Рішення № 89542422, 01.06.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року справа № 580/1395/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Паламаря П.Г., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби Безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до управління Служби Безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 грудня 2017 року;

-зобов`язати управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 грудня 2017 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на час звільнення зі служби, відповідач протиправно не провів з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2015 по 2017 роки календарні дні соціальної додаткової відпустки, передбаченої статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Представником відповідача подано відзив на позов у якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Відповідач вказує, що у вказаний період 2015-2017 роки, який відноситься до часу дії в державі особливого періоду, позивач не набув права на інші види відпусток, аніж визначені частинами 17, 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а відповідно і не має права на компенсацію за їх невикористання. Таким чином, у відповідача не було на день звільнення позивача з військової служби підстав, які б обумовлювали проведення виплати, що є предметом спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби Безпеки України з 12.12.1994 по 01.12.2017 та звільнений з військової служби наказом УСБ України в Черкаській області від 01.12.2017 №122-ос.

28.05.2015 позивач набув статусу учасника бойових дій, посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.05.2015 року видане СБУ та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Позивач звернувся із заявою до управління Служби Безпеки України в Черкаській області, в якій просив провести розрахунки по виплаті йому грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Листом № 73/16/П-392/14 від 29.10.2019 позивача повідомлено, що дана відпустка не має обов`язкового щорічного характеру, а її надання здійснюється за бажанням військовослужбовця.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно із абзацом п`ятим статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Як вже встановлено судом, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим СБУ 28.05.2015 серії НОМЕР_1 .

З огляду на наведене, суд вважає, що при звільненні з військової служби, позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2017 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому очевидною є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, відтак позовні вимоги в є обґрунтованими та підлягають задоволення.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зазначає що між ОСОБА_1 та адвокатом Скіць С.М. укладено договір №б/н від 01.10.2019 про надання правничої допомоги.

Договором передбачено, що обсяг робіт та їх вартість встановлюється у відповідності до складності справи, обсягу правових послуг та додаткових угод.

До заяви надані копії квитанції про отримання грошових коштів від клієнта за надання правничої допомоги: від 24.04.2020 на суму 11561грн. та квитанція від 20.05.2020 на суму 6306грн.

Окрім того, в матеріалах наявний розрахунок наданих послуг, а саме: проведення першої зустрічі з клієнтом і надання юридичної консультації - 1 год. (1050грн.); складання заяв щодо виплати грошової компенсації, про обмеження використання додаткової відпустки та періоду проходження служби - 3 год. (1050грн.*3год); правовий аналіз справи - 2 год. (1050грн.-2год); підготовка позовної заяви - 3 год. (1050грн.*3 год); надання юридичних консультацій - 2 год. (1050грн.*2 год); правовий аналіз позову - 2 год. (1050грн.*2 год); проведення зустрічі з клієнтом і узгодження правової позиції - 1 год. (1050грн.); підготовка відповіді на відзив - 2 год. (1050грн.*2год); підготовка про долучення до матеріалів заяви доказів про витрати на правничу допомогу - 1 год. (1050грн.).

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд звернув увагу, що у відповідності до розрахунків наданих послуг адвокатом, окремі види послуг зазначені адвокатом повторюються та мають однорідний характер.

Суд оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, позовну заяву та значення справи для сторони, суд робить висновок, що справа не потребувала значних затрат часу на її підготовку, підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, оскільки адвокатом викладені правові висновки Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Разом з тим, з огляду на правила відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

Доказів відображення виплачених витрат на професійну правничу допомогу у книзі обліку доходів і витрат, як самозайнятою особою - адвокатом, не надано.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, відшкодування витрат, понесених позивачем зі сплати судового збору, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240; код ЄДРПОУ 20001740) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя П.Г. Паламар