Рішення № 89539882, 01.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Справа № 160/2483/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3054 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини 3054 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність Військової частини 3054 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575569) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ІНПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019р., протиправною;

- зобов`язати Військову частину 3054 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575569) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач з 06 жовтня 2014 року по 07 жовтня 2019 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054 Національної гвардії України на посаді помічника начальника варти взводу начальників варт. Відповідно п.п. "а" п.2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказом командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання НГУ від 26.09.2019р. №41 о/с позивача звільнено у запас Збройних Сил України із зарахуванням його у військовий оперативний резерв першої черги Військової частини 3054 (м. Дніпро). В подальшому наказом т.в.о. командира Військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач повинен був зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2483/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 10.04.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду витребувано у Військової частини 3054: інформацію і докази на її підтвердження щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

21 квітня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини 3054 Національної гвардії України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що наказом командира військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання НГУ від 26.09.2019р. №41 о/с старшого сержанта ОСОБА_1 , помічника начальника варти взводу начальників варт звільнено з військової служби в запас за пп. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту), внаслідок чого з 06.10.2019р. позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - наказом т.в.о. командира військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226. Також, вказаним наказом, серед іншого, було передбачено виплатити позивачу: грошову компенсацію за невикористаний 01 календарний день щорічної основної відпустки за 2019 рік; премію за період з 01 по 06 жовтня в розмірі 130% посадового окладу. Тобто розрахунок грошового забезпечення при звільненні старшого сержанта ОСОБА_1 Військова частина 3054 здійснила в повному обсязі. При цьому грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, водночас, у даному випадку позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки під час дії особливого періоду, який розпочався в Україні з 17.03.2014р. та діє по теперішній час. При цьому додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, зокрема, щодо її заміни грошовою компенсацією. Також відповідач зазначає, що рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 стосується виплати грошової компенсації за невикористану основну і додаткову відпустку лише військовослужбовцям Збройних Сил України, а не військовослужбовцям Національної гвардії України чи будь-яких інших військових формувань. На підставі викладеного, відповідач просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, а також з урахуванням того, що з 12.05.2020р. по 29.05.2020р. включно, суддя Турова О.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054 Національної гвардії України з 06.10.2014 року по 06.10.2019 року на посаді помічника начальника варти взводу начальників варт.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого Верхньодніпровським військовим комісаріатом Дніпропетровської області 17 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу і направлений 17.10.2013 року у Військову частину 3054, де 02.11.2013 року ним було прийнято військову присягу.

З трудової книжки позивача НОМЕР_3 , копія якої міститься в матеріалах справи, слідує, що ОСОБА_1 :

- 06.10.2014р. призваний на військову службу за контрактом до лав Національної гвардії України (наказ НЦТРКНГУ № 5 о/с від 02.10.2019 р.);

- 06.10.2019р. звільнений з військової служби за контрактом на підставі п.п. «а» п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку контракту) (т.в.о. пзку-нш в/ч 3054).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №145, виданої командиром військової частини 3054 від 20.01.2015 року, ОСОБА_1 в період з 12.11.2014 року по 04.01.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Маріуполь Донецької області.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 09 червня 2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом командира Військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання НГУ від 26.09.2019р. №41 о/с помічника начальника варти взводу начальників варт старшого сержанта ОСОБА_1 (Г-020452) звільнено з військової служби в запас за пп. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту) з військової служби із зарахуванням його у військовий оперативний резерв першої черги Військової частини 3054 (м. Дніпро).

Наказом т.в.о. командира Військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06 жовтня 2019 року.

В зазначеному вище наказі ОСОБА_1 встановлено вислугу років станом на 06.10.2019р. в календарному та пільговому обчисленні, а також види та розмір виплат, які мають бути виплачені останньому, а саме: грошову компенсацію за невикористаний 01 календарний день щорічної основної відпустки за 2019 рік; премію за період з 01 по 06 жовтня в розмірі 130% посадового окладу (згідно наказу МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнення військовослужбовців Національної гвардії України та іншим особам»).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, а також відповідачем визнається (довідка Військової частини 3054 від 16.04.2020р. №91), що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у Військовій частині 3054 відпустка відповідно ст.16 Закону України «Про відпустки» як учаснику бойових дій не надавалась у зв`язку із оголошенням в державі особливого періоду.

Як слідує зі змісту вищенаведеної довідки Військової частини 3054 від 16.04.2020р. №91 та наказу т.в.о. командира Військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226, грошова компенсація за невикористані позивачем календарні дні додаткової пільгової відпустки учасника бойових дій за 2015-2019р.р. ОСОБА_1 при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 р.р., передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів".

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018р. №200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857 визначено порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення.

Відповідно до абз.1 п.5 розділу XXXI Інструкції від 15.03.2018р. №200 (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби)) у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Згідно з п.10 розділу XXXI Інструкції від 15.03.2018р. №200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Також суд зауважує, що відповідно до п. 5 розділу XXXI Інструкції від 15.03.2018 № 200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 рр. як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2015 року по 2019 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем, позивач - ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054 з 06.10.2014 року по 06.10.2019 року (день звільнення з військової служби) на посаді на посаді помічника начальника варти взводу начальників варт, є учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_4 ), дійсно брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Маріуполь Донецької області (довідка № 145 від 20.01.2015р.), а отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, - то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3054 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019р., слід задовольнити частково, а саме: визнати протиправними вищевказану бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.10.2019р., бо, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи (наказ т.в.о. командира Військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226 про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06 жовтня 2019 року та відповідний запис у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 ), саме 06.10.2019р. є днем звільнення з військової служби позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Щодо доводів відповідача про те, що рішення Верховного суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 стосується виплати грошової компенсації за невикористану основну і додаткову відпустку лише військовослужбовцям Збройних Сил України, а не військовослужбовцям Національної гвардії України чи будь-яких інших військових формувань, суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Закон України "Про Національну гвардію України" №1697-VII від 14.10.2014р. (далі - Закон №1697-VII) визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.

Відповідно до п.2 ст.21 Закону №1697-VII військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно з п.9 ст.21 Закону №1697-VII у разі звільнення з військової служби військовослужбовці Національної гвардії України, які набули статусу ветеранів відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до зазначеного закону.

Таким чином, адміністративна справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зважаючи на те, що у даному випадку відповідачем у справі є саме суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені, що відповідачем не заперечується, справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, вказаним у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Військової частини 3054 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби служби, а саме 07.10.2019 року, суд зважає на наступне.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Приписами розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018р. за №405/31857 визначено порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення.

Як зазначалося вище, згідно з п.10 розділу XXXI Інструкції від 15.03.2018 № 200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення станом на день фактичного звільнення з військової служби.

При цьому згідно з п.2 розділу І Інструкції від 15.03.2018 № 200 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Так, відповідно до Розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки встановленої учасникам бойових дій, наданому відповідачем, грошове забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 на дату звільнення з військової служби (06.10.2019р.) складало 11037,00 грн., в тому числі : посадовий оклад - 2910,00 грн., оклад за військовим званням - 810,00 грн., надбавка за вислугу років 30 -1116,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 50% - 2418,00 грн., премія 130% -3783,00 грн.

При цьому судом встановлено, що відповідачем не було здійснено ні нарахування, ні виплату позивачеві належної йому грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 р.р.

Таким чином, враховуючи вищевказане встановлення судом, що відповідно до наказу т.в.о. командира Військової частини 3054 (по стройовій частині) від 07.10.2019р. №226 та записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 саме 06.10.2019р. є днем звільнення останнього з військової служби, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню саме шляхом зобов`язання Військової частини 3054 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 жовтня 2019 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3054 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575569, місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, буд.46, м. Дніпро, 49008) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3054 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575569, місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, буд.46, м. Дніпро, 49008) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 жовтня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину 3054 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575569, місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, буд.46, м. Дніпро, 49008) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 жовтня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 01.06.2020 року.

Суддя О.М. Турова