Рішення № 89541612, 26.05.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2020 р. Справа №480/5190/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

представника позивача - Вакули А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якій просить визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Сумській області в прийнятті заяви ОСОБА_1 , на оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, зобов`язавши Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийняти, розглянути заяву, та видати посвідку на тимчасове проживання.

Позовні вимоги обгрунтвуються тим, що позивач 27.09.2019 року звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою на видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні. Проте відповідач відмовив позивачу у прийнятті його заяви, хоча будь-які підстави у відмовленні прийняття заяви були відсутні. Не погодившись з даними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що після отримання дозволу на імміграцію, відповідач неодноразово запрошував позивача прибути до Сумського районного відділу (надалі - Сумський РВ) для подання документів на отримання посвідки на постійне проживання. Однак, позивач в усній формі звернувся до Сумського РВ лише 26.09.2019 року. На його усне звернення позивачу було повідомлено, що для отримання посвідки на постійне проживання необхідно подати перелік документів, визначений пунктом 32 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (надалі - Порядок). 27.09.2019 року позивач звернувся до Сумського РВ із переліком документів, визначеного пунктом 32 Порядку. Після перевірки паспортного документа іноземця, а також наявних у підрозділі матеріалів було встановлено, що позивачем порушено строк для подання документів на отримання посвідки на постійне проживання передбачений пунктом 17 Порядку, адже він звернувся за 13 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні, тобто до 16.10.2019. У зв`язку з чим, 27.09.2019 позивачу було повідомлено про відмову в прийнятті документів через несвоєчасне його звернення. Отримати письмову відмову позивач бажання не виявив.

В подальшому до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що позиція відповідача, викладена у відзиві на позов є необґрунтованою, а тому наполягав на задоволенні своїх позовних вимог.

З метою забезпечення повного, об`єктивного та всебічного дослідження обставин справи ухвалою Сумського окружного адміністративного суду призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 72).

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта (а.с. 18-22).

29.10.2006 року позивач зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 (а.с. 11). На даний час подружжя має троє дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 13-15).

Як зазначено відповідачем у відзиві, 11.09.2018 року позивач звернувся до Управління ДМС України в Сумській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

В подальшому, 19.07.2019 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про продовження строку перебування на території України на підставі поданої ним заяви на отримання дозволу на імміграцію, у зв`язку з чим строк було продовжено до 16.10.2019 (а.с. 39).

31.07.2019 року Управлінням ДМС України в Сумській області прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, терміном дії до 31.07.2020 року (а.с. 37) та видано дозвіл на іміграцію в Україну (а.с. 37), про що позивача було повідомлено листом від 31.07.2019 року № 5901.5-6854/59.1-19 (а.с. 38). В даному листі також було зазначено, що для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, ОСОБА_1 необхідно на протязі року звернутися до територіального підрозділу ДМС України за місцем проживання або безпосередньо до УДМС України в Сумській області та відповідно до п. 32 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, подати відповідні документи (а.с. 38).

27.09.2019 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні (а.с. 25).

Як зазначено відповідачем у відзиві, після перевірки паспортного документа іноземця, а також наявних у підрозділі матеріалів було встановлено, що позивачем порушено строк для подання документів на отримання посвідки на постійне проживання передбачений пунктом 17 Порядку, адже він звернувся за 13 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні, тобто до 16.10.2019.

У зв`язку з чим, 27.09.2019 позивачу було повідомлено про відмову в прийнятті документів через несвоєчасне його звернення. Отримати письмову відмову позивач бажання не виявив (а.с. 32). Проте представником відповідача не було надано суду копію відмови в прийнятті документів позивача.

При цьому, представник позивача зазначив, що звернувшись з письмовою заявою від 27.09.2019 року до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, позивач взагалі отримав відмову у прийнятті документів, як на посвідку на постійне проживання, так і на тимчасове (а.с. 45 (зворотній бік).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Також вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав або інтересів позивача на момент його звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Зі змісту позовних вимог суд вбачає, що позивач просить визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Сумській області в прийнятті заяви ОСОБА_1 , на оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, зобов`язавши Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийняти, розглянути заяву, та видати посвідку на тимчасове проживання.

При цьому з матеріалів справи судом встановлено, що 27.09.2019 року позивач звертався до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, а не із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання і позивачу було відмовлено у прийнятті саме заяви щодо оформлення посвідки на постійне проживання (а.с. 25). Про даний факт також зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву. Крім того відповідно до квитанцій від 26.09.2019 року № 20 та № 21, позивачем було сплачено державне мито за видачу посвідки на постійне проживання (а.с. 23).

А відтак, оскільки позивач не звертався до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та відповідачем було відмовлено в прийнятті заяви саме щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови Управління державної міграційної служби України в Сумській області в прийнятті заяви ОСОБА_1 , на оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, зобов`язавши Управління Державної міграційної служби України в Сумській області прийняти, розглянути заяву, та видати посвідку на тимчасове проживання, є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Згідно ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За змістом ч. 14 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".

Статтею 1 Закону України "Про імміграцію" визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні, зокрема, організовують роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; забезпечують ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Стаття 9 Закону України ''Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Водночас, відповідно до ст. 11 Закону України ''Про імміграцію" особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

При цьому необхідно відзначити, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у стравах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).

Пунктом 1 Порядку №1983 визначено, що посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно 3 Порядку №1983 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Відповідно до п. 16 Порядку №1983 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до заяви позивача, Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області було продовжено строк перебування ОСОБА_1 на території України до 16.10.2019 року. В подальшому позивачу 31.07.2019 року було видано дозвіл на іміграцію в Україну, в якому зазначено, що даний дозвіл дійсний до 31.07.2020 року (а.с. 14) та 27.09.2019 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні (а.с. 25). Проте, як зазначено відповідачем у відзиві, позивачу було відмовлено у прийнятті зазначеної заяви, оскільки позивачем порушено строк для подання документів на отримання посвідки на постійне проживання передбачений п. 17 Порядку №1983.

Суд не погоджується з даним рішенням відповідача, з огляду на наступне.

Так, за приписами п. 17 Порядку №1983 Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.

Проте суд зазначає, що статтею 11 Закону України ''Про імміграцію" передбачено строк подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання лише для осіб, які постійно проживають за межами України і отримали дозвіл на імміграцію. А для осіб, які перебувають на законних підставах в Україні і отримали дозвіл на імміграцію, зазначена норма не встановлює таких строків.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України ''Про імміграцію" питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Разом з тим, відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України ''Про імміграцію", які мають вищу юридичну силу.

А відтак, враховуючи, що позивачем було подано заяву щодо оформлення посвідки постійного проживання до закінчення терміну законного перебування на території України, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу в прийнятті заяви та доданих до неї документів щодо оформлення посвідки на постійне проживання з підстав порушення строку для їх подання.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)

Суд вважає, що вказані дії відповідача, в порушення вимог п. 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вчинені без дотримання необхідного балансу

Таким чином, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Сумській області в прийнятті заяви ОСОБА_1 на оформлення посвідки на постійне проживання в Україні та зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області розглянути заяву ОСОБА_1 на оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області суму судового збору у розмірі 384,20 грн., сплаченого відповідно до квитанції від 11.12.2019 року № 0.0.1548963670.1 (а.с. 4).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Сумській області в прийнятті заяви ОСОБА_1 на оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Сумській області розглянути заяву ОСОБА_1 на оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 27, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 37846270) суму судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 01.06.2020 року.

Суддя В.О. Павлічек