Рішення № 89542240, 01.06.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/524/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хотинського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м.Івано - Франківськ), Головного управління Державної податкової служби України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати протиправною та скасувати вимогу Кельменецької державної податкової інспекції Кельменецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області №Ф-47786-51 від 05.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у сумі 30617,92 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 17.01.2020 року старшого державного виконавця Хотинського районного відділу державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) Гуцула І.І. про відкриття виконавчого провадження №60976025 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по ЄСВ на користь Кельменецької державної податкової інспекції Кельменецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області у розмірі 30617,92 грн;

- стягнути солідарно з Кельменецької державної податкової інспекції Кельменецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області та Хотинського районного відділу державної виконачої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано - Франківськ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати в сумі 1681,60 сплачені ОСОБА_1 за судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України оскільки з 25.06.2003 р. йому призначена пенсія за вислугу років, а відповідно до чинного законодавства пенсіонери можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З даною заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування до Кельменецької державної податкової інспекції Кельменецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області він не звертався. Таким чином оскільки вимога є протиправною, державним виконавцем неправомірно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.04.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з викликом сторін на 05.05.2020 року.

04.05.2020 р. Хотинський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач -2) подав до суду відзив, в якому вказував, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови вони діяли у межах та спосіб визначений Законом України "Про виконавче провадження"

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у щорічній основній відпустці розгляд справи перепризначено на 18.05.2020 р.

18.05.2020 р. протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача, а саме Кельменецьку державну податкову інспекцію Кельменецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області на належного Головне управління ДПС у Чернівецькій області. Розгляд справи перепризначено на 26.05.2020 року.

18.05.2020 р. Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач -1) не погоджуючись із поданим позовом подало до суду відзив, в якому вказувало, що оскільки позивач будучи зареєстрованим фізичною особою-підприємцем, не був звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, то ними правомірно сформовано та винесено вимогу про сплату боргу.

26.05.2020 р. позивачем подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача-1 також подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що проти позовних вимог заперечує повністю.

Відповідач-2 в судове засідання призначене на 26.05.2020 р. не з`явився, явку представника не забезпечив, причини неприбуття не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. ст. 194, 205 КАС України, суд вважає, що подання до суду позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності, а також не прибуття відповідача без поважних причин в судове засідання, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступне.

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 р. зареєстрований як фізична особа - підприємець, а 06.03.2020 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головне управління ДПС у Чернівецькій області 05.11.2019 р. винесено вимогу №Ф-47786-51, якої вимагала сплатити позивача борг у сумі 30617,92 грн.

Також повідомлено позивача, що у разі несплати боргу, вказану вимогу буде передано 27.11.2019 р. до органу державної виконавчої служби.

13.12.2019 р. Головне управління ДПС у Чернівецькій області пред`явила до Хотинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області вимогу про боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску по ОСОБА_1 в сумі 30617,92 грн. В разі виявлення фактів або намірів ухилення від сплати заборгованості просили ініціювати позови з питань тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

17.01.2020. р. старим державним виконавцем Хотинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розглянувши вказану заяву відкрив виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-47786-51 виданий 05.11.2019 р. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з ЄСВ у розмірі 30617,92 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою та постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови призначення пенсії за віком мають особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Аналізуючи наведені норми, суд звертає увагу, що звільняються від сплати єдиного внеску лише особи, прямо перераховані в даній нормі пенсіонери за віком або особи з інвалідністю, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України.

За приписами статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом України від 09.04.1992 р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).

Статтею 1 Закону №2262 визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Статтею 8 Закону № 2262 передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

За правилами ст. 9 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії передбачені Законом України №1058 та Законом №2262 є різними державними пенсіями.

Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, пенсійного посвідчення позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262.

Згідно з положеннями Закону №2262 особам, визначеним у цьому Законі встановлюються наступні види пенсійного забезпечення: довічна пенсія за вислугу років; по інвалідності; пенсія в разі втрати годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Згідно з статтею 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років призначається:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільненні мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Суд звертає увагу на те, що слід розмежовувати вид пенсії за вислугою років та підстави її призначення від пенсії за віком.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не поширюються на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Таким чином, оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років, то він не набув права на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 р. у справі №822/621/16, яка не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 р. у справі №814/779/17 та передбачає право особи на пільгу зі сплати єдиного соціального внеску, лише за умови досягнення встановленого Законом пенсійного віку, а саме 60 років.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Фактичне нездійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 р., не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Суд звертає увагу, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п.1, 2, 4 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI).

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

Частиною 4 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (п. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суд звертає увагу на те, що Закон №2464-VI не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості та витягу з інформаційної системи, у зв`язку з несплатою позивачем єдиного внеску за ним утворилась недоїмка в розмірі 30617,92 грн грн. 05.11.2019 р. відповідач на суму недоїмки прийняв спірну Вимогу.

Відповідно до п. 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953 (надалі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, Інструкція № 449 передбачає право відповідача нарахувати єдиний внесок на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивачем було припинено 06.03.2020 р., про що внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України від 15.03.2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, з огляду на зазначену норму Закону, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Суд зазначає, що припинення позивачем підприємницької діяльності в березні 2020 р., не впливає на його обов`язок сплатити єдиний внесок, так як в цей період позивач мав статус платника єдиного внеску.

Позивач доказів сплати єдиного внеску до суду не подав.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, суд приходить до висновку, що відповідач при формуванні оскаржуваної вимоги про сплату позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску діяв у межах та відповідності до податкового законодавства та положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із п. 7, ч. 1, ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як вбачається вимога про сплату боргу №Ф-47786-51 від 05.11.2019 р. набрала чинності 27.11.2019 р.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Оскільки, стягувачем по виконавчому провадженню № 60976025 є державний орган, то Вимога про сплату боргу №Ф-47786-51 від 05.11.2019 р., яка набрала чинності 27.11.2019 р. може бути пред`явлення до 27.02.2020 р.

Таким чином виходячи з вищенаведеного державним виконавцем Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України правомірно та відповідно до чинного законодавства прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 60976025 від 17.01.2020 р., а тому в задоволенні позову в даній частині слід відмовити.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів наданих позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Судові рішення за наслідками розгляду судом першої інстанції справи, визначеної статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Хотинський районний відділ державної виконавчої служби Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) (вул. Свято-Покровська, 60, м. Хотин, Чернівецька область, 60000, Код ЄДРПОУ 34907644)

Головне управління Державної податкової служби України в Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 43143196)

Суддя І.В. Маренич