Рішення № 89568456, 29.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року Справа № 160/3203/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить: стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (у період з 02.12.2019 р. по 24.12.2019 р.) в сумі 13 472,8 грн. за рахунок його бюджетних асигнувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.12.2019 року він був звільнений з посади слідчого СВ Кам`янського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області. Так, ані перед датою звільнення, ані в день звільнення ГУ НП в Дніпропетровській області в письмовій формі його не було повідомлено про нараховані суми, що належать до виплати працівникові в день звільнення, а також такі належні суми не були взагалі виплачені безпосередньо в день звільнення, чим порушені вимоги ч.1 ст.47 та ч.1 ст.116 КЗпП України. Проте, йому була перерахована виплата, у зв`язку зі звільненням у вигляді одноразової грошової допомоги в сумі 29 707,05 грн., лише 24.12.2019 року. Таким чином, відповідно до зазначеної інформації, повний фактичний розрахунок по всім сумам, що належали йому при звільненні відбувся фактично лише 24.12.2019 року, тобто порушено строк розрахунку при звільненні працівника, передбачений ст.116 КЗпП України, а весь час затримки складає 22 дні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 30.04.2019 року було продовжено Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області встановлений ухвалою суду від 27.03.2020 року строк для подання відзиву на дану позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів.

На виконання вимог ухвали суду 06.05.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що кінцевий розрахунок у виді грошового забезпечення було виплачено 29.11.2019 р. в сумі 12 784,31 грн. (30.11.2019 р. - субота), тобто до моменту його звільнення з поліції. Також, позивачем невірно здійснено розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100. Так, грошове забезпечення позивача у місячному розмірі на день звільнення складає 12 049,90 грн. Також, з сум нарахованого грошового забезпечення поліцейських утримується військовий збір 1,5 % та податок на доходи фізичних осіб (18%), який відповідно до постанови КМУ від 15.01.2004 р. № 44 підлягає повній компенсації. Враховуючи норми діючого законодавства, середньоденне грошове забезпечення на день звільнення ОСОБА_1 становить 382,88 грн. Таким чином, у разі задоволення позовних вимог сума компенсації за весь час затримки по день фактичного розрахунку (22 календарні дні) складає 8 404 грн, а отже розрахунок компенсації за весь час затримки по день фактичного розрахунку наданий позивачем є необґрунтованим, а сума середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 13 472,80 грн. є безпідставно завищеною. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

До суду 27.05.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані нормами спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри саме грошового забезпечення. Крім того, спеціальними нормами законодавства, на які посилається у відзиві відповідач однозначно не врегульовано порядок розрахунку середнього заробітку при вирішенні спірних правовідносин, тобто, при здійсненні саме такого розрахунку слід застосовувати положення абз.1 п.8 Порядку №100 від 08.02.1995 року. У Постанові Верховного Суду від 20.12.2019 року по справі №360/4485/19 визначено, що розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, має розраховуватись відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. За таких обставин, позивач, просив суд позов задовольнити у повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом ГУНП від 02.12.2019 р. № 386 о/с звільнено слідчого відділення розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 02.12.2019 р. (витяг з наказу ГУНП від 02.12.2019 р. № 386 о/с). Підставою видання наказу ГУНП від 02.12.2019 р. № 386 о/с став рапорт від ОСОБА_1 від 25.11.2019 р.

02.12.2019 р. позивачем було отримано трудову книжку і військовий квиток про що свідчить його особистий підпис на першій сторінці послужного списку.

Як видно з матеріалів справи, 24.12.2019 року позивачу було перерахована виплата у зв`язку зі звільненням у вигляді одноразової грошової допомоги в сумі 29 707,05 грн.

Позивач, пов`язує порушення своїх прав з діями відповідача із затримкою у виплаті на 22 дні, а тому просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та розраховує його в сумі 13472,8 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 8 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 03.10.2019 року по справі №825/2150/16 висловив правову позицію, згідно з якою: «у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі підлягають застосуванню норми трудового законодавства».

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 29.01.2020 року по справі №440/4332/18 висловив правову позицію, згідно з якою: «за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення). У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України». Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 10.10.2019 року у справі №826/4108/15 та від 28.11.2019 року у справі №580/825/19.

Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14, яка в силу статті 244-2 КАС України є обов`язковою для всіх судів України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивача було звільнено 02.12.2019 року, а згідно з довідкою УФЗБО ГУНП від 28.12.2019 р. № 973, 24.12.2019 р. відповідачем було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 29707,05 грн. то час затримки розрахунку при звільненні становить 22 дні.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні середнього заробітку.

Розрахунок середнього заробітку проводиться за формулою, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана дана виплата.

Так, відповідно до виписки АТ КБ «Приватбанк» № VA18852SDERCAP36 від 18.03.2020 року по позивача особистій картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) ГУ НП в Дніпропетровській області 30.10.2019 року позивачем отримано заробітну плату в сумі 14 163,31 грн. та 29.11.2019 року в сумі 12784,31 грн.

Днем фактичного розрахунку відповідача з позивачем є 24.12.2019 року, що збігається з правовою позицією Конституційного суду України, що викладена в мотивувальній частині рішення №4-рп/2012 від 22.02.2012 - невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належить йому від власника, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Щодо розміру коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за час затримки розрахунків при звільненні, з 02.12.2019 року по 24.12.2019 року, суд зазначає наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95 - ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1, 3 ст.2 Розділу II Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Статтею 8 Розділу IV Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Зважаючи, що позивач працював у структурі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, суд вбачає підстави для застосування норм Порядку №100, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні позивача здійснено 24.12.2019 року, замість 02.12.2019 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 16 робочих днів (22 календарних днів).

Розрахунок середньоденного заробітку: 14 163,31 грн. + 12 784,31 грн. = 26 947,62 грн. (розмір середньої заробітної плати за останні два місяці роботи). 26 947,62 грн./44 (де, 44 - число відпрацьованих робочих днів за жовтень-листопад 2019 року) = 612,4 грн. - розмір середньоденного заробітку.

За змістом ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд вважає, що період затримки у виплаті грошового забезпечення при звільненні позивача зі служби в поліції повинен розраховуватись в робочих днях, а не в календарних, як зазначає позивач, що також узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 13 червня 2018 року у справі №805/79/16-а.

Отже, грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, складає 9 798,40 грн. (612,40 грн. (середньоденна заробітна плата) х 16 робочих днів = 9 798,40 грн.), без врахування податків, зборів (обов`язкових платежів).

Аналогічна правова позиція містяться у постанові Верховного суду від 11.10.2018 року у справі № 805/1142/16-а (провадження №К/9901/10030/18).

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з викладених вище підстав.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Легалітас» було укладено договір про надання правової допомоги від 18.03.2020 року №18/03/20.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат оцінює рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Так, на підтвердження понесених витрат позивачем надано ордер серії ДП 1829/023, договір про надання правової допомоги від 18.03.2020 року №18/03/20, рахунок на оплату №45 від 18.03.2020 року про оплату 5 000 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордера №8 від 18.03.2020 року на суму 5 000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, до матеріалів справи не долучено ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Серьогіним В.І., а лише надано договір про надання правничої допомоги від 18.03.2020 р. № 18/03/20. Зі змісту договору від 18.03.2020 р. №18/03/20 не вбачається, що ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за надання правової допомоги, а тому вважають, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів здійснення витрат на правову допомогу, відповідних актів, рахунків, квитанцій тощо. Відповідач просив суд врахувати практику Верховного Суду викладену в постанові від 16.05.2019 р. справі №823/2638/18. Таким чином, ОСОБА_1 не надано доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., а тому зазначена позовна вимога є також безпідставною.

Так дійсно, позивачем не надано документів з яких можна встановити час, витрачений адвокатом на виконання наданих робіт, обсяг та вартість наданих позивачу послуг, таких, як акти прийому-передачі виконаних робіт.

За викладених обставин суд доходить про відмову в компенсації витрат на правову допомогу, оскільки надані документи не дають змоги їх підтвердити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул.Троїцька, 20-А, м.Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (у період з 02.12.2019 р. по 24.12.2019 р.) в сумі 9 798,40 грн. без врахування податків, зборів (обов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма