Рішення № 89542284, 26.05.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 року Чернігів Справа № 620/1384/20

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді Клопота С.Л.,

за участю секретаря Шевченко А.В.,

представника позивача Городничої Т.В.,

представника відповідача Труби А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, вимоги та рішення,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області та просить:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 10.02.2020 № 00001803305.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 10.02.2020 № 00001813305.

3. Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Чернігівській області від 10.02.2020 № Ф-00001833305.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Чернігівській області № 00001843305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.02.2020.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення є протиправними оскільки понесені за період 2017, 2018 роки витрати на придбання запчастин, що були використані для ремонту автомобільного транспорту, який використовувався в ході здійснення підприємницької діяльності, позивач правомірно відніс до складу валових витрат пов`язаних з проведенням його господарської діяльності.

Окремо позивач зазначив, що використовувані ним сідельний тягач, причіп та напівпричіп не відносяться ні до легкових ні до вантажних автомобілів, а відтак не є основними засобами подвійного призначення і витрати на їх утримання можуть бути обліковані як валові.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування ППР від 10.02.2020 №00001803305 збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 255 915,57 грн. (о/п - 170 610,38 гри. та ш/с - 85 305,19 грн.), №00001813305 збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору у розмірі 21 326,30 грн. (о/п - 14 217,53 грн. та ш/с - 7108,77 грн.), рішення від 10.02.2020 №00001843305 про застосування ш/с за ЄСВ у розмірі 48177,58 грн., вимога від 10.02.2020р. № Ф - 00001833305 про сплату боргу з ЄСВ у розмірі 198 493,11 грн., загальна сума позовйих вимог складає 523 912,56 грн.

Оскаржувані ППР та рішення прийняті на підставі акту №269/33/ НОМЕР_1 від 24.12.2019 складеного за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача, якою було виявлено наступні порушення: п.167.1 ст.167, пп.168Д.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176, ст.177, п.п.1.1 п.16 прим.1 підр.10 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) та пп:1 п.1, пп.2.п.1 ст.7, п.5 ст.8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного, внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2464-VI).

Не погодившись з вказаними вище рішеннями та вимогою, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 177.2 ст.177 ПКУ об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем, встановлено п.177.4 ст. 177 ПКУ. До зазначених витрат, зокрема належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (п.п. 177.4.1 п.177.4 ст.177 ПКУ);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 і 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукцїї (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг(п.п. 177.4.4 п.177.4 ст.177 ПКУ).

Отже, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування має право, після одержання доходу, який безпосередньо пов`язаний з понесеними витратами від здійснення підприємницької діяльності, на підставі підтверджуючих первинних документів та угод, актів виконаних робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, тощо, віднести до складу витрат виключно витрати, визначені п.177.4 ст. 177ПКУ.

Разом з цим пп.177,4.5 п.177.4 ст.177 ПКУ встановлено, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених ст.177 ПКУ.

До основних засобів подвійного призначення належать земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (пп.177.4.6 п.177.4 ст.177ПКУ).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344- III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ)

В розумінні ст. 1 цього Закону №2344-111 автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону №2344-ІІІ, автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Разом з тим, відповідно до Закону №2344-ІІІ транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою Платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач спеціального призначення транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм до Закону №2344-ІІІ напівпричіп причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

Крім того, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Таким, чином сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів (що не спростовується позивачем). Автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на ту обставину, що детальна класифікація транспортних засобів міститься в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної пильності, затверджених Законом України «Про Митний тариф України» №584-VІІ від 19.09.2013, згідно якої сідельний тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів, товарна позиція: УКТ ЗЕД 8701 20 і при цьому трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України», призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України.

Проте відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового Кодексу України.

Отже, враховуючи дію прямої норми пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПКУ фізична особа - підприємець не має права включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на утримання, технічне обслуговування і ремонт основних засобів подвійндго призначення.

Відповідно до наданих на перевірку документів та книги обліку доходів і витрат, встановлено включення ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат сум витрачених коштів на придбання запчастин на транспортні засоби, що використовувались в ході здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 947835,38 грн. (без врахування ПДВ), в тому числі за 2017 р. на загальну суму 391802,65 грн. та за 2018 р. на загальну суму 556032,73 грн., зазначена обставина позивачем не заперечується.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 завищено витрати на загальну суму 947835,38 грн., в тому числі за 2017 р. на суму 391802,65 грн. та за 2018 р. на суму 556032,73 грн., через включення до їх складу суми витрачених коштів на утримання, технічне обслуговування і ремонт основних засобів подвійного призначення, чим порушено вимоги п.п. 177.4.5 п.177.4 ст.177 ПКУ.

Крім, цього, платником в порушення пп.2 п.1 ст.7 Закону №2464-VІ, занижено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок за 2017-2018 р.

Відповідно до п.4 ч.І ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи- підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену, систему оподаткування. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464-VI).

Згідно з абз.1 п.2 ч.І ст.7 Закону №2464-VІ (база нарахування єдиного внеску) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. І ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до пп.2 п.5 роз.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом МФУ від 20.04.2015 №449, платники, визначені пп.3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) п.1 роз. ІІ цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість календарних місяців, у яких отримано дохід (прибуток).

Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується відповідна ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.

Відповідно до п.4 ст.13 Закону №2464-VI (в редакції, що діяла станом на 01.01.2017 ), максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII, прожитковий мінімум для працездатної особи становив: протягом січні - квітня 2017 р. - 1600,00 грн., протягом травня - листопада - 1684,00 грн., протягом грудня 2017 р. - 1762,00 грн.

Відповідно до п.4 ст.1 Закон №2464-VI (в редакції, що діяла станом на 01.01.2018), максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII, розмір мінімальної заробітної плати протягом 2018 р. становив - 3723,00 грн.

Таким чином, позивачем було порушено п.п. 2 п.1 ст.7 Закон M2464-VI, внаслідок чого платником було занижено суму доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок за період, що перевірявся з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та мінімального страхового внеску, за 2017 - 2018 р.

Відповідно до п.5 ст.8 Закон №2464-VІ: «Єдиний внесок для платників, зазначених у ст.4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст.7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (34,7% до 01.01.2016). У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску».

Таким чином, позивач, внаслідок порушення пп.2 п.1 ст.7 Закон №2464-VІ, занизив суму єдиного соціального внеску за 2017 - 2018р. на 198493,11 грн.

Отже, за результатами перевірки відповідачем правомірно донараховано єдиного соціального внеску, з чистого оподатковуваного доходу на суму 198493,11грн.

А, також на підставі п.3.ч.11 ст.25 Закон №2464-VI правомірно нарахована сума штрафних санкцій 48177,58 грн. за своєчасно не нарахований єдиний внесок.

Згідно п.16.1 підр.10 роз. ХХ Перехідних положень ПКУ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до пп.161.1.1 п. 161 ПКУ платниками збору є особи, визначені п.16.2.1 ПКУ, а саме фізична особа-резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент. Крім того, пп. 16.1.1.5 п.161 ПКУ передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені ПКУ.

Заниження позивачем суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу у зв`язку з чим збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору у розмірі 21326,30 грн.

Зважаючи на наведене судом встановлено, що виносячі податкові повідомлення-рішення від 10.02.2020 № 00001803305, 10.02.2020 № 00001813305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 № Ф-00001833305 та рішення № 00001843305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.02.2020, відповідач діяв обгрунтовано, правомірно та в межах своєї компетенції.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул.Реміснича, буд.11, м.Чернігів,14000) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, вимоги та рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01 червня 2020 року.

Суддя С.Л. Клопот