Рішення № 89542341, 27.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року м. Київ № 640/9596/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ:

03.06.2019 Публічне акціонерне товариство «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» (далі - позивач, ПАТ «КИЇВЗНДІЕП») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ю-8095-17 від 05.04.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно із ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; сплата єдиного внеску відбувається не пізніше 20 числа наступного місяця; ч. 7 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; факт своєчасної сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень 2019 року підтверджується платіжними дорученнями; відповідач ігнорує чисельні рішення суду про скасування вимог, що набрали законної сили.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

01.07.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9596/19; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

30.07.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що згідно із п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає такому платнику податків податкову вимогу; в інтегрованій картці платника податків ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» станом на 31.03.2019 наявний податковий борг із сплати єдиного внеску на суму 460 608,89 грн., а отже відповідачем було сформовано спірну податкову вимогу; органи доходів і зборів почали адміністрування єдиного внеску в 2013 році; для з`ясування обставин формування боргу ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» відповідач звертався до ГУ ПФУ у м. Києві; відповідно до листа ГУ ПФУ у м. Києві (вих. № 125402/05 від 11.06.2019) у ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» наявний податковий борг у 2013 році; документів про сплату недоїмки позивачем не надано; таким чином податкова вимога № Ю-8095-17 від 05.04.2019 відповідає приписам Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016, а отже правові підстави для скасування вимоги відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.04.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві було оформлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-8095-17, якою позивача повідомлено, що станом на 31.03.2019 у нього обліковується заборгованість із сплати єдиного внеску в розмірі 460 608,89 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують, зокрема, так функції: контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

За приписами пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзаців 1 і 2 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною сьомою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до частин 5, 6,10 статті 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно із частиною 11 статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

У випадку несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платника єдиного внеску орган доходів і зборів накладається штраф у розмірі 20 відсотків від своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI).

Частиною 14 статті 25 Закону України № 2464-VI встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Отже, вимога про сплату штрафу повинна бути погоджена з органами Пенсійного фонду України та оформлена у вигляді рішення.

Як вбачається з наданої позивачем звітності за 2 місяць 2019 року, загальна сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами загалом становить 661 106,09 грн., з якої нараховано єдиний внесок на загальну суму 143 464,43 грн.

Позивачем в підтвердження сплати єдиного внеску за лютий 2019 року надано суду копії платіжних доручень на загальну суму 145 201,03 грн., а саме:

- від 06.03.2019 № 2299 на суму 10 897,48 грн.;

- від 01.03.2019 № 2256 на суму 1 641,20 грн.;

- від 20.03.2019 № 2388 на суму 3 579,05 грн.;

- від 04.03.2019 № 2264 на суму 957,29 грн.;

- від 04.03.2019 № 2263 на суму 59 683,97 грн.;

- від 20.02.2018 № 2219 на суму 3 243,60 грн.;

- від 18.02.2019 № 2201 на суму 1 170,02 грн.;

- від 18.02.2019 № 2200 на суму 63 223,88 грн.;

- від 15.02.2019 № 2199 на суму 446,31 грн.;

- від 12.02.2019 № 2168 на суму 358,23 грн.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до пункту 8 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Контролюючим органом, 05.04.2019 було винесено оскаржувану вимогу, при цьому, як зазначає відповідач, вимога сформована у зв`язку з наявністю в інтегрованій картці ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» податкового боргу із сплати єдиного внеску станом на 01.01.2013.

В матеріалах справи міститься лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вих. № 125402/05 від 11.06.2019), з якого вбачається, що станом на 01.01.2013 у позивача обліковувалась сума заборгованості у розмірі 269 945,81 грн, у тому числі недоїмка - 221 914,52 грн, штрафні санкції - 40 954,61 грн., пеня - 7076, 68 грн.

З наявної і матеріалах справи інтегрованої картки платника податків вбачається, що станом на 31.03.2019 у позивача обліковується недоїмка в розмірі 460 608,89 грн.

Отже суми єдиного внеску, що надходили від ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» за лютий 2019 року, зараховувались в рахунок сплати заборгованості (недоїмки, штрафів та пені) позивача, що утворилась ще станом на 01.01.2013 та продовжує збільшуватись.

З огляду на викладені обставини справи та наведені вище правові норми суд дійшов висновку про те, що сума сформованої відповідачем заборгованості позивача, визначена у податковій вимозі, є обґрунтованою.

Отже, податкова вимога від 05.04.2019 № Ю-8095-17 прийнята відповідачем у відповідності до норм законодавства, а відтак правові підстави для її скасування відсутні.

Крім того, жодних доказів на підтвердження неправомірності визначення відповідачем суми податкового боргу матеріали справи не містять.

У той же час, суд зазначає, що за приписами підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання.

Позивач у своїй позовній заяві як на підставу для скасування спірної податкової вимоги посилається на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2018 у справі № 826/10973/17, від 26.04.2018 № 826/14791/17, від 25.10.2018 у справі № 826/7134/18, які набрали законної сили.

Суд не приймає до уваги зазначені посилання позивача з огляду на таке.

Із змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2018 № 826/14791/17 вбачається, що позивачем оскаржувалась податкова вимога від 12.10.2017 № Ю-8095-17 про сплату недоїмки та штрафних санкцій та пені ПАТ «КИЇВЗНДІЕП».

Підставою для скасування вказаної податкової вимоги слугувало ненадання відповідачем суду облікової карти платника єдиного соціального внеску з жовтня 2015 року по 01 серпня 2017 року. Як зазначив суд у рішенні від 26.04.2018 по справі № 826/14791/17: «Відтак відповідач, як суб`єкт владних повноважень, всупереч наведених процесуальних норм не підтвердив документально факт несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з серпня 2017 року по вересень 2017 року, який зарахований до бюджету, та відповідно наявність правових підстав для застосування відносно позивача штрафних санкцій та пені».

Також, з рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2018 у справі № 826/7134/18 вбачається, що позивач оскаржував податкову вимогу від 05.03.2018 № Ю-8095-17, відповідно до якої станом на 28.02.2018 заборгованість із сплати єдиного внеску штрафів, пені ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" становить 520 489, 35 грн.

Підставою для скасування вказаної податкової вимоги слугувало ненадання відповідачем суду засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято вимогу № Ю-8095-17 від 05.03.2018. В своєму рішенні суд, зокрема, зазначив: «В ході судового розгляду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, всупереч наведених процесуальних норм не підтвердив документально факт несвоєчасної сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який зарахований до бюджету, та відповідно наявність правових підстав для застосування відносно позивача штрафних санкцій та пені».

Як вбачається з рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 826/10973/17 позивачем оскаржувалась податкова вимога від 08.08.2017 про сплату недоїмки, штрафних санкцій та пені ПАТ «КИЇВЗНДІЕП» на суму 540 587,05 грн, з яких: 3 789,44 грн. - штрафна санкція, 363 371,82 грн. - пені, 173 425, 79 грн. - основного боргу.

Підставою для скасування спірної податкової вимоги у зазначеному рішенні стало рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 826/14791/17, яким скасовано вимогу про сплату боргу від 12.10.2017 № Ю-8095-17, що винесена пізніше оскаржуваної в даній справі, а як встановлено приписами Закону № 2464-VI вимога по сплату боргу формується під одним порядковим номером до повного погашення боргу. Крім того, зазначає суд в своєму рішенні, з картки платника єдиного внеску, долученої до відзиву, не вбачається наявності у позивача станом на 31.07.2017 податкового боргу із сплати єдиного внеску на суму 540 587,05 грн., а відзив відповідача містить розбіжності щодо періоду виникнення відповідного боргу.

Отже підставою для скасування податкових вимог у наведених вище рішеннях суду слугувало ненадання відповідачем доказів на підтвердження існування податкового боргу.

У той же час у даній справі відповідачем надано відповідні докази та доведено правомірність прийняття ним спірної податкової вимоги від 05.04.2019 № Ю-8095-17.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваної податкової вимоги діяв згідно приписів частини другої ст. 2 КАС України, отже, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятої вимоги та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Принагідно суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, як зазначає Верховний Суд в постанові від 13.11.2018 по справі №805/528/17-а (адміністративне провадження №К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в порушення обов`язку, встановленого ст. 77 КАС України, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко