Рішення № 89542830, 01.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року м. Київ № 640/17035/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування вимоги про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6868-03У від 05.09.2018.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`якове державне соціальне страхування» та зазначає про протиправність вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки), оскільки державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 та знято з обліку в органах ДФС з 15.01.2015.

Відповідачем відзив на позов не подано.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 в період з 06.09.2006 по 18.07.2014 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 25.01.2012 позивачці видано свідоцтво платника єдиного податку, відповідно до якого ОСОБА_1 з 01.01.2012 перейшла на спрощену систему оподаткування.

05.09.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6868-03У, відповідно до якої станом на 14.12.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 складає 6 054,47 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 25 статті 4 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла на час перебування позивача фізичною особою-підприємцем) платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Абзацом першим частини четвертої статті 5 Закону № 2464-VІ встановлено, що у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, обов`язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

З урахуванням наведених норм права, суд зазначає, що у фізичних осіб-підприємців обов`язок по сплаті єдиного внеску виникає з дня державної реєстрації та припиняється з дня зняття їх з обліку. При цьому, зняттю з обліку передує проведення остаточного розрахунку з платником єдиного внеску.

Як встановлено судом, позивачка в період з 06.09.2006 по 18.07.2014 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. З 01.01.2012 перейшла на спрощену систему оподаткування. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивача знято з обліку в Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві як платника податків 15.01.2015, інформація щодо зняття позивача з обліку як платника єдиного внеску відсутня.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи відзив на позов не подано, пояснень щодо підстав нарахування позивачу єдиного внеску, періоду за який його було нараховано не надано.

При цьому, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність нарахування позивачу єдиного внеску та як наслідок правомірність вимоги про сплату боргу № Ф-6868-03У від 05.09.2018.

При цьому, суд бере до уваги доводи позивача, що вимога про сплату боргу сформована 05.09.2018, проте сума боргу вказана станом на 14.12.2018.

За таких обставин суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) про скасування вимоги про сплату боргу задовольнити повністю.

2. Скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6868-03У від 05.09.2018.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Бояринцева