Рішення № 89542821, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/9692/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний код 37567646) (далі - Казначейство, відповідач), в якому просить суд:

визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення протиправною;

зобов`язати Державну казначейську службу України виконати виконавчий лист № 2а-46/11, виданий Київським районним судом м. Донецьк 14.08.2013 шляхом перерахування на користь ОСОБА_1 у тримісячний строк з дня надходження виконавчих документів та відомостей з коштів державного бюджету у розмірі 4415,00 грн.

В якості підстав позову позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у виконанні рішення суду щодо перерахунку пенсійних виплат.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.

Відповідач у відзиві з позовними вимогами не погодився, просив суд у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що до казначейства надійшла заява позивача від 03.12.2016 із виконавчим листом Київського районного суду міста Донецька, виданим 13.11.2013 по справі № 2-а-46/11 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 4415,00 грн. В свою чергу, Казначейство у встановленому порядку направило виконавчий лист з доданими документами до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області для вжиття заходів, передбачених Порядком № 845. Водночас, в органах Казначейства відсутні відкриті рахунки Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради, що вказує на неможливість виконання рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Київським районним судом м. Донецька 14.08.2014 року було видано виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_1 , з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради, за рахунок коштів Державного бюджету України, щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в сумі 4 415,00 грн.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 поновлено строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа №2а-46/11 з тих підстав, що стягувач був позбавлений права повторно пред`явити виконавчий лист до виконання, у зв`язку з проведенням у м. Донецьку антитерористичної операції.

25.11.2015 позивач вперше звернувся до Державної казначейської служби України з приводу виконання названого виконавчого листа.

Листом від 23 грудня 2015 року №15-08/3316 Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повернуло без виконання рішення суду від 14 серпня 2013 року у справі №2а-46/11 разом з виконавчим листом від 13 листопада 2013 року. Підставою для повернення стало те, що управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради, як боржник по справі, не перебуває на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області.

Позивач, не погоджуючись з відмовою Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області у перерахуванні коштів, звернувся з позовом до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року у справі № 185/736/16-а (2-а/185/43/16) відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Рішення суду обґрунтовано посиланнями на норми пунктів 9 та 24 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі Постанова № 845), а також тим, що боржник за виконавчим документом не перебуває на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Донецькій області, оскільки його не було переміщено на територію, що підконтрольна органам державної влади.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність рішення обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким визнати дії відповідача незаконними; зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області прийняти виконавчий лист та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 4415,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2016 у справі № 185/736/16-а (2-а/185/43/16) позовні вимоги задоволено частково, визнавши дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо повернення ОСОБА_1 рішення суду від 14 серпня 2013 року у справі №2а-46/11 та виконавчого листа від 13 листопада 2013 року протиправними. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався з заявою до Казначейства 22.01.2016, у відповідь на яку, останнім зазначено, що з метою вирішення питання про стягнення коштів з боржників (державних органів), які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, населених пунктах Донецької та Луганської областей, Казначейство звернулося за роз`ясненнями до Міністерства юстиції України.

Судом встановлено, що позивач повторно звертався з заявою до Державної казначейської служби України з приводу виконання виконавчого листа №2а-46/11, що була передана на розгляд Головному управлінню Державної казначейської служби України у Донецькій області листом від 12.08.2016 № 5-10/238-13954.

Листом від 25.01.2017 № 15-16/240 Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повідомило позивача, що безспірне списання коштів згідно виконавчого листа №2а-46/11 відкладається до усунення обставин, які унеможливлюють здійснення такої операції.

Вважаючи невиконання Казначейством рішення суду протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті суд зазначає наступне.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання визначені у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).

Відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Отже, Україна гарантує виконання будь-яких рішень суду майнового характеру, боржником за яким є державний орган шляхом проведення безумовного списання з рахунків такого органу коштів, в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, а у випадку відсутності у державного органа - боржника коштів на рахунках - шляхом списання коштів з Державного бюджету України, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, відмова у виконанні рішення суду, боржником за яким є державний орган, з підстав відсутності у такого органу коштів є незаконною.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845).

У розумінні зазначеного порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника визначено у пунктах 24-34 Порядку №845.

Відповідно до пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Згідно з пунктом 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку №845 орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.

Пунктом 31 Порядку №845 передбачено, що у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 33 Порядку №845 у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. У разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені цим Порядком.

Відповідно до пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Пунктом 48 Порядку №845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Таким чином, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а у разі їх відсутності територіальний орган Казначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії спрямовані на виконання рішення суду і пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Казначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Разом з тим, виконання рішення суду не обмежуються заходами, що вживаються територіальним органом Казначейства.

У разі якщо судовим рішення з боржника - державного органу стягнуто будь-які соціальні чи пенсійні виплати, і таке рішення не виконується протягом двох місяців незалежно від причин невиконання, виконавчий документа та інші відомості, необхідні для його виконання, передаються до Державної казначейської служби України для виконання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Рішення суду, не виконані територіальними органами Казначейства, виконуються Державною казначейською службою у тримісячний строк з дня надходження відповідних матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист у справі № 2-а-46/11 до Державної казначейської служби на виконання від позивача надійшов у серпні 2016 року та листом від 12.08.2016 № 5-10/238-13954 був скерований на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.

Суд зазначає, що станом на дату розгляду справи по суті встановлений Порядком № 845 строк для виконання виконавчого листа № 2-а-46/11 про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради минув.

У той же час відповідачем у справі доказів виплати сум відповідно до виконавчого листа № № 2-а-46/11 не надано, як і не надано доказів, що свідчили б про вжиття Державною казначейською службою України заходів, спрямованих на виконання зазначеного рішення суду, або ж, що свідчили б про наявність об`єктивних обставин, що виключають можливість виконання рішення суду за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Аргументи відповідача, що про перебування боржника за виконавчим листом № 2-а-46/11 на тимчасово непідконтрольній території звільняє Казначейство та його територіальні органи від обов`язку виконувати відповідне рішення суду є безпідставними.

Суд зазначає, що обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини.

Остання у силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hornsby v. Greece» (Горнсбі проти Греції) від 19.03.1997, заява №18357/91, ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах "Ді Педе проти Італії" (Di Pede v. Italy) та "Заппія проти Італії" (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).

У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У пунктах 52-54 пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, від 15.10.2009, ЄСПЛ зазначив, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі "Райлян проти Росії" (Raylyan v. Russia), N 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року). Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (див. рішення у справі "Зубко та інші проти України").

ЄСПЛ також зазначив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України", N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України", N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Застосовуючи процедуру «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ у пунктах 85-88 зауважив, що фактори, з яких адміністративними органами України не виконуються рішення суду у цій справі, перебували в межах контролю держави, яка досі не спромоглася вжити заходів для покращення ситуації, незважаючи на значну й послідовну практику Суду з вирішення таких справ.

Про системний характер проблем, на який указується в цій справі, також свідчить той факт, що на цей час у ЄСПЛ очікують розгляду приблизно 1400 заяв проти України, які повністю або частково стосуються таких проблем, і кількість таких заяв постійно зростає.

ЄСПЛ належним чином ураховує позицію Комітету міністрів, який визнав, що невиконання рішень національних судових органів є в Україні структурною проблемою, яка залишається невирішеною

З огляду на викладене вище, ЄСПЛ доходить висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов`язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Суд переконаний, що об`єктивних перешкод для виконання рішення суду у справі № 2-а-46/11, боржником за яким є держава, і яке стосується виплати з Державного бюджету України щорічної допомоги на оздоровлення особі за 2010 рік.

Посилання відповідача на те, що Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Донецька не перемістилось на територію, підконтрольну Уряду України, зазначених висновків не спростовує та не може бути підставою для відмови у виконання рішення суду, яким особі присуджені соціальні виплати, джерелом покриття яких є Державний бюджет України.

Посилання відповідача на Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, є безпідставним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт не регулює порядку безспірного списання коштів державного бюджету, про що йдеться у виконавчому листі № 2-а-46/11.

Суд також враховує, що пункт 2 вказаного порядку, яким передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №826/18826/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 та Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015.

Отже, доводи відповідача, що виконавчий лист № 2а-46/11 не може бути виконаний до моменту повернення під контроль Уряду України міста Донецьк не ґрунтуються на вимогах закону.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав шляхом задоволення вимог про визнання протиправними дій Державної казначейської служби України, що полягають у невиконанні у встановлений законом строк рішення суду, суд звертає увагу на наступне.

Так, дії суб`єкта владних повноважень - це завжди активна поведінка, що являє собою вчинення певних дій всупереч вимог законодавства та покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків, тоді як під бездіяльністю слід розуміти пасивну форму поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним у встановлені строки дій, що випливають з його повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок не вчинення Державною казначейською службою України дій, які вона повинна і могла вчинити в силу покладених на неї обов`язків та виходячи з положень Порядку № 845.

Відтак суд вважає, що порушення прав позивача зумовлене саме протиправною бездіяльністю Казначейства України як особи, що здійснює виконання рішень суду, боржником за якими є держава або її органи, яка полягає у невиконанні виконавчого листа № 2а-61/11.

Беручи до уваги, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача рішення суду у справі № 2а-46/11, ухвалене на користь позивача, виконане у встановлений законом строк не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання Державної казначейської служби України виконати виконавчий лист № 2а-46/11 шляхом перерахування у тримісячний строк коштів у розмірі 4 415,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх дій.

Водночас позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт протиправної бездіяльності відповідача, що завдає шкоди його прав та інтересам.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність обставин, які б виключали можливість виконання рішення суду у справі № 2а-46/11, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим витрати, що підлягають розподілу відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у невиконанні виконавчого листа № 2а-46/11, виданого Київським районним судом м. Донецька 14.08.2013.

3. Зобов`язати Державну казначейську службу України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний код 37567646) виконати виконавчий лист № 2а-46/11, виданий Київським районним судом м. Донецька 14.08.2013, шляхом перерахування на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей коштів у розмірі 4 415,00 грн. (чотири тисячі чотириста п`ятнадцять гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко