Рішення № 89541615, 01.06.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 р. Справа №480/1622/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Московськобобрицької сільської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Московськобобрицької сільської ради (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на заяву від 10.09.2019 №671; зобов`язати відповідача надати відповідь на заяву від 10.09.2019 № 671; стягнути з Московськобобрицької сільської ради 2500,00 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідачем не надано відповіді на його заяву від 10.09.2019 №671, яка була направлена електронною поштою на адресу Московськобобрицької сільської ради «mbobrikr@ukr.net». Як зазначає позивач, заява була по суті запитом на отримання публічної інформації, а Московськобобрицька сільська рада, не надавши відповіді на таку заяву в порядку та строки, встановлені законом, порушила його право на інформацію, передбачене Конституцією та Законом України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, як зазначає позивач, внаслідок таких протиправних дій сільської ради, йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 2500,00 грн.

Ухвалою від 27.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від Московськобобрицької сільської ради до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що заява від 10.09.2019 № 671 повторює заяви ОСОБА_1 від 14.05.2018 №321 (надійшла 14.05.2019) та від 01.09.2018 №556. Відповідь на заяву №321 повторно направлена листом №02-08/26 через відділення Укрпошти 14.01.2020. Крім того, вказано, що заява позивача підписана факсиміле, є нікчемною та не підлягає розгляду (а.с.17).

Ухвалою суду від 15.05.2020 судом було витребувано додаткові докази у справі (а.с.22).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку направив на електронну адресу Московськобобрицької сільської ради «mbobrikr@ukr.net» заяву від 10.09.2019 № 671 (а.с.4), у п.1 якої просив надати копії договору на виконання робіт на виготовлення і встановлення огорожі в парку в центрі села М.Бобрик, рахунку-фактури чи накладної на закуплені матеріали огорожі чи інші документи, що відображають вартість закуплених матеріалів, мають назву, адресу та інші контактні дані продавця, акт здачі-приймання виконаних робіт, підписаний відповідальною особою сільською ради, платіжний документ, який свідчить про перерахування сільською радою коштів виконавцю робіт по монтажу огорожі, документ, в якому відображені перелік, назва, кількість і вартість всіх робіт пов`язаних із зведенням огорожі.

Також в п.2 заяви №671 від 10.09.2019 просив повідомити причини ненаданні відповіді на раніше подані його заяви №712,713,714,715, 718, та на повторне надсилання таких заяв, просив надати відповіді на такі заяви, а також в п.3 заяви №671 від 10.09.2019 просив назвати і повідомити причини ненадання відповідей на заяви ОСОБА_1 за №№488, 517, 518, 530, 553, 567, 617, 628, 629, 637, 647, 669.

Як зазначив позивач у своєму позові, відповідь на вказану заяву ним отримана не була, що стало підставою його звернення до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Запитувана ОСОБА_1 інформація стосувалися доступу як до інформації згідно Закону України «Про звернення громадян» (п.п.2,3 заяви), так і доступу до публічної інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації» (п.п.1 заяви).

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ (далі - Закон України «Про доступ до публічної інформації»), відповідно до ч.1 ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.

Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.2). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.3) та має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч.5).

Позивач, реалізовуючи право на доступ до публічної інформації, звернувся до відповідача із відповідним запитом (зокрема, п.1 заяви) щодо надання інформації, який відповідав вимогам, встановлених ч.5 ст. 19 зазначеного вище Закону.

При цьому, відповідач може бути розпорядником інформації в розумінні п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з частинами 1, 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлено запит громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, та надати відповідь на запит на інформацію у встановлені законом строки.

Аналогічні норми щодо обов`язкового, об`єктивного і вчасного розгляду передбачені і щодо звернень, визначні у Законі України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон України «Про звернення громадян»), відповідно до ч. 1 ст. 1 якого громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

Як встановлено судом, Московськобобрицька сільська рада отримала заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 № 671, що не заперечується відповідачем у письмових поясненнях. Однак, доказів надання відповіді на вказану заяву відповідач не надав, зазначивши лише, що заява від 10.09.2019 № 671 відтворює зміст заяв від 14.05.2018 №321 (надійшла 14.05.2019) та від 01.09.2018 №556. Відповідь направлена листом №02-08/26 через відділення Укрпошти 14.01.2020 (а.с.17).

25.05.2020 на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2020 про витребування доказів відповідачем суду надано копію листа від 14.01.2020 №02-08/26, з якого судом встановлено, що даним листом відповідь була надана на заяви позивача №№321, 322, 323,324,325,326, (а.с.27-28).

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що заява позивача від 10.09.2019 № 671 взагалі не розглянута, відповідь на неї надана не була. Навіть у разі якщо запитувачем була направлена повторна заява аналогічного змісту у відповідача виникає обов`язок саме надати відповідь (відреагувати на заяву), зазначивши, в разі наявності, інформацію про те, що відповідне питання уже було розглянуте, позивача повідомлено про такий розгляд. Фактично відповідач взагалі не відповів позивачу на його заяву від 10.09.2019 № 671.

При цьому, доводи відповідача про те, що заява від 10.09.2019 № 671 підписана ОСОБА_1 за допомогою факсиміле, а тому є нікчемною та не підлягає розгляду, на думку суду, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається із заяви №671, як наданої ОСОБА_1 , так і представником Московськобобрицької сільської ради, направлений позивачем електронною поштою запит до відповідача (а.с.4, 18) містив усі, встановлені ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також Законом України "Про звернення громадян" реквізити.

У той же час, недотримання вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» може бути підставою для відмови в задоволенні запиту. А оформлення звернення без дотримання встановлених Законом України «Про звернення громадян» вимог має наслідком повернення такого звернення з відповідними роз`ясненнями.

Таким чином, ні Закон України «Про доступ до публічної інформації», ні Закон України «Про звернення громадян» не надає відповідачу, права утримуватись від виконання обов`язку розглянути запит/звернення та надати відповідь у встановлені законом строки.

Крім того, заяви ОСОБА_1 від 14.05.2018 №321 та від 10.09.2019 №671 хоча і містять питання однакового змісту, однак вони адресовані різним адресатам: Московськобобрицькій сільській раді та Московськобобрицькому сільському голові ОСОБА_2

А заява №556 взагалі не є ідентичною до заяви №671, оскільки поряд із схожими питаннями, які ставились ОСОБА_1 , заява №671 містила й інші питання, які не були передбачені у заяві №556.

Таким чином, ненадання відповіді відповідачем на заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 №671, є безпідставним та не відповідає вимогам закону.

Враховуючи вищевикладені обставини, судом встановлено, що інформація на заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 №671 надана Московськобобрицькою сільською радою не була, у зв`язку з чим суд визнає, що відповідачем не було вжито заходів щодо належного розгляду звернення позивача. В той же час не надання інформації є пасивною формою поведінки органу місцевого самоврядування, а відтак, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною саме бездіяльність відповідача, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на заяву від 10.09.2019 № 671 та зобов`язати Московськобобрицьку сільську раду надати відповідь на заяву від 10.09.2019 №671.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 2500,00грн., враховуючи наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги.

Так, згідно з ч. 1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до абз.2 ч. 3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, на яку також посилається позивач. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Так, відповідно до ч.1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Тобто, для присудження відшкодування моральної шкоди насамперед необхідно встановити факт наявності завдання такої шкоди.

Що узгоджується з позицією Верховного суду викладеного у постановах від 21 лютого 2020 року (справа №363/3520/16-а), від 12 березня 2020 року (справа №320/6695/18).

При цьому, як зазначено в п.55 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, на яке також спирається позивач, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, САМЕ позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що протиправною бездіяльністю відповідач завдав йому моральної шкоди у розмірі 2500 грн., що виразилася у необхідності вжиття додаткових заходів для отримання потрібної інформації, захист порушеного права вимагає додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, змушує змінювати усталене життя і витрачати час на написання позовної заяви, вивчати юриспруденцію. Усі ці обставини та неправомірна поведінка відповідача призвела до душевних страждань, до виникнення хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на психоемоційному стані та зірвали життєві плани на 2018-2019роки.

Однак, на переконання суду, посилання в адміністративному позові на ті обставини, що протиправні дії відповідача завдали психологічних та душевних страждань, позивач повинен витрачати свій час та життя на пошуки шляхів для відновлення прав, вивчати юриспруденцію, писати позовну заяву та інші заяви, звертатися до суду для захистом своїх прав, виконувати роботу адвоката, на переконання суду не є тими підставами, в розумінні ст.23 ЦК України, коли у фізичної особи виникає право на відшкодування моральної шкоди. Жодна із наведених у вказаній статті підстав не була доведена та обґрунтована в позовних вимогах, право на звернення до суду позивачем реалізовується на власний розсуд і дана обставина не є підставою для визнання факту наявності моральної шкоди.

Позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Позивачем не надано доказів того, яким саме чином надання відповіді на подану у вересні 2019р. заяву, могли зірвати життєві плани ще 2018р. та більше ніж півроку 2019р., які саме та яким саме чином.

Також позивачем не доведено, що моральна шкода була завдана саме у такому розмірі.

Відтак, суд не вбачає підстав для стягнення на корить позивача моральної шкоди.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду, зокрема, у справах №331/5300/14, №750/6330/17, №464/3789/17, №823/782/16, суд не приймах до уваги, оскільки позивач посилається на певні обставини в інших справах, однак, правове застосування судом норм схоже із їх застосуванням Верховним Судом. Крім того, суд наголошує, що сама по собі наявність практики Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2500грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному випадку окремому. Оскільки, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду, а оцінка рівня страждань або приниження, до рівня якого досягаються негативні емоції, залежить від усіх обставин конкретної справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого, про що також зазначається у тих постановах на які посилається позивач (п.56 постанови Верховного Суду у справі №464/3789/17, №750/6330/17).

В даній справі, позивачем не було надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, та виходячи саме із встановлених обставин справи, суд не вбачає підстав для задоволенні в цій частині позовні вимоги. Крім того, аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 580/272/16-а за позовом ОСОБА_1 до голови Будильської сільської ради Шкурка В.О.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, суд не вбачає підстав для здійснення розподілу судових витрат, так як жодних судових витрат позивачем не було здійснено, таких доказів не надано, від сплати судового збору позивач був звільнений ухвалою суду від 27.03.2020.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області (42235, Сумська область, Лебединський район, с.Московський Бобрик, вул.Центральна, буд.22, код ЄДРПОУ 04389621) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області, яка полягає у ненаданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 10.09.2019 № 671.

Зобов`язання Московськобобрицьку сільську раду надати ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 10.09.2019 № 671.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст судового рішення складено 01.06.2020.

Суддя І.Г. Шевченко