додаткову відпустку у позивача виникає з моменту отримання статусу учасника бойових дій, то відповідно і право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у позивача виникає також з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій.

Як зазначалося судом раніше та підтверджено матеріалами справи, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 05 квітня 2017 року. Отже, право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у позивача виникає з 05.04.2017 року. Судом встановлено, що додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій позивач не використовував.

Згідно довідки військової частини 3005 Національної гвардії України № 96 від 25.02.2020 року, додаткові відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, у 2017 - 2019 роках не надавалися.

Згідно довідки військової частини 3005 Національної гвардії України № 43, розрахунок грошової компенсації за невикористання позивачем додаткової відпустки за період 2017, 2018 та 2019 роки складає 18 084,50 грн. (в тому числі 271,27 грн. військовий збір, 3 255,21 грн. - ПДФО), з яких 14 558,02 грн. - до видачі на руки (а.с. 21 - 23).

Проте, доказів нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідачем до суду не надано.

Оскільки при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини 3005 Національної Гвардії України позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017 - 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, суд дійшов висновку про задоволення вимог адміністративного позову в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини 3005 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік та зобов`язання військової частини 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.09.2019 року, у сумі 18084,50 грн. (з урахуванням суми військового збору 1,5% - 271,27 грн. та податку на доходи фізичних осіб 18% - 3255,21 грн.).

Щодо позовних вимог зобов`язання військової частини 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки при звільненні зі служби, тобто, за період з 24.09.2019 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідачем порушено приписи статті 117 КЗпП України, відповідно до якої, зокрема, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку і в цій статті жодним чином не зазначено, що середній заробіток повинен стягуватись працівником лише і виключно за весь період невиплати. Отже, як вважає позивач, необхідно стягнути з відповідача на його користь компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд не погоджується з позицією позивача з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Суд зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до військової частини 3005 НГ України лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати йому нарахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Проте, як встановлено судом та не заперечується й самим позивачем, відповідач не здійснив такого розрахунку, тобто відсутня подія фактичного розрахунку.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2019 року у справі №127/12474/16-ц, а також в постанові від 28 листопада 20119 року у справі №360/1159/19. Вказаний висновок, водночас, не суперечить позиції Верховного Суду України, що викладена в його рішеннях, про які зазначав позивач (пункт 21 цієї постанови), яка враховується судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання військову частину 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки при звільненні зі служби, є передчасними, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Вимога щодо зобов`язання військової частини 3005 Національної гвардії України виплатити позивачу моральну шкоду у сумі 7 000,00 грн. не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 7000,00 грн.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

В позовній заяві позивач також просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

У відзиві на позов представником відповідача також викладено заперечення щодо розподілу судових витрат, просив суд залишити заяву позивача без задоволення, оскільки У позовній заяві ОСОБА_1 заявив про те, що між ним та адвокатом Осадчою В.В. 12.02.2020 укладено договір про надання правової допомоги з оплатою таких послуг в сумі 3000 грн. Разом з тим, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, тобто захист інтересів у суді, з будь-яких юридичних питань. За період проходження служби ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції та з 05.04.2017 року має статус учасника бойових дій, що підтверджується наданою Позивачем копією посвідчення учасника бойових дій. Тобто він є особою, яка має право на безоплатну правову допомогу, якою він не скористався. Крім того, в наданих заявником документах на підтвердження судових витрат на правничу допомогу, не вказано назву судової установи та номер адміністративної справи, по якій було надано правничу допомогу. Жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати 3 000,00 грн. до відшкодування, акт про надання правничої допомоги не містить.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п`яту статті 134 КАС України.

Судом встановлено, що 12 лютого 2020 року між позивачем (Клієнт) та Осадчою Вікторією Володимирівною (Адвокат) укладено договір № 6 про надання правової допомоги, згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокат за завданням Клієнта зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Згідно акту наданих послуг від 24.03.2020 року, Адвокатом надано позивачу правничу допомогу в межах укладеного Договору, а саме: 1) складання 2-х адвокатських запитів до військової частини 3005 Національної Гвардії України (20.02.2020 року та 05.03.2020 року) 1000,00 грн.; 2) складання проекту позовної заяви - 2000,00 грн. Загальна вартість складає 3000,00 грн.

Банківською випискою по рахунку Осадчої В.В. підтверджено перерахування позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання 3 000,00 грн. за правову допомогу за договором № 6 про надання правової допомоги від 12 лютого 2020 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи обставини справи, що дана справа за ознаками є типовою справою та відповідає ознакам, викладеним Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.05.2019 року та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, суть виконаних послуг в рамках договору про надання правничої допомоги від 12 лютого 2020 року № 6, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3 000 грн. є надмірною.

Проте, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 2 000,00 грн. за складання позовної заяви.

Таким чином, заява про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 134, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, п.3 Прикінцевих положень, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини 3005 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803543, адреса: 61093, м. Харків, вул. Семінарська, буд. 22) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3005 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік.

Зобов`язати військову частину 3005 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.09.2019 року, у сумі 18084,50 грн. (вісімнадцять тисяч вісімдесят чотири) грн. 50 коп. (з урахуванням суми військового збору 1,5% - 271,27 грн. та податку на доходи фізичних осіб 18% - 3255,21 грн.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3005 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803543).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Суддя Шевченко О.В.