Рішення № 89541682, 14.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2020 р. № 520/1207/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-4685-52.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з оскаржуваною податковою вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважає її протиправною. При цьому, позивач посилається на те, що підприємницьку діяльність ним було припинено, про що внесено відповідний запис в ЄДР, після чого в різних періодах він був найманим працівником, тобто застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець. Також, позивач посилається на те, що у певні періоди він перебував за кордоном. Таким чином, позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому оскаржувана податкова вимога є такою, що підлягає скасуванню.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявленого позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, з огляду на те, що за даними інтегрованої картки платника податків з єдиного соціального внеску за позивачем обліковується борг з єдиного соціального внеску у сумі 26539,26 грн. Відповідач вважає, що фізична особа-підприємець має обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі не нижче розміру мінімального страхового внеску, навіть за умови відсутності отримання таким платником доходу, оскільки після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивач продовжував обліковуватись у контролюючому органі як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та помилковими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, враховуючи, що сторони повно виклали свої доводи у спірних правовідносинах у позові та відзиві, зважаючи на повноту доказової бази, яка міститься у справі, враховуючи дію карантину, спричиненого спалахом захворювання на коронавірусну інфекцію COVID-19, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; з 11.07.2002 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець, дата взяття на облік - 22.07.2002 року, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 19.12.2019 року за №24670060002002455, що підтверджується паспортом та довідкою про присвоєння РНОКПП позивача, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційними даними платника податків (а.с. 7, 19-21, 46-47).

Судом встановлено, що згідно інтегрованої картки платника податків з єдиного соціального внеску за позивачем обліковується борг з єдиного соціального внеску у сумі 26539,26 грн. (а.с. 48-50).

06.11.2019 року в зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску відносно позивача контролюючим органом сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-4685-52 на суму 26539,26 грн. (а.с. 32).

Позивач, не погодившись з вказаною податковою вимогою, звернувся до суду за її оскарженням.

Стосовно строків звернення до суду з даним позовом.

Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про оскарження рішення, прийнятого на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначені абз.9 ч.4 ст.25 цього Закону та становлять 10 днів.

Спірну вимогу позивачем отримано 20.01.2020 року як додаток до відповіді відповідача від 10.01.2020 року на адвокатський запит представника позивача від 03.01.2020 року. Позов подано до суду 30.01.2020 року, тобто, з дотриманням строку звернення.

По суті виявлених порушень суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон).

На підставі Закону розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (надалі - Інструкція), положення якої визначають процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

У статті 1 Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 4 Закону, платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються, зокрема, на платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону).

Частиною 12 статті 9 Закону та пунктом 4 частини 2 розділу IV Інструкції передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З 01.01.2017 року відповідно до Закону України від 06.12.2016 року №1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.

Так, згідно з абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону у разі якщо платником єдиного внеску, зазначеним у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 року згідно Закону України від 03.10.2017 року №2148-VII - у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Вказані положення також закріплені в вищезазначеній Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (з 01.01.2018 року згідно з Законом України від 03.10.2017 року №2148-VII - п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом), на яку нараховується єдиний внесок.

Таким чином, з 01.01.2017 року базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 4 ч. 1 статті 4 Закону, як і ті, які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. А з 01.01.2018 року для бази нарахування єдиного внеску змінено період - рік на квартал.

Відповідно до положень розділу VI вказаної Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

При цьому, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується згідно ч. 16 ст. 25 Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, дата державної реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , запис в ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням внесено 19.12.2019 року за №24670060002002455; стан платника податків - 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційними даними платника податків (а.с. 19-21, 46-47).

Згідно даних ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Даних про отримання позивачем свідоцтва платника єдиного податку матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи не містять доказів наявності пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску (зокрема, ФО інвалід та ФО пенсіонер).

Відтак, ОСОБА_1 належить до платників єдиного соціального внеску, на яких розповсюджуються вимоги стосовно нарахування та сплати єдиного соціального внеску у розмірі мінімального, навіть за умови відсутності отримання таким платником доходу.

Згідно інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" за позивачем обліковується борг по платежу єдиний внесок у сумі 26539,26 грн. (а.с. 48-50).

Заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла внаслідок несплати нарахувань за 2017 рік у сумі 8448 грн; за 2018 рік: за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн; за 1-3 квартали 2019 року (за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.).

Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, яка складає 26539,26 грн.

Суд не приймає посилання позивача про те, що платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, у зв`язку зі здійсненням ним трудової діяльності в якості найманого працівника в періоди з 06.01.2012 року по 31.08.2015 року та з 08.11.2016 року по 25.07.2017 року, а також з 03.12.2019 року по теперішній час, з огляду на наступне.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №140/2475/19) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

З матеріалів справи вбачається, що в періоди з 06.01.2012 року по 31.08.2015 року та з 08.11.2016 року по 25.07.2017 року позивач працював як найманий працівник на посаді водія в ТОВ «МК РІАЛ», а з 03.12.2019 року по теперішній час працює водієм в ТОВ «НЬЮ СЕРВІС ТРАНС», що підтверджується витягом з трудової книжки позивача (а.с. 8-9).

В той час як, суми по єдиному соціальному внеску нараховані за 2017 - 2018 роки та за 1-3 квартали 2019 року, тобто коли трудові відносини позивача у цих періодах відбувались лише у 1 - 2 кварталах 2017 року та початок 3 кварталу 2017 року на посаді водія в ТОВ «МК РІАЛ».

При цьому, матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем трудової діяльності в якості найманого працівника в періоди серпень-грудень 2017 року, у 2018 році та у 1-3 кварталах 2019 року.

Також, матеріали справи не містять будь-яких доказів нарахування та сплати єдиного соціального внеску за позивача його роботодавцем - ТОВ «МК РІАЛ», у тому числі у 1 - 2 кварталах 2017 року та на початку 3 кварталу 2017 року

Таким чином, посилання позивача на сплату за нього єдиного внеску його роботодавцем є необґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Посилання позивача на перебування ним в періоди з 24.08.2017 року по 15.03.2018 року, з 07.04.2018 року по 12.08.2018 року, з 16.12.2018 року по 13.02.2019 року, з 28.02.2019 року по 20.05.2019 року за кордоном, що підтверджується відповідними відмітками в закордонному паспорті позивача (а.с. 10-13), в якості доказів відсутності підстав для сплати єдиного соціального внеску за 2017 - 2018 роки та за 1-3 квартали 2019 року, суд не приймає, оскільки вказані обставини не звільняють позивача сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Окрім цього, матеріалами справи не підтверджено факту сплати єдиного соціального внеску за позивача жодним роботодавцем в періоди його перебування за кордоном, а також відсутності проведення ним господарської діяльності, як самозайнятої особи, в ці періоди.

Щодо твердження позивача про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 - 2018 роки та за 1-3 квартали 2019 року, у зв`язку з нездійсненням ним підприємницької діяльності, як найменш з 12.08.2013 року, з моменту включення до ЄДР відомостей про недійсність його свідоцтва про державну реєстрацію, суд зазначає наступне.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, що були чинними до виключення їх на підставі Закону № 1155-VII від 25.03.2014, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, що були чинними до виключення їх на підставі Закону № 1155-VII

від 25.03.2014, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Спірним питанням у цій справі було, зокрема, наявність у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI і, як наслідок, наявність обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у 2017-2018 роках та 1-3 кварталі 2019 року, за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Отже, до предмета доказування у даній справі входить наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у вказаний період.

Таке питання входить до предмета доказування і у справах за зверненнями органів державної служби зайнятості до фізичних осіб про стягнення отриманої ними допомоги по безробіттю з підстав їх належності до категорії самозайнятих осіб з огляду на їх реєстрацію як суб`єктів підприємницької діяльності, яка відбулась до 1 липня 2004 року, розгляд яких здійснюється Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 червня 2019 року у справі №405/7/17 (провадження №61-33985св18), було висловлено правову позицію про те, що набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» пов`язана лише державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 01 липня 2004 року, до Єдиного державного реєстру (частина друга статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), у такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.

Водночас, відповідно до частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2013 року державним реєстратором Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області, у відповідності до положень підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, був здійснений запис №24671750000002455 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним, що не заперечується позивачем та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19-21).

Тобто, ці відомості були внесені на підставі даних, наданих тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями.

В той же час, як вже зазначалось вище, 19.12.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №24670060002002455 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, що також не заперечується позивачем та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19-21).

Надана позивачем довідка про закриття 10.03.2009 року рахунку № НОМЕР_2 (а.с. 14) не спростовує вищевказаного факту внесення до ЄДР запису про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 саме 19.12.2019 року.

Будь-яких доказів скасування або визнання протиправним внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів №24671750000002455 від 12.08.2013 року стосовно включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним, та/або №24670060002002455 від 19.12.2019 року про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, до суду не надано.

Отже, ОСОБА_1 до 19.12.2019 року до моменту припинення підприємницької діяльності вважається самозайнятою особою і зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Таким чином, твердження позивача про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 - 2018 роки та за 1-3 квартали 2019 року, у зв`язку з нездійсненням ним підприємницької діяльності, як найменш з 12.08.2013 року, з моменту включення до ЄДР відомостей про недійсність його свідоцтва про державну реєстрацію, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що спірна вимога про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн. є обґрунтованою, а отже, правомірною.

Відповідно до ч. 1. ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем не доведено належними доказами протиправність оскаржуваного рішення.

В свою чергу, відповідачем було доведено належними доказами правомірність сформованої податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка є предметом розгляду даної справи.

Таким чином, з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржувана податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-4685-52 прийнята у відповідності до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а позовні вимоги позивача щодо скасування вказаного рішення є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 01 червня 2020 року.

Суддя Заічко О.В.