Рішення № 89542204, 01.06.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року справа № 580/1093/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4167 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії,,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А4167 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 15.10.2018;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 16.10.2018;

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 15.10.2018. Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини стверджує, що відповідач не може вказувати на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Стосовно вимоги про виплату компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2017-2018 роки позивач наводить практику Верховного Суду від 16.05.2019 у справі 620/4218/18 та стверджує, що відповідач протиправно не виплатив йому компенсацію при звільнені як учаснику бойових дій.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (письмове провадження).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач надав до суду відзив у якому зазначив, що у період з 28.11.2013 по 31.12.2015 індексація нараховувалась та виплачувалась позивачу на загальних підставах з дотриманням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. У період з квітня 2016 року до дня звільнення позивача бюджетні асигнування для виплати індексації грошового забезпечення не надавались. Також вказав на відсутність підстав нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення позивачу з березня 2018 року, оскільки посадаві оклади війсковослужбовцям підвищили. Стосовно невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, зазначає, що під час проходження служби в особливий період у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки, з огляду на що правових підстав для виплати компенсації немає.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира військової частини А 4167 (по стройовій частині) від 16.10.2018 № 202 позивача, звільнено з військової служби у запас та направлено для зарахування на військовий облік до Смілянського ОМВК Черкаської області. З 16.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 01.11.2017 серії НОМЕР_1 .

31.01.2019 позивач звернувся із заявою до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій та нарахування і виплати індексації грошового забезпечення.

Листом від 03.02.2020 № 228 відповідач відмовив у грошовій компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку з дією особливого періоду в Збройних силах України.

Вважаючи відмову відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 16.10.2018 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини 2 статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 28.11.2013 по 31.12.2015 індексація нараховувалась та виплачувалась позивачу відповідно до вимог Порядку № 1078.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

На виконання вимог наведеної норми індексація грошового забезпечення за березень 2018 року позивачу правомірно не нараховувалась. В період з квітня до серпня 2018 року згідно даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін не перевищував поріг індексації на 3%, тому у вказаний період відсутні підстави для нарахування індексації.

Посилання відповідача на відсутність у бюджеті коштів для виплати індексації з 01.01.2016 по 28.02.2018 судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань без внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Суд враховує, що обов`язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на роботодавця, а тому в суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або неперевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з урахуванням вимог пункту 5 Порядку № 1078.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими в частині визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 року в порядку, передбаченому законодавством. Вимоги щодо нарахування та виплати індексації за період з березня 2018 року по дату звільнення задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

На підставі пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.

Згідно з частиною 3 статті 219 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18. Правова позиція Верховного Суду полягає у тому, шо в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової. Однак Законом № 2011-XII не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права.

Відповідно до пунктів 3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправними дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки та зобов`язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Судовий збір належить компенсувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76-79, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини А1467 Міністерства оборони України (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Зарічна, 32, ідентифікаційний код 08252600) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1467 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.11.2013 по 28.02.2018 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А1467 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язати Військову частину А1467 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Судовий збір належить відшкодувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення з урахуванням положень п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Кульчицький