Рішення № 89568231, 01.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4713/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) (далі - відповідач) про визнання протиправними дій в частині невиплати середнього заробітку за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 02.08.2018 по 18.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2018 позивач наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України №325-ос виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Відповідач при звільненні з військової служби не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2019 у справі №0340/1725/18 зобов`язав Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.

25.02.2020 ОСОБА_1 стало відомо про роз`яснення, яке надав Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 по справі №807/3664/14 щодо питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, суть якого полягає в тому, що в питаннях відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) слід керуватися Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки ці питання не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

04.03.2020 позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити йому середній заробіток за період 02.08.2018 по 18.03.2019, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку. Відповідач листом від 18.03.2020 №11/2817 відмовив у здійсненні виплати. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.20).

Представник відповідача у відзиві проти позову (а.с.24-29) позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що в даному випадку правовідносини щодо виконання військового обов`язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовця регулюються нормами спеціального законодавства, отже норми КЗпП України на дані правовідносини не поширюються. Крім того, зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним. Позивач ототожнює поняття «належних виплат під час звільнення» та «виплат на виконання рішення судів». В даному випадку Восьмим апеляційним адміністративним судом винесено постанову від 20.02.2019 у справі №0340/1725/18, яку було виконано Луцьким прикордонним загоном, тому відсутні будь-які правові підстави для виплат середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати компенсації є безпідставними, а позовні вимоги не підлягають до задоволення.

27.04.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказує, що відповідач не спростував його тверджень та аргументів стосовно суті позовних вимог, викладених у позовній заяві (а.с.35-36).

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) з 19.11.1997 по 01.08.2018, що підтверджується довідкою від 01.08.2018 №460, виданою відповідачем (а.с.13).

Згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 31.07.2018 №325-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 з 01.08.2018 був виключений зі списків особового складу Луцького прикордонного загону та всіх видів забезпечення (а.с.14).

З матеріалів справи слідує, що при звільнені відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, з огляду на що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Луцького прикордонного загону про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 у справі №0340/1725/18 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено: визнано протиправними дії Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) в частині не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки; зобов`язано Луцький прикордонний загін (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки (а.с.39-41).

14.03.2019 начальником 6 прикордонного загону прийнято наказ №127-ос «Про виплату грошової компенсації», яким на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 загальною тривалістю 56 календарних днів (а.с.33).

04.03.2020 позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити йому середній заробіток за період 02.08.2018 по 18.03.2019, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку (а.с.15).

Відповідач листом від 18.03.2020 №11/2817 відмовив у здійсненні такої виплати (а.с.16).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

При цьому, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідачем невчасно було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Тобто, зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення в повному обсязі, в тому числі і грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у день виключення зі списків - 01.08.2018 року, проте виконав свій обов`язок лише 18.03.2019, як стверджує позивач та не заперечує відповідач (після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №0340/1725/18).

Таким чином, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, тому в силу приписів статті 177 КЗпП України зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 02.08.2018 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по 18.03.2019 (день остаточного розрахунку).

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Луцького прикордонного загону щодо відмови позивачу у виплаті середнього заробітку за час затримки виплати належної при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій слід визнати протиправними та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 02.08.2018 року по 18.03.2019.

При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним, що узгоджується з позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в рішенні даного суду в справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 зазначила, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, враховуючи вищевказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час затримки виплати позивачу усіх належних сум при звільненні слід обраховувати по день проведення фактичного розрахунку.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті середнього заробітку за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) (43025, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 02 серпня 2018 року по 18 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій