Рішення № 89540650, 01.06.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р. справа № 300/589/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Фещенко Микола Леонідович до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Фещенко Микола Леонідович звернулася в суд із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом протиправно винесені вимоги про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 08.02.2019 та №Ф-136201-55-У від 06.11.2019, а тому вказані рішення підлягають до скасування, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 27457,32 грн. - до виключення з інтегрованої картки платника Єдиного соціального внеску.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. З 2016 року по даний час ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з 417 Управління начальника робіт та Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради від яких отримувала дохід у вигляді заробітної плати. Єдиний соціальний внесок протягом періодів, яких стосується спірні вимоги за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, що свідчить про відсутність обов`язку у позивача по сплаті єдиного внеску.

Відповідачі скористалися правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечили. У відзиві зазначили, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема, які обрали спрощену систему оподаткування. ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем з 11.10.2005 по 08.10.2019 та відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» була платником єдиного внеску. Заборгованість у розмірі 18 276,72 грн., яка зазначена у вимозі про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 08.02.2019, виникла у зв`язку з несплатою позивачем єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн. та за 2018 рік - 9828,72 грн. Крім цього, за позивачем рахується недоїмка по єдиному внеску в сумі 9180, 60 грн. за 10 місяців 2019 року, про що було сформовано податкову вимогу №Ф-136201-55-У від 06.11.2019. При цьому, позивачем до контролюючого органу подано звіт від 29.10.2019, згідно якого сума нарахувань по єдиному соціальному внеску за 10 місяців 2019 року складає 9180, 60 грн., які нею не сплачено. В свою чергу, за 2017 та 2018 роки такі звіти не подавалися, суми ЄСВ не сплачувалися.

У відповіді на відзив представник позивача вказав, що відповідачами при винесені спірних вимог про сплату боргу не враховано, що позивач з 2016 року перебувала у трудових відносинах і єдиний внесок за неї сплачувався роботодавцями. Контролюючий орган зазначає, що позивачем подано звіт від 29.10.2019, згідно з яким сума нарахувань з єдиного соціального внеску за 2019 рік складає 9180,60 грн. Проте подання звіту фізичною особою - підприємцем не є самостійним визначенням грошового зобов`язання у розумінні п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов`язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. Тому за подання звітів по єдиному соціальному внеску не виникає обов`язку здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки. Крім цього, контролюючим органом оскаржувані вимоги сформовано з порушенням строку, передбаченого Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449.

Відповідачем подано 29.05.2020 заперечення на відповідь на відзив в якому відповідач звертає увагу на те, що контролюючий орган не визначає суму зобов`язання по сплаті ЄСВ,що є обов`язком суб`єкта господарювання, а в силу Закону здійснює лише контроль за своєчасністю нарахування та сплати. Крім того, посилання на постанову ВС від 11.02.2020 у справі №240/4809/19 є безпідставним, так як обставини справ не є аналогічними.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Судом з`ясовано, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11.10.2005 по 08.10.2019 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем та перебувала на спрощеній системі оподаткування.

Контролюючим органом відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-136201-55-У від 08.02.2019 та №Ф-136201-55-У від 06.11.2019, згідно яких за позивачем рахується недоїмка по єдиному соціальному внеску в сумі 18276, 72 грн. та 9180, 60 грн. відповідно (а.с.15-16).

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (в редакціях на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (стаття 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Платниками єдиного внеску, згідно пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, пунктом 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/18.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на якому наполягає контролюючий орган щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, про що зазначено Верховним Судом в постанові від 02.04.2020 по справі №620/2449/19 (адміністративне провадження №К/9901/1203/20).

Судом з`ясовано, що позивач у спірний період перебувала у трудових відносинах з 417 Управління начальника робіт та Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради. Вказані юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (а.с.24-26).

Докази про отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності в матеріалах справи відсутні, протилежного відповідачем не доведено.

Контролюючий орган, при надісланні податкових вимог №Ф-136201-55-У від 08.02.2019 та №Ф-136201-55-У від 06.11.2019 керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки ОСОБА_1 була фізичною особою - підприємцем з 11.10.2005 по 08.10.2019.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в періоди, за які винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте її не проводила та не отримувала дохід від неї.

Щодо подання позивачем звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період з січня по жовтень 2019 року, то зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, відповідно, така особа не має обов`язку подавати звітність з єдиного соціального внеску.

Оскільки судом встановлено, що за період з 2017 року по жовтень 2019 року єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 сплачувався її роботодавцями, вимога Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 08.02.2019 та вимога Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 06.11.2019 є протиправними та підлягають до скасування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС в Івано-Франківській області здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 27457, 32 грн. суд зазначає наступне.

Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №751/28881 від 20.05.2016.

Відповідно до п.1 Розділу ІІ вказаного Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.

Згідно з п.2 Розділу ІІ Порядку №422 ІКП відкриваються автоматично кожному платнику, зокрема, у разі нарахування сум грошових зобов`язань і пені з податків, зборів та сум єдиного внеску, визначених органом ДФС (акт перевірки, податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Таким чином, позов ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Фещенко Микола Леонідович до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до задоволення.

У відповідності до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи дане положення, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (як правонаступника Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19.06.2019 №537) на користь ОСОБА_1 1681, 60 грн. сплачених судових витрат.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 26.02.2020, додаткову угоду від 26.02.2020 з калькуляцією вартості правової допомоги, квитанцію серії №0.0.1634622433.2 від 29.02.2020, меморіальний ордер № @2PL283994 від 29.02.2020 (а.с.27-31).

Відповідно до додаткової угоди від 26.02.2020, позивачу була надана правова допомога шляхом: консультації, збирання доказів, підготовки та аналізу законодавства (1,5 год. - 1500 грн.), написання позовної заяви, доданих документів, доказів (2 год. - 2000 грн.), підготовки, написання та оформлення відповіді на відзив (1,5 год. - 1500 грн.). Кількість затраченого часу - 5 годин. Розмір гонорару 5000 грн.

За вказані послуги позивачем сплачено адвокату 5000 грн. гонорару, що підтверджується квитанцією №0.0.1634622433.2 від 29.02.2020 та меморіальним ордером № @2PL283994 від 29.02.2020

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

На думку суду, витрати на професійну правову (правничу) допомогу у сумі 5000 грн., докази про понесення позивачем яких суду надані, відповідають вказаним вище критеріям оцінки рівню таких витрат.

З огляду на зазначене, оскільки рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, згідно ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суми витрат зі сплати правничої допомоги підлягають стягненню з Головного управління ДПС в Івано-Франківській області в розмірі 5000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463 вул. Незалежності,20, м. Івано-Франківськ) про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 08.02.2019.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559 вул. Незалежності,20, м. Івано-Франківськ) про сплату боргу №Ф-136201-55-У від 06.11.2019.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559 вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ) здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 27457 (двадцять сім тисяч чотириста п`ятдесят сім) 32 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559 вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. сплаченого судового збору та 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на правничу (правову) допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 3 розділу IV «Прикінцеві положення» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений, зокрема статтею 295 цього Кодексу, а також строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.