Рішення № 89560428, 20.05.2020, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/2354/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2020 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Стрільця Я.С.,

за участю секретаря судового засідання - Климус Г.В.,

представника відповідача - Замерзляка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь шкоду, завдану йому службовою особою Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в сумі 14 000 грн., з яких 11 000 грн. - майнова шкода, 3 000 грн. - моральна шкода.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 08.01.2019 р., у вечірню пору доби, в с. Горішні Шерівці Заставнівського району Чернівецької області працівником поліції Управління патрульної поліції в Чернівецькій області без пояснення конкретної причини було зупинено його транспортний засіб та неправомірно складено на нього протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ №127599 від 08.01.2019 за ч.1 ст. 130 КУпАП, який в подальшому направлено на розгляд до суду. За наслідками розгляду вказаного протоколу у Заставнівському районному суді Чернівецької області 22.03.2019 р. ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Проте, постановою Чернівецького апеляційного суду від 26.04.2019 р. постанову Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22.03.2019 р. було скасовано та провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП.

У постанові від 26.04.2019 суддя Чернівецького апеляційного суду встановив, що працівниками поліції було порушено порядок проведення огляду на стан сп`яніння, у зв`язку із чим протокол про адміністративне правопорушення не вважався допустимим доказом у справі.

Позивач зазначає, що у зв`язку із вимушеним захистом своїх інтересів у судах він витратив при цьому власні кошти на правову допомогу, оскільки користувався платними послугами адвоката - ОСОБА_2, згідно з договором про надання правової допомоги від 17.01.2019 р., через що зазнав матеріальної шкоди у розмірі 11 000 грн., яку просить стягнути в судовому порядку.

Крім того, у зв`язку із даними обставинами, позивач ОСОБА_1 вважає, що дії службової особи органу державної влади при здійсненні ним своїх службових повноважень, а саме протиправне складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, яким фактично було відкрите провадження у справі про адміністративне правопорушення, спричинили йому моральну шкоду, яка виразилася в психологічних переживаннях та стражданнях та в зневірі до реформ правоохоронної системи, в розумінні незахищеності себе як громадянина України від дій співробітників поліції, розмір якої позивач оцінює в 3000 грн. та просить стягнути в судовому порядку.

На стадії підготовчого провадження у строк визначений судом представником відповідача - Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - Замерзляком О.В. до суду було подано відзив на позовну заяву.

Так, у своєму відзиві представник Управління патрульної поліції в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області, яке позивач надав як доказ в додатках до цивільного позову від 22.03.2019 р. у справі №716/41/19, встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення від 08.01.2019 р. серії ОБ №12759908.01.2019 р. відносно позивача було складено інспектором СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Королюком П.С., який є посадовою особою Головного управління національної поліції в Чернівецькій області, а тому Управління патрульної поліції в Чернівецькій області не є належним відповідачем у даній справі.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не з`явилися, попередньо надали суду заяву, в якій просять розгляд спору по суті розглянути в їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник відповідача - Державної Казначейської служби України, в судове засідання не з`явився, як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, він був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явився та не повідомив суд про причини неявки.

Представник відповідача - Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Замерзляк О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

З огляду на те, що представник Державної Казначейської служби України належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання, але не скористався наданим йому правом брати участь у судовому засіданні з правами, передбаченими процесуальним законом, суд вважає можливим провести судове засідання без представника відповідача за правилами п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника Управління патрульної поліції в Чернівецькій області, врахувавши заяву позивача та його представника, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, вважає позов не обґрунтованим, отже таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 22.03.2019 року постановою Заставнівського районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 08.01.2019 року, о 01 год. 20 хв., по вул. Буковинській в с. Горішні Шерівці Заставнівського району Чернівецької області керував автомобілем «Мерседес А170», реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння та від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.

26.04.2019 року постановою Чернівецького апеляційного суду постанова Заставнівського району Чернівецької області від 22.03.2019 р. скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішення судді апеляційного суду мотивовано тим, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які документальні підтвердження того, що ОСОБА_1 порушив ПДР, що могло б слугувати причиною зупинки. Також в матеріалах справи відсутнє направлення на обстеження ОСОБА_1 , яке є обов`язковим згідно Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ від 09.11.2015 р. №1452/735. Крім того, до участі у справі про адміністративне правопорушення залучені свідки, щодо неупередженості яких є сумніви. У зв`язку із цим суд визнав протокол про адміністративне правопорушення недопустимим доказом у справі і як наслідок визнав позивача невинним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, зазначивши при цьому, що працівниками поліції було порушено порядок проведення огляду на стан сп`яніння.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Аналізуючи наведене слід дійти висновку, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою в деліктних правовідносинах.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить стягнути з відповідача - Державної Казначейської служби України в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 11 000 грн., які були витрачені ним на правову допомогу під час захисту своїх інтересів у судах в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення №716/41/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11 000 грн відповідач надав суду копію договору про надання правової допомоги від 17.01.2019, укладений між ОСОБА_2 , який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №420, виданого 27.08.2010 р., ОСОБА_4 , яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №461, виданого 15.04.2011 р., та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25), розрахунок №1 та №2 до Договору про надання правової допомоги від 17.01.2019 (а.с.21,24) та квитанції до прибуткового касового ордера (а.с.18-20,23).

Проте, на думку суду, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу є безпідставною, оскільки витрати на правничу допомогу не вважаються матеріальною шкодою в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть підлягати до стягнення як збитки, що підтвердив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 своєї постанови №10 від 17.10.2014.

Питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі по тексту - Закон № 266/94-ВР ) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відповідно до ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, відшкодовуються лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ст. 1 Закону № 266/94-ВР, а саме у випадку незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу та за наявності певного суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить стягнути на його користь матеріальну шкоду, заподіяну йому протиправними діями інспектора СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Королюка П .С., внаслідок неправомірного складання протоколу про адміністративне правопорушення, проте на вказані відносини дія Закону № 266/94-ВР не розповсюджується.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовна вимога про стягнення із Державної Казначейської служби України матеріальної шкоди в розмірі 11 000 грн. - витрат на оплату правової допомоги, є такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері цивільно-правових відносин, тобто для задоволення позову, суд повинен установити, що в зв`язку з вчиненням протиправних дій іншими особами порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Підставами для захисту цивільних прав, в даному випадку, може слугувати така обставина, як невідповідність дій (бездіяльності) іншої особи, яка порушує права позивача, вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій (бездіяльності) є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як вбачається із змісту позовної заяви, обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди полягає у протиправному складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього.

Разом з тим, суд зазначає, що складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі №760/9462/16.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю природою та змістом не являється рішенням суб`єкта владних повноважень та не спричиняє зміни прав чи обов`язків особи, а тому позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення, не можуть підлягати задоволенню.

Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

На думку суду, таке право особи не було порушено. Позивач мав можливість і скористався встановленими законом процедурами доведення своєї позиції при розгляді справи про адміністративне правопорушення, як у суді першої так і апеляційної інстанції. У результаті розгляду апеляційної скарги винесено постанову, якою провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що є, на думку суду, достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувались.

Позивачем не подано суду жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування того, що внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення йому було спричинено тривалий психологічний дискомфорт чи душевні страждання, та, відповідно заподіяння моральної шкоди. Дані посилання є голослівними.

Окрім того, судом встановлено, що інспектор СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Королюк П.С. є посадовою особою Головного управління національної поліції в Чернівецькій області, відтак Управління патрульної поліції в Чернівецькій області є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача змінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З клопотаннями про залучення до участі у справі співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у передбаченому процесуальному порядку не зверталися.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Враховуючи наведене, принцип розумності і справедливості, суд вважає, що підстав для задоволення заявлених вимог немає.

На підставі наведеного, ст. ст. 19, 56 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 16, 19, 170, 1166, 1167, 1173,1174, 1176 ч.6 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 6, 11, 13, 23, 76, 77, 81, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Дата складення повного судового рішення 22.05.2020 року.

Повне найменування та ім`я сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, 58007, м.Чернівці вул.Заводська, 22;

Державна Казначейська служба України, 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Суддя Я.Стрілець