Рішення № 89568737, 02.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 р. Справа№200/3297/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2020 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з 16 лютого 2015 року, про зобов`язання відповідача поновити з 16 лютого 2015 року щомісячне нарахування та виплату пенсії за віком, а також зобов`язати виплатити заборгованість з пенсії.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі з 16 лютого 2015 року. Дії відповідача щодо невиплати пенсії позивач вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22 травня 2020 року відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачеві припинено виплату пенсії з лютого 2015 року на підставі підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365, у зв`язку зі скасуванням довідки через недостовірність наданих відомостей. Також представник відповідача зазначає, що обов`язковою умовою для отримання пенсії є переміщення отримувача пенсії на підконтрольну українській владі територію.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 грудня 2016 року № 0000070962 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживанням: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 .

Згідно з довідкою відповідача від 12 травня 2020 року вбачається, що виплату пенсії позивачу здійснено по січень 2015 року включно.

Відповідно до відзиву Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області пенсія ОСОБА_1 припинена на підставі підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, у зв`язку зі скасуванням довідки через недостовірність наданих відомостей, проте жодних документів, які підтверджують вказаний факт, або ж рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.

Вищенаведені обставини сторонами не оспорюються.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами першою, третьою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на певні види забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Частиною першою статті 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (абзац 10 частини другої статті 5 Закону № 1058).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058 регламентовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058 припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.

Відповідачем не надано суду ні рішення територіальних органів Пенсійного фонду, ні рішення суду про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з лютого 2015 року, ні доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для такого припинення.

Суд зазначає, що відповідач припиняючи виплату пенсії позивачу діяв всупереч вимогам Закону № 1058, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.

За таких обставин справи посилання представника відповідача у відзиві на приписи постанов Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 стосовно того, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження їх за фактичним місцем проживання та наявності рахунку в установі банку, суд вважає неспроможними для спростування неправомірності припинення виплати пенсії позивачеві з лютого 2015 року.

Судом також врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі), за яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги з 16 лютого 2015 року, проте судом встановлено, що виплати припинені в січні 2015 року, самі виплати нараховуються за місяць, тому належним способом захисту буде задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість з пенсії саме з лютого 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що згідно з квитанцією від 14 березня 2020 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 840, 80 гривень.

З огляду на задоволення позову у повному обсязі судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 840,80 гривень, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2015 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) поновити щомісячне нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) з лютого 2015 року та сплатити заборгованість з лютого 2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI КАС України.

Повний текст судового рішення 02 червня 2020 року.

Суддя Ю.М. Льговська