Рішення № 89541308, 29.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3451/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

13.09.2019 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /надалі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач/ в якому просив:

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради на підставі клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 позов залишено без руху.

01.10.2019 до суду позивачем надано уточнений позов в якому ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18) з урахуванням правової оціни спірного питання, наданої у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 440/193/19;

- зобов`язати надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради на підставі клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач протиправно відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради та не враховує висновки суду, викладені у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 440/193/19.

17.10.2019 до суду відповідачем надано відзив на позов в якому вказано, що на виконання рішення суду у справі № 440/193/19 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 24.09.2019 № 7102-СГ, яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за межами населеного пункту, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів - відсутністю повноважень на розпорядження земельною ділянкою колективної власності /а.с. 39-42/.

11.11.2019 до суду надано відповідь на відзив в якій указано, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження на розпорядження зазначеною земельною ділянкою /а.с. 50-53/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 (суддя Слободянюк Н.І.) закрито провадження у справі №440/3451/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 440/3451/19 скасовано; справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Справа № 440/3451/19 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 23.03.2020.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 440/3451/19 передано до провадження судді Удовіченка С.О.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 справу № 440/3451/19 прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 28.09.2018 (вх. № О-14234/0/25-18 від 01.10.2018) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населеного пункту. До вказаного клопотання додав копії паспорта, ідентифікаційного номера заявника та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с.43-44/.

Листом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 8626/0/26-18 від 12.10.2018 /а.с. 45/ ОСОБА_1 повідомлено, що вищезазначена земельна ділянка належить до земель колективної власності, а тому Головне управління не має правових підстав для задоволення його клопотання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 440/193/19 /а.с.15-16/, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.09.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Кам`янопотоківська сільська рада Кременчуцького району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстроване 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району (за межами населеного пунктів Кам`янопотоківської сільської ради); зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстроване 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18) з урахуванням правової оцінки спірного питання, наданої судом у цьому рішенні.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі № 440/193/19 /а.с. 17/ апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 440/193/19 повернуто скаржнику.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Таким чином, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №440/193/19 набрало законної сили 11.06.2019.

На виконання рішення суду у справі № 440/193/19 відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача та за результатами розгляду прийнято наказ від 24.09.2019 № 7102-СГ яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області за межами населених пунктів у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів - відсутністю повноважень на розпорядження земельною ділянкою /а.с. 46/.

Позивач не погоджуючи із бездіяльністю відповідача щодо повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18), звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

У розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Згідно частини четвертої статті 122 Земельного кодексу Україні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказаною вище нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної у власність відповідно до повноважень визначених Земельним кодексом України, може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2019 № 7102-СГ вбачається, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів - відсутністю повноважень на розпорядження земельною ділянкою /а.с. 46/.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності згідно державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ № 8 від 22.04.1997, виданого КСП "ім. Кірова" /а.с. 41/.

Надаючи оцінку відмові позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою суд зважає на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15.

Нормою вказаної статті Земельного кодексу України Держземагентство України, його територіальні органи наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2019 № 7102-СГ вбачається, що відповідачем не зазначено в наслідок чого саме у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою. Крім того, даний наказ не містить посилання відповідача на належність спірної земельної ділянки до земель колективної власності КСП "Ім. Щорса".

Тому доводи відповідача, які зазначені у відзиві, проте, не вказані в наказі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2019 № 7102-СГ не приймаються судом до уваги.

Крім того, відповідачем не доведено, що земельна ділянка, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої просить позивач, розташована у межах земельної ділянки, що належить на праві колективної власності КСП "Ім. Щорса" на підставі свідоцтва серії ПЛ №8 від 22.04.1997 чи те, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Допустивши протиправну бездіяльність щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області на підставі віднесення спірної земельної ділянки до земель колективної власності КСП "Ім. Щорса", що встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі № 440/193/19, яке набрало законної сили, а також повторно відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання рішенням у формі наказу від 24.09.2019 № 7102-СГ відповідач діяв з порушенням принципу "належного врядування".

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що відповідач всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів свого твердження про віднесення спірної земельної ділянки до колективної власності КСП "Ім. Щорса", та, як наслідок, правомірності свого наказу від 24.09.2019 № 7102 - СГ, суд дійшов висновку про протиправність цього наказу, у зв`язку із чим вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати його протиправним та скасувати.

Водночас вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за № О-14234/0/25-18) з урахуванням правової оціни спірного питання, наданої у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2019 у справі №440/193/19, задоволенню не підлягають, оскільки у даному випадку відсутня протиправна бездіяльність відповідача, з огляду на повторний розгляд клопотання позивача на виконання рішення суду у справі № 440/193/19 та прийняття за результатами такого розгляду наказу від 24.09.2019 № 7102 - СГ.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради на підставі клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за №О-14234/0/25-18), суд зазначає наступне.

З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18.

Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 у справі № 814/702/17.

Враховуючи, що позивачем разом із клопотанням від 28.09.2018 надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги протиправну відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати такий дозвіл.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та Верховного Суду України, висловлену у постанові від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, яка полягає у тому, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є безумовною підставою отримання земельної ділянки у власність та може видаватися будь-якій особі, яка виявила бажання в отриманні такого дозволу.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Положення частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ "Про розгляд клопотання" Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2019 № 7102-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району за межами населених пунктів Кам`янопотоківської сільської ради на підставі клопотання ОСОБА_1 від 28.09.2018 (зареєстрованого 01.10.2018 за №О-14234/0/25-18).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36038, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду (з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.О. Удовіченко