Рішення № 89541097, 29.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 р. № 400/63/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Військової частини А2062, вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030

про:визнання бездіяльності протиправною; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 91 449,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А2062, в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні у розмірі 46 855,71 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 91 449,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на затримку розрахунку з нею при звільненні з військової служби в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 46 855,71 грн., а також застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує з посиланням на невходження грошової компенсації за неотримане речове майно до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а також обставину згоди позивача із виключенням її із списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку, висловлену в рапорті від 14.08.2019. Крім того, відповідач зазначає, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні правовідносини.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що чинне законодавство не передбачає способів узгодження роботодавцем із працівником строків розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим є безпідставним посилання відповідача на її рапорт, в якому вона, серед іншого, висловила згоду на виключення її із списків особового складу частини без остаточного розрахунку. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Позивач надав заперечення, в яких вказує на можливість виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку за згодою військовослужбовця, передбачену пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, на відміну від норм статті 117 Кодексу законів про працю України.

За клопотаннями сторін у справі суд неодноразово відкладав судовий розгляд справи, у тому числі 30.04.2020 суд відклав розгляд справи на 28.05.2020 о 11 год. 00 хв.

25.05.2020 позивач надала до суду заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності.

27.05.2020 від представника відповідача до суду надійшло клопотання, в якому він просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Клопотання обгрунтоване установленням на всій території України карантину із 12.03.2020 по 22.06.2020, для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом. Також представник відповідача посилається на зайнятість у судовому розгляді, призначеному у Господарському суді Миколаївської області на 28.05.2020 о 12 год. 00 хв.

У судове засідання 28.05.2020 сторони не з`явилися.

Суд не знайшов підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на таке.

У матеріалах справи зібрано достатньо доказів на підтвердження обставин, на які сторони посилаються в обгрунтування своїх вимог та заперечень. Сторони подали суду всі передбачені процесуальним законом заяви по суті справи. Суд не визнавав обов`язковою участь сторін у судовому розгляді. Жодних додаткових пояснень або доказів суд від сторін не витребовував.

У клопотанні про відкладення розгляду справи відповідач не обгрунтував процесуальну необхідність участі представника відповідача у судовому розгляді.

Щодо посилання відповідача на запровадження карантину, суд зазначає, що відповідач розташований у місті Миколаєві, тобто за місцезнаходженням Миколаївського окружного адміністративного суду, що дозволяє безперешкодно прибути для участі в судовому засіданні, незважаючи на карантинні обмеження у русі транспорту, та брати участь у судовому розгляді з дотриманням масочного режиму та інших заходів безпеки. Суд не приймає посилання також на зайнятість представника відповідача у іншому судовому процесі, ураховуючи, що такий розгляд має відбутися у інший час, ніж час розгляду цієї справи.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про відмову у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу у письмовому провадженні, відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 29.05.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 29.05.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач проходила військову службу у військовій частині А2062.

07.08.2019 позивач звернулася до командування військової частини А2062 з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що підтверджується копією рапорту із відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції відповідача.

Наказом командира військової частини А2062 (по стройовій частині) від 14.08.2019 № 202 позивача виключено із списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Заводського РВК м. Миколаєва, а також визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 46 855,71 грн.

Зазначені обставини підтверджуються копією витягу з наказу від 14.08.2019 № 202.

28.12.2019 відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, з відрахуванням військового збору, а саме: у сумі 46 152,87 грн., що підтверджується банківською випискою за 28.12.2019.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина третя статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9-1 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Пункт 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.06.2017 № 475, передбачає, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України

від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З вищенаведеного вбачається, що у день звільнення позивача з військової служби відповідач повинен був провести з нею повний розрахунок, у тому числі в частині грошової компенсації за неотримане речове майно.

Суд не може прийняти аргумент відповідача щодо невходження відповідної грошової крмпенсації до складу грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки ця обставина не має правового значення для вирішення спору.

Зокрема, аналогічна правова позиція викладена у пункті 43 постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 825/598/17: „Посилання … на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку".

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо згоди позивача на виключення із списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку, на підставі такого.

Спірні правовідносини мають публічно-правовий характер. Це означає, що його учасники не мають свободи розсуду щодо вільного врегулювання відносин між собою, а зобов`язані чітко керуватися положеннями чинного законодавства. Згода позивача на виключення її із списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку не виключає вину відповідача у несвоєчасності розрахунку, оскільки можливість узгодження інших строків розрахунку між військовою частиною і військовослужбовцем чинним законодавством не передабчено.

Норми Положення № 1153/2008 дозволяють виключити військовослужбовця із списків особового складу частини за його згодою без остаточного розрахунку, беручи до уваги його волевиявлення на звільнення з військової служби у сукупності з наявністю правових підстав для такого звільнення. Тобто не передбачено можливості продовження строку перебування особи на військовій службі поза її волею за умови неможливості здійснення повного розрахунку. Разом з тим, зазначені норми не містять як такого дозволу на проведення несвоєчасного розрахунку з військовослужбовцем.

Отже, норма пункту 242 Положення № 1153/2008 не узаконює несвоєчасність розрахунку, як її, виходячи із змісту заяв по суті справи, тлумачить відповідач, а лише надає можливість особі звільнитися з військової служби за її згодою, незважаючи на неповний розрахунку з нею.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі „Кечко проти України" суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд також не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (справа "Кечко проти України" (заява № 63134/00), 08.11.2005, пункти 23, 26).

Крім того, відповідач не надав доказів вжиття ним заходів для своєчасної виплати належних позивачу коштів, так само як і винуватості іншого суб`єкта правовідносин у затримці їх виплати.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов переконання, що несвоєчасна виплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно мала місце саме з вини відповідача.

Суд застосовує до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, з огляду на таке.

Суд установив, що після видання наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини з таким військовослужбовцем повинен бути проведений розрахунок.

У постанові від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають до застосування норми Кодексу законів про працю України.

Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України містить норму щодо відповідальності роботодавця у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в установлені законом строки.

Період затримки розрахунку при звільненні тривав з 14.08.2019 по 27.12.2019 включно.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з пунктом пунктом другим цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом пункту п`ятого розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Суд вважає за необхідне зазначити, що правове регулювання оплати праці військовослужбовців та поліцейських є подібним, а тому правові висновки Верховного Суду щодо оплати праці поліцейських охоплюють і правове регулювання оплати праці військовослужбовців.

Зокрема, згідно з правовою позицєю, викладеною в постанові Верховного Суду від 26.04.2019 у справі №815/1829/17, грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Суд також узяв до уваги, що у виданій відповідачем довідці від 14.08.2019 № 491 наведене грошове забезпечення позивача у прив`язці саме до календарних днів, за які воно нараховане.

Відповідач не заперечив та не спростував суми середнього заробітку, заявленої позивачем до стягнення, контррозрахунку позовних вимог до суду не надавав.

Визначаючи суму середнього заробітку, що належить стягнути на користь позивача, суд ураховує таке.

Грошове забезпечення за два місяці (61 календарний день), що передують місяцю звільнення позивача з військової служби (червень та липень 2019 року), становить 27 773,56 грн. (довідка від 14.08.2019 № 491).

Середньоденне грошове забезпечення становить 27 773,56 / 61 = 455,30 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2019 по 27.12.2019 включає 136 календарних днів, тому сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становитиме 61 920,80 грн (455,30 х 136 = 61 920,80 грн.)

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у сумі 61 920,80 грн.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 914,49 грн., сплачений позивачем за подання позовної заяви за квитанцією від 18.02.2020 № 0.0.1620818956.1.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 619,20 грн. (61 920,80 х 100% / 91 449 = 67,71 %; 67,71 % х 914,49 = 619,20).

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини А2062 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614194) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2062 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614194), яка полягає у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

3. Стягнути з військової частини А2062 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614194) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 920,80 грн. (шістдесят одна тисяча дев`ятсот двадцять гривень 80 копійок).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Військової частини А2062 (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614194) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 619,20 грн. (шістсот дев`ятнадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна