Рішення № 89550118, 25.05.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/16296/19

Провадження № 2/263/650/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 01 листопада 2019 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , в якій банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 10 січня 2008 року № б/н, яка складається із: заборгованості за кредитом - 1497,68 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 6137,95 грн., заборгованості за пенею та комісією - 3674,62 грн., штрафів відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) - 565,51 грн., а також судові витрати у справі, які складаються із судового збору у розмірі 1 921 грн.

Вимоги позову банк мотивує тим, що відповідно до укладеного 10 січня 2008 року договору № б/н із ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 1 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписавши заяву, позичальник висловив свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Банк взяті на себе зобов`язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 30 вересня 2019 року становить 12 125,76 грн., у зв`язку із чим, керуючись положеннями ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 610, ч. 2 ст. 615, ст. ст. 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 14 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», банк, у межах заявлених вимог, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із заявленими вимогами, подав відзив на позов, в якому указує, в анкеті-заяві від 10 січня 2008 року не зазначена процентна ставка, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язань у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує даних обставин. Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписаний, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими правилами погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву. У зв`язку з цим, на думку відповідача, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сальдо простроченої заборгованості за кредитом у сумі 1497,68 грн. встановлено 30 вересня 2010 року, але з цього часу позивач не звернувся до суду за захистом свого права, хоча для цього не було перешкод. Тому відповідач вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 11 листопада 2019 року указану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 лютого 2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Гребенюк О.С. до судового засідання не з`явився, у позові просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач до судового засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, у повному обсязі скористався правом на подачу відзиву на позов, клопотань про розгляд справи за його участі не заявлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 125,76 грн.

Судом установлені наступні обставини та відповідно до них правовідносини.

В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яку підписав ОСОБА_1 15 березня 2018 року, зазначено, що відповідач ознайомлений та згодний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, а також надав згоду на те, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Указана анкета-заява містить розділ про те, що ОСОБА_1 просить надати послугу - Кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» із бажаною сумою кредитного ліміту 1500 грн., базова процентна ставка за кредитом 3 % на місяць на залишок заборгованості.

Також в анкеті-заяві зазначено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбаченим цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 150 грн. + 5 % від суми позову.

Банком до матеріалів справи долучені Умови та Правила надання банківських послуг.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним договором виникла заборгованість перед банком, яка станом на 30 вересня 2019 року становить 12 125,76 грн. та складається із: заборгованості за кредитом - 1497,68 грн.; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 6137,95 грн., заборгованості за пенею та комісією - 3674,62 грн., штрафів відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) - 565,51 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» надав суду виписку з особового рахунку ОСОБА_1 , що був відкритий за вищезазначеним кредитним договором, з якої вбачається, що загальний залишок після операцій на карті становить -11 310,25 грн.

За відомостями наданої банком довідки за кредитним договором № б/н ОСОБА_1. надана одна кредитна картка № НОМЕР_1 , дата відкриття 27 листопада 2007 року, термін дії до 11 місяця 2011 року.

Мотиви суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 10 січня 2008 року зазначена бажана сума кредитного ліміту у розмірі 1500 грн., базова процентна ставка за кредитом 3 % на місяць на залишок заборгованості, а також указано, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більше ніж на 120 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 150 грн. + 5 % від суми позову.

Позивач, обґрунтовуючи позов про стягнення заборгованості за кредитом, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 січня 2008 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

При цьому матеріали справи не містять доказів, що сторони у передбаченому законом порядку дійшли згоди щодо розміру та порядку нарахування пені та комісії, питання про стягнення якої у розмірі 3674,62 грн. порушується у позові.

Отже вимоги банку про стягнення пені та комісії витікають із обставин, які не підтверджені жодними належними та достатніми доказами.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та комісії, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо не підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір пені та комісії та інші умови, визначені Умовами та правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо інших позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту, заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафів (фіксована та процентна складова), то суд враховує, що такі зазначені в заяві-анкеті, яку підписав відповідач.

Факт зарахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 та користування останнім кредитними коштами повністю підтверджується наданою позивачем випискою за договором № б/н, укладеним із ОСОБА_1 .

Разом з тим, з наданої позивачем довідки вбачається, що за кредитним договором № б/н ОСОБА_1 надана кредитна картка № НОМЕР_1 , дата відкриття 27 листопада 2007 року, термін дії до 11 місяця 2011 року. Доказів на підтвердження перевипуску на ім`я відповідача інших кредитних карток банком суду не представлено.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

У своїй постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 Верховний Суд України зазначив, що за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 686/6697/16-ц.

Виходячи з наведеного, зобов`язання ОСОБА_1 повернути кредитні кошти за договором б/н від 10 січня 2008 року настали з 01 грудня 2011 року по закінченню строку дії виданої картки (останній день листопада 2011 року).

Таким чином, станом на день звернення позивача до суду позовна давність сплинула, зобов`язання ОСОБА_1 повернути кредитні кошти за договором б/н від 10 січня 2008 року настали з 01 грудня 2011 року по закінченню строку дії виданої картки (останній день листопада 2011 року), банк з позовом звернувся до суду лише 01 листопада 2019 року, відповідачем заявлено про застосування позовної давності, внаслідок чого указані позовні вимоги задоволенню не підлягають саме з підстав спливу позовної давності.

З огляду на положення вищенаведених норм права, установлених судом обставин, необхідно дійти висновку про доведеність позивачем вимог та відповідно пропуск позовної давності за цими вимогами, про сплив якої та застосування наслідків заявлено відповідачем у справі, що дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 207, 259, 252, 253, 254, 256, 261, 267, 526, 530, 610, 629, 631, 634, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 176, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлений 01 червня 2020 року.

Відомості про сторін у справі:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , засоби зв`язку відсутні.

Суддя О.М.Музика