Рішення № 89565407, 19.05.2020, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 280/1292/19

Провадження № 2/935/97/20

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2020 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Янчук В.В.,

за участі секретаря судових засідань - Кумечко СМ.,

сторін:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Глибочицької об`єднаної територіальної громади про визначення місця проживання малолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Глибочицької об`єднаної територіальної громади про визначення місця проживання малолітніх дітей.

В обгрунтування позовних вимог вказав, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 11.12.2017 розірвано шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу відповідачу залишено прізвище « ОСОБА_3 » та визначено місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З моменту розлучення по даний час діти проживають за вказаною адресою разом з бабусею ОСОБА_7 , а мати ( відповідач по справі) перебуває за кордоном та постійно проживає в Іспанії. В липні 2019 року з`явилась інформація про те, що ОСОБА_3 без його відома має намір вивезти дітей за кордон в Іспанію. З метою недопущення прав дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також з метою належного виконання позивачем своїх батьківських обов`язків звертається до суду з даним позовом про визначення місця проживання дітей із ним за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 23.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Ухвалою суду від 06.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судових засіданнях позивач ОСОБА_2 , та представник позивача - ОСОБА_1 , а в подальшому представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та просили їх задовольнити. Суду пояснили, що відповідач знаходилась за кордоном близько 1,5 роки, в цей час він належно виконував батьківські обов`язки, купув дітям речі, продукти харчування, забирав до себе. Відповідач мала намір забрати дітей за кордон, а тому він звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_10 позовні вимоги не визнали, в їх задоволенні просили відмовити. Відповідно до відзиву та пояснень в судовому засіданні слідує, що позивач зареєстрований за адресою по АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстровані та проживають відповідач та діти. Будь-якого іншого житла позивач не має. Перевезення позивачем дітей з місця їх реєстрації та постійного проживання до м. Києва, вказує на порушення ним ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Договір оренди житла позивачем був укладений на передодні подання позову. В орендованій 2-х кімнатній квартирі позивач проживає разом зі своєю мамою, яка є інвалідом 2 групи та займає окрему кімнату. В орендованій квартирі діти не мають окремої кімнати, окремих ліжок та місця для підготовки уроків та ігор, що може негативно позначитись на їх розвитку та психоемоційному стані. Робота позивача пов`язана з постійними чергуваннями, а мама позивача за станом здоров`я не зможе здійснювати догляд за дітьми. Оскільки позивач не надавав матеріальної допомоги у обсязі, який би надавав можливість створити дітям нормальні умови для життя і розвитку, відповідач вимушена була тимчасово їздити за кордон з метою заробітку та забезпечення дітей всім необхідним. При цьому вона постійно спілкувалась з дітьми , передавала гроші та забезпечувала одягом та всім необхідним. В подальшому в судове засідання відповідач та її представик не з`явились, до суду відповідач подала заяву про розгляд справи у її відсутність, а тому суд продовжує розгляд справи за їх відсутності.

В судовому засіданні (06.02.2020) представник третьої особи - органу опіки та піклування Глибочицької об`єднаної територіальної громади -Вергун Ю.Ю. щодо позовних вимог заперечив та пояснив, що умови проживання дітей в с.В.Кошарища задовільні, скарг щодо відповідача не надходило. 19.02.2020 було засідання комісії з питань захисту прав дитини Глибочицької сільської ради, за результатами розгляду данного питання було прийнято рішення за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей з відповідачем ОСОБА_3 . В подальшому в судове засідання представник третьої особи не з`явивсь, а тому суд проводить розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши сторони, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони, позивач ОСОБА_2 та відповідач - ОСОБА_3 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і вказана обставина підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ( а.с. 13-14).

З 06.06.2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 11.12.2017, яке набрало законної сили 22.12.2017. Після розірвання шлюбу відповідачу залишено прізвище - « ОСОБА_3 ». Дітей від шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено проживати з матір`ю. ( а.с. 109).

Відповідно до довідки № 849 від 26.07.2019 виконкому Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані в тому числі: позивач - ОСОБА_2 , відповідач- ОСОБА_3 та їх діти - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ( а.с. 19).

З 20.12.2019 позивач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с.107) та проживає за даною адресою у двокімнатній квартирі разом з мамою - ОСОБА_11 , 1958 р.н., що належить ОСОБА_12 і вказана обставина позивачем не заперечується.

Позивач ОСОБА_2 працює в Державному підприємстві «Мультимедійна платформа іномовлення України» на посаді режисера телебачення з 16.03.2017 р., з позмінним графіком роботи (а.с.108).

Відповідач, ОСОБА_3 , з 10.12.2019 працює в ГО «Житомирський обласний фонд соціального захисту інвалідів (а.с. 129-133).

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , від 05.12.2019 ( а.с.104), вбачається, що діти проживають в будинку бабусі ОСОБА_7 , 1956 р.н. За даною адресою зареєстрована та проживає і ОСОБА_3 Будинок загальною площею 48,3 кв.м, газифікований. У сім`ї є окрема дитяча кімната, яка оснащена меблями, окремими ліжками, іграшки. Умови проживання в будинку задовільні.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власного житла не мають, і вказана обставина сторонами не заперечується.

ОСОБА_5 , 2011 р.н. є ученицею 2 класу КЗ`Кошарищенської гімназії» Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, а ОСОБА_6 , 2015 р.н. з 27.08.2018 року відвідує Кмитівський ЗДО «Капітошка» Глибочицької сільської ради Житомирського району і вказана обставина сторонами не заперечується.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Приймаючи рішення по справі , суд враховує об`єктивні дані зібрані по справі про особу батька - ОСОБА_2 , матері - ОСОБА_3 , їх умови проживання, місце роботи, прихильність до дітей, участь у вихованні , навчанні та утриманні дітей.

Разом з тим, аналізуючи надані сторонами та зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що з метою гармонійного фізичного та психічного розвитку дітей доцільно буде залишити їх місце проживання з матір`ю - відповідачем ОСОБА_3 , враховуючи, що діти проживають з матір`ю, де їм створені всі умови для проживання та розвитку, відсутність з боку матері перешкод у спілкуванні батька з дітьми та негативного впливу на її виховання і розвиток, що підтверджується наданими доказами та узгоджується висновком комісії з питань захисту прав дитини Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19.02.2020, що затверджений рішенням виконавчого комітету № 5 від 20.02.2020 Глибочицької сільської ради Житомирського району, з яким погоджується і суд.

Суд, вважає, що з урахування віку дітей, їх психологічного стану, зміна побутової обстановки, навчального процесу, придбаних навичок, умов відпочинку не буде відповідати інтересам дітей та може зашкодити їх психологічному та фізичному розвитку.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не знайшли підтвердження в ході розгляду справи , а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати суд покладає на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 7,141,157,161 СК України, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Глибочицької об`єднаної територіальної громади про визначення місця проживання малолітніх дітей - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області.

Повне рішення суду складено: 29 травня 2020 року.

Сторонни у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Глибочицької об`єднаної територіальної громади, місцезнаходження: вул. М.Грушевського,2, с. Глибочиця, Житомирського району, Житомирської області, код ЄДРПОУ - 04348289.

Суддя Янчук В.В.