Ухвала суду № 89569322, 01.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

01 червня 2020 року м Київ Справа № 320/4229/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного

позову ОСОБА_1 до третя особа: проприватного виконавця Виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, приватний виконавець Виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович, визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до приватного виконавця Виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича (далі - відповідач), третя особа: приватний виконавець Виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович, про визнання протиправною та скасування постанови від 13.08.2019 ВП № 59794546 про стягнення з боржника основної винагороди.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 ОСОБА_1 у задоволенні вказаної вище заяви відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

29.05.2020 позивачем повторно подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просить суд:

- зупинити дію оскаржуваної постанови;

- зупинити стягнення на підставі оскаржуваної постанови.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що 30.04.2020 приватним виконавцем Виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем відкрито виконавче провадження № 61954632 з примусового виконання оскаржуваної постанови, яка є очевидно протиправною.

Крім того, позивач стверджує, що подальше здійснення приватним виконавцем виконавчих дій істотно ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду в майбутньому, якщо його буде прийнято на користь позивача.

За наведених обставин, на думку позивача, вжиття судом заходів забезпечення позову є необхідною умовою для ефективного захисту її порушених прав та інтересів.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

В силу приписів частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Аналізуючи вказані вище норми у сукупності суд дійшов висновку, що заходи забезпечення адміністративного позову мають вживатись виключно у двох випадках: 1) якщо існує така небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (фізичної або юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), яка у разі невжиття судом заходів забезпечення позову в майбутньому зробить неможливим їх захист або ускладнить виконання рішення суду; 2) якщо є очевидні ознаки протиправності рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що призводять до порушення прав, свобод та інтересів позивача.

При цьому заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.

Так, принцип рівності сторін - один із складників концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення Європейського суду з прав людини "Кресс проти Франції" від 07.06.2001).

Крім того, відповідно до Рекомендації про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах № R (89) 8 від 13.09.1989, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Таким чином, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, оскільки вживається судом з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних рішень, дій та бездіяльності з боку відповідача, щоб забезпечити в подальшому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про недоведеність заявником існування передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстав, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.

Так, заявник не довів існування обставин, які без вжиття судом відповідних заходів вказували б на неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача або необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення в майбутньому.

Позивачем також не доведено суду належними та достатніми доказами наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення.

Так, як зазначив Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 в адміністративній справі № 826/16509/18 та 23.04.2020 в адміністративній справі № 640/463/19, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Як вбачається зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову, як на підставу для вжиття таких заходів позивач посилається на очевидну протиправність оскаржуваної постанови.

Зокрема, позивач стверджує, що розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої суми, а отже у приватного виконавця відсутні законодавчі підстави щодо стягнення з позивача такої винагороди з огляду на повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Разом з тим вказані доводи не приймаються судом до уваги, оскільки за змістом положень частини другої статті 27 та частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, основна винагорода приватного виконавця стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.04.2020 в адміністративній справі № 520/9144/18, 16.04.2020 в адміністративній справі № 420/970/19, 19.09.2019 в адміністративній справі № 420/1373/19 та 20.11.2019 в адміністративній справі № 480/1558/19.

У свою чергу висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 в адміністративній справі № 2540/3203/18, не можуть бути враховані судом у даному випадку, оскільки вони ґрунтуються на застосуванні положень Закону № 1404-VIII, які на час виникнення спірних правовідносин втратили чинність.

Жодних інших належних та допустимих доказів наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови позивачем суду не надано.

Суд також зазначає, що повна, всебічна та об`єктивна оцінка рішенню суб`єкта владних повноважень в частині визначення розміру основної винагороди приватного виконавця за наслідками виконання виконавчого листа, виданого 28.04.2016 Апеляційним судом Київської області у справі № 372/5480/14-ц, може бути надана судом виключно за результатами розгляду справи по суті.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

В силу положень пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим судовим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Харченко С.В.