Рішення № 8954007, 13.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.04.10 р.                     Справа № 16/33                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Горячовій М.В.., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк

до відповідача: Державного підприємства „Шахтоуправління Південнодонбаське № 1” м.Вугледар

про стягнення 482581,05грн. та зобов’язання відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу,

За участю представників сторін :

від позивача: Сьомка Р.О. – за довіреністю

від відповідача: Василега Б.В. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ: у судовому засіданні 08.04.2010р. було оголошено перерву до 13.04.2010р. відповідно до ст.77 ГПК України

          Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.02.2010р. порушено провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк до Державного підприємства „Шахтоуправління Південнодонбаське № 1” м.Вугледар про стягнення 482581,05грн., у тому числі суми заборгованості в розмірі 139915,03грн., пені в розмірі 127973,78грн., індексу інфляції в розмірі 16082,73грн., 3% річних в розмірі 5148,30грн., суми неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в розмірі 155906,66грн., пені в розмірі 27122,73грн., штрафу в розмірі 10431,82грн., та зобов’язання відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 03.03.2010р. – 10год. 30хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

          Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

          У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № 4 ФЛ від 08.05.2008р., додатки до договору, акт приймання-передачі обладнання від 08.05.2008р., рахунки, розрахунок суми позовних вимог, приписи ст.785 Цивільного кодексу України, ст.231 Господарського кодексу України, неналежне виконання відповідачем умов договору, з приводу чого позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Згідно ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України – позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог та умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Позивач надав до суду заяву від 29.03.2010р. про уточнення позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 139915,03грн., пеню в розмірі 7187,57грн., індекс інфляції в розмірі 19677,60грн., 3% річних в розмірі 5690,51грн., суму неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в розмірі 155906,66грн., пеню в розмірі 27122,73грн., штраф в розмірі 10431,82грн., та зобов’язати відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу.

          Суд прийняв уточнені позовні вимоги до розгляду.

Відповідач у відзиві № 19-ю від 31.03.2010р. визнав позовні вимоги частково в частині суми заборгованості, пені за прострочення лізингових платежів, індексу інфляції, 3% річних та неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу; в іншій частині позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

08.05.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” (Лізингодавець) та Державним підприємством „Шахтоуправління Південнодонбаське № 1” (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу за № 4 ФЛ (далі за текстом – договір), згідно пункту 1.1. якого позивач передав відповідачеві в лізингове користування майно (далі – обладнання) автоматизований комплекс управління конвеєрами АУК (5 бл.) 1М у кількості 1 одиниці, за обумовлену договором лізингову плату.

Згідно пункту 3.1. договору, строк лізингу становить 12 місяців.

Початком строку лізингу вважається момент підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання у лізинг (п.3.2. договору).

Лізингодавцем належним чином виконані умови договору, а саме: обладнання, що єж предметом лізингу, було передано в користування Лізингоодержувачу на підставі підписаного акту приймання-передачі від 08.05.2008р.

Згідно п.7.1. договору, обладнання передається лізингодавцем і приймається у лізинг лізингоодержувачем на умовах сплати останнім лізингової плати за користування обладнанням шляхом перерахування лізингових платежів лізингодавцеві. Розмір сплати лізингових платежів встановлюється в „Розрахунку лізингової плати” (додаток № 3), який підписується сторонами одночасно з договором. лізингові платежі сплачуються в безготівковій формі.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами був узгоджений та підписаний графік сплати лізингових платежів.

Відповідно до п.7.4. договору, лізингодавцем на конкретну суму лізингового платежу оформлюється рахунок-фактура, який направляється лізингоодержувачу до 5-го числа місяця, за який нараховується лізинговий платіж.

Згідно п.7.5. договору, лізингоодержувач прийняв на себе зобов’язання здійснювати щомісячні лізингові платежі в строк не пізніше 10-го числа місяця, за який нараховується лізинговий платіж.

Отже, на виконання умов договору, позивачем були виставлені рахунки-фактури за період з травня 2008р. по квітень 2009р. на загальну суму 166487,31грн. на сплату лізингових платежів.

Проте всупереч прийнятих обов’язків, Лізингоодержувач зобов’язання за договором щодо сплати періодичних лізингових платежів виконав частково та сплатив за договором суму 26572,28грн., внаслідок чого за період з травня по жовтень 2008р. та з листопада 2008р. по квітень 2009р. виникла заборгованість в розмірі 139915,03грн., яка до теперішнього часу не погашена.

На підставі зазначеного, зважаючи на той факт, що на момент розгляду справи відповідачем частково виконані умови договору та до матеріалів справи не надано належних доказів сплати заборгованості за договором у повному обсязі, та визнання відповідачем позову в цій частині, позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості з лізингових платежів за договором підлягають задоволенню в розмірі 139915,03грн.

Щодо стягнення суми пені в розмірі 7187,57грн., суд зазначає наступне:

В пункті 7.10. договору передбачена відповідальність Лізингоодержувача за порушення строків оплати лізингових платежів у вигляді пені в розмірі 1% від належної до сплати суми за кожен день прострочки.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, законодавчо обмежений строк, протягом якого може нараховуватись пеня за порушення договірних зобов’язань.

Однак, відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем уточнений розрахунок пені за період з 11.02.2009р. по 09.10.2009р. визнаний судом таким, що підлягає задоволенню.

          Стосовно заявлених вимог про стягнення 3% річних в розмірі 5690,51грн. та індексу інфляції в розмірі 19677,60грн., суд виходить з наступного:

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.

          Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок індексу інфляції був арифметично перевірений судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”.

          Отже розрахунки 3% річних та індексу інфляції визнані судом вірними та підлягають задоволенню.

          Щодо вимог про зобов’язання відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу, та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в розмірі 155906,66грн., суд виходить з наступного:

          Згідно п.6.1. договору, після закінчення строку дії договору сторони повинні укласти договір купівлі-продажу, за яким право власності на обладнання переходить до Лізингоодержувача.

          За актом приймання-передачі майно було передано в лізинг 08.05.2009р., а строк лізингу за договором становив 12 місяців. Отже 08.05.2010р. строк лізингу закінчився.

          Однак, на час звернення позивача до суду договір купівлі-продажу стосовно обладнання, що є предметом договору фінансового лізингу, не укладений.

          Повернення майна не передбачено умовами договору фінансового лізингу № 4 ФЛ від 08.05.2008р.

          За договором передбачений порядок вилучення обладнання у разі дострокового розірвання договору (розділ 12 договору).

          Згідно пункту 12.1.1. договору, Лізингодавець повинен був направити письмове повідомлення про розірвання договору та повідомлення про вилучення обладнання. Після отримання повідомлення про розірвання договору Лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання (п.12.1.2. договору).

          Позивачем не виконані умови договору та не надано доказів направлення повідомлень про розірвання договору та вилучення обладнання, суд вважає вимоги позивача про зобов’язання відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу, та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в розмірі 155906,66грн. безпідставними, а тому відмовляє в цій частині позову.

          Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення пені в розмірі 27122,73грн. та штрафу в розмірі 10431,82грн., які нараховані відповідно до статті 231 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне:

          У разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконання державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

          Положення вказаної норми не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки в пункті 7.10. договору сторони встановили відповідальність Лізингоодержувача за прострочення лізингових зобов’язань за договором у вигляді пені, яка стягнута з відповідача, та діючим законодавством не передбачено подвійне нарахування штрафних санкцій на невиконання грошових зобов’язань за договором.

Тому суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення пені в розмірі 27122,73грн. та штрафу в розмірі 10431,82грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача та відповідача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), оскільки саме з вини останнього виник спір.

Позивачем при зверненні до суду було заявлено майнові вимоги на загальну суму 482581,05грн., а тому державне мито повинно бути сплачене у розмірі 1 відсоток від заявленої суми, тобто 4825,81грн., та заявлено немайнові вимоги, за якими розмір державного мита становить 85,00грн. (загальна сума держмита – 4910,91грн.).

Оскільки позивачем за платіжним дорученням за № 5217 від 11.02.2010р. було сплачено державне мито у розмірі 4916,93грн., тобто більше ніж передбачено діючим законодавством, то суд дійшов висновку про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк довідки про повернення державного мита у розмірі 6,02грн., відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993р., у зв’язку зі сплатою у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

На підставі ст.ст. 525, 549, 615, 625, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України, ст.2, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк до Державного підприємства „Шахтоуправління Південнодонбаське № 1” м.Вугледар про стягнення суми заборгованості в розмірі 139915,03грн., пені в розмірі 7187,57грн., індексу інфляції в розмірі 19677,60грн., 3% річних в розмірі 5690,51грн., суми неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу в розмірі 155906,66грн., пені в розмірі 27122,73грн., штрафу в розмірі 10431,82грн., та зобов’язання відповідача повернути обладнання, що є предметом договору лізингу, – задовольнити частково.

          Стягнути з Державного підприємства „Шахтоуправління Південнодонбаське № 1” м.Вугледар (м.Вугледар, Донецька область, 85670; ЄДРПОУ 34032208; р/р 26004301535413 у філії Київського відд. „Промінвестбанк”, код банку 334635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк (вул.Майська, 66, м.Донецьк, 83058; ЄДРПОУ 30962337; р/р 26007002300006 у ВАТ „Європромбанк” м.Донецьк, код банку 377090) суму заборгованості в розмірі 139915,03грн., пеню в розмірі 7187,57грн., індекс інфляції в розмірі 19677,60грн., 3% річних в розмірі 5690,51грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 1724,71грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

          В іншій частині позовних вимог – у задоволенні відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Видати Товариству з обмеженою відповідальністю „Енергоімпекс” м.Донецьк (вул.Майська, 66, м.Донецьк, 83058; ЄДРПОУ 30962337) довідку на повернення державного мита у розмірі 6,02грн., сплаченого платіжним дорученням за № 5217 від 11.02.2010р. на суму 4916,93грн., відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” № 7-93 від 21 січня 1993 року, у зв’язку зі сплатою в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                               

Надруковано 3 примірники

Сторонам 2, У справу 1

Вик. Єрохіна В.В.