Рішення № 89539832, 01.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

01 червня 2020 року Справа № 160/3299/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17 а, м.Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн., -

ВСТАНОВИВ:

24.03.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 р. № Ф-30649-50/66 на загальну суму 8 262,54 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 р., після залишення ухвалою суду від 25.03.2020 р. даної позовної заяви без руху, було відкрито провадження у справі №160/3299/20, та призначено справу до розгляду у порядку підготовчого провадженння, за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

ОСОБА_1 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 р. за № Ф-30649-50/66 в сумі 8262,54 грн.

Оскаржувану вимогу було надіслано контролюючим органом листом за адресою позивача лише, як зазначає останній, 04.03.2020 р., що підтверджується штемпелем на поштовому конверті.

В оскаржуваній вимозі зазначено, що вищезазначена сума боргу (недоїмки) в розмірі 8 262,54 грн. станом на 31.10.2019 р. нібито внаслідок його заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач зазначає, що з 2008 р. і по теперішній час безперервно перебуває в трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Дніпрометиз», де обіймає посаду начальника юридичного відділу.

Позивач зазначає, що єдиним джерелом доходів останнього є заробітна плата, яку виплачує підприємство, та вказує на те, що його роботодавець і податковий агент утримує з заробітної плати, та сплачує всі необхідні податки й збори до відповідних бюджетів. Тож, відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - «Закон про ЄСВ») підприємство здійснює сплату єдиного внеску за мене, а я відповідно до п. З ч. 1 ст. 1 цього Закону є застрахованою особою.

Відповідно до посадової інструкції начальника юридичного відділу підприємства до службових обов`язків, як зазначає позивач, належить, зокрема, представництво й захист інтересів підприємства та його посадових осіб в судах та інших правоохоронних органах.

З огляду на це, та враховуючи нещодавню реформу судового представництва в Україні (відповідно до таке представництво вправі здійснювати лише адвокати), для відповідності посаді позивачем було складено кваліфікаційний іспит, пройдено стажування та отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Свідоцтво було отримано 26.09.2018 р., тож за приписами абз. 2 п. 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України (ПКУ), п. 2 p. ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за № 1553/26330) та абз. 1 пп. 1 п. 6.7 Порядку обліку платників податків і зборів (затверджено наказом Мінфіну від 09.12.2011 № 1588, в редакції наказу Мінфіну від 22.04.2014 № 462, зареєстровано в Мінюсті 14.05.2014 за № 503/25280) я протягом 10 календарних днів зобов`язаний був встати на облік у відповідному контролюючому органі.

05.10.2018 р. позивач став на облік в Державній податковій інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як самозайнята особа - адвокат (основний вид діяльності за КВЄД: 69.10 - діяльність у сфері права).

Відповідно до абз. 2 п. 63.2 ст. 63 ПКУ взяття на облік у контролюючих органах самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що від здійснення адвокатської діяльності доходів не отримує, оскільки здійснює її виключно на безоплатній основі - тобто без сплати гонорару (принцип Pro bono) і лише в інтересах підприємства та його посадових осіб. Так, за період з 05.10.2018 р. по день подання цього позову останнім, як адвокатом було укладено лише два безоплатних договори та виписано на їх підставі лише шість ордерів (п`ять з них - на участь в судових засіданнях для представництва інтересів підприємства в судах, ще один - на участь у кримінальному провадженні при допиті як свідка фінансового директора підприємства).

05.12.2018 р. в порядку ст. 52 ПК України, позивач звернувся до контролюючого органу із запитом про надання індивідуальної податкової консультації (ІПК). В цьому запиті було поставлено запитання, чи існує обов`язок сплати єдиного внеску для останнього, як самозайнятої особи - адвоката за період з 05.10.2018 р. за умови відсутності доходу від здійснення адвокатської діяльності за цей період та з урахуванням того, що я є застрахованою особою в розумінні закону про ЄСВ, а єдиний внесок за мене сплачує підприємство (страхувальник) при виплаті мені доходу (заробітної плати).

В індивідуальній податковій консультації № 21/ІПК/04-36-13-08-10 від 03.012019 р. відповідач зазначив про обов`язок визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Оскільки надана індивідуальна податкова консультація не відповідає нормам чинного законодавства, судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), вона була оскаржена до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 25.03.2019 р. у справі № 160/580/19 дана індивідуальна податкова консультація була визнана протиправною й скасована.

Зазначене судове рішення від 25.03.2019 р. у справі № 160/580/19 набрало законної сили 07.05.2019 р.

Позивач зазначає, що закон про ЄСВ не врегульовує випадків «подвійного» страхування.

Так, за період з 01.10.2018 р. по день подання даного позову підприємство щомісячно сплачувало за ОСОБА_1 суми єдиного внеску в розмірах, що набагато перевищують встановлений законодавством для цього мінімум.

Позивач також зазначає, що в оскаржуваній вимозі зазначено, що вона винесена лише «на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів», що законодавством не передбачено.

При цьому, контролюючий орган жодних перевірок правильності нарахування та сплати останнім єдиного внеску не здійснював, звітність за 2018 р. у вигляді звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску - за формою № Д5 (річна), та податкової декларації про майновий стан і доходи не врахував, а така ж звітність за 2019 р. позивачем, як зазначає останній не подавалась, оскільки звітний період ще не закінчився.

Також, з оскаржуваної вимоги взагалі не зрозуміло, за який саме період відповідач нарахував позивачу суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, а лише зазначено, що така заборгованість (недоїмка) виникла «станом на 31.10.2019».

На підставі викладеного вище, позивач - ОСОБА_1 вважає пред`явлену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-115437-17/17 від 06 лютого 2019 р. на загальну суму 18 276,72 грн. протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі, враховуючи п.3 Розділу VI «Прикінцеві положення», яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), приймається 01.06.2020 р.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься довідка від 01.06.2020 р. №95, складена начальником відділу управління персоналу А.В. Шевченко, в тексті якої зазначено, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукова Євгенія Олексіївна перебувала у щорічній відпустці, а саме: з 04.05.2020 р. по 08.05.2020 р.; з 12.05.2020 р. по 15.05.2020 р.; з 18.05.2020 р. по 22.05.2020 р.; з 25.05.2020 р. по 29.05.2020 р.

Відповідно до ст. 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В матеріалах справи міститься відзив від 27.04.2019 р. вх.№5230/20-ел, поданий повноважним представником відповідача, в тексті якого зазначено наступне.

Щодо законності та обґрунтованості прийнятої ГУ ДПС у Дніпропетровській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 08.11.2019 року №Ф-30649-50/66 на суму 8262,54 грн. відносно ОСОБА_3 , необхідно вказати на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у редакції чинній до 01.01.2017, у випадку відсутності доходу (прибутку) від підприємницької діяльності можливо було не нараховувати та не сплачувати єдиний внесок, та звітувати з «0».

Законом № 1774-VIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема у першому реченні п.2 ч.1 ст.7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

Таким чином, з 01.01.2017 р., фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримували вони дохід (прибуток) чи ні. У випадку, якщо фізична особа - підприємець не отримувала дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, вона повинна нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати

Контролюючим органом ФОП ОСОБА_1 було зараховано єдиний соціальний внесок за 2019 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 8262,54 грн. (918,06 грн.* 9 місяця).

Нарахування єдиного внеску контролюючим органом: за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 8262,54 грн.: 1 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019; 2 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019; 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019.

Відповідно до з абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, (в редакції з 01.01.2018 р.), фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведені відповідно вимог чинного законодавства.

Позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі не наведено обгрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначену Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.

Відповідно до п. 2 розд. VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасною нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Згідно з п. З розд. VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник мас на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Відповідно до п. 13 розд. VII Інструкції, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

З вказаною нормою узгоджується норма передбачена ч. 16 ст. 25 Закону №2464 - строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Твердження позивача про те, що нею не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам п. 2 ч. 1 ст, 7 Закону №2464.

П.4 розд.VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Представник відповідача зазначає, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Представник відповідача також зазначає, що на дату формування оскаржуваної вимоги ОСОБА_1 не перебував в стані припинення адвокатської діяльності.

Відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України, здійснення адвокатської діяльності позивачем не зупинялось протягом 2018-2019 років.

Відповідно до позиції Ради адвокатів України висвітлена у рішенні від 12.04.2019 №37 «Про затвердження роз`яснення щодо поєднання адвокатської діяльності та інших пов`язаних питань».

Зокрема, у вищезазначеному рішенні зазначено, щодо обов`язку штатного працівника, який має статус адвоката, здійснювати сплату единого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність за умови сплати роботодавцем (юридичною особою) ЄСВ, то сплата роботодавцем такого внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю, сплачувати ЄСВ у порядку передбаченому чинним законодавством України.

Посилання позивача на те, що працює на посаді начальника юридичного відділу ПАТ «ДНШРОМЕТИЗ» і саме відповідна установа, як роботодавець, повинна сплачувати за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, не є обгрунтованим звільненням від сплати ССВ за адвокатську діяльність, оскільки дане твердження суперечить ст. 4 Закону №2464.

На підставі викладеного вище, повноважний представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 р. №449.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», встановлює, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5, 1 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування». - на суму доходу, (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Суд зазначає, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 у зразковій справі № 520/3939/19 (адміністративне провадження № Пз/9901/1/10/19) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесяти восьми) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057; код ЄДРПОУ 39599198).

Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057; код ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, пов`язані з розглядом справи у сумі 5583 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) гривень.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №520/3939/19 (Пз/9901/10/19) провадження № 11-1111заі19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04 березня 2019 року № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

Відтак, у відповідності до норм ст.359 КАС України, рішення Верховного Суду від 02.09.2019 р. у справі №520/3939/19 набрало законної сили 04.12.2019 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.06.2018 р. Серії ДП №3727, копія якого міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Державній податковій інспекції Чечелівському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області контролюючому органі з 05.10.2018 р., що підтверджується відповідною довідкою форми № 34-ОПП про взяття на облік платника податків, копія якої міститься в матеріалах справи, та повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску.

В матеріалах справи містяться трудова книжка ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , в якій визначено трудовий шлях останнього.

ОСОБА_1 з 2008 р. по дату подання позовної заяви від 24.03.2020 р. безперервно перебуває в трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Дніпрометиз» на посаді начальника юридичного відділу, що підтверджується відомостями, які міститься в матеріалах справи.

Відповідно до довідки, виданої Приватним акціонерним товариством «Дніпрометиз» від 20.03.2020 р. вих.№125, роботодавець - Приватне акціонерне товариство «Дніпрометиз» за період з жовтня 2018 р. по лютий 2020 р. сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника - ОСОБА_1 суму у загальному розмірі 93 762,74 грн., копія зазначеної довідки міститься в матеріалах справи.

При цьому, контролюючим органом було сформованого відносно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн.

Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться відомості, що ОСОБА_1 звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому просив суд визнати протиправною й скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 21/ІПК/04-36-13-08-10 від 03.01.2019 р.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 р. №160/580/19 адміністративний позов адвоката ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул.Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування податкової консультації задоволено.

Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 21/ІПК/04-36-13-08-10 від 03.01.2019 р.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Зазначене вище судове рішення набрало законної сили 07.05.2019 р., що підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах справи.

Водночас суд зазначає, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області вже було винесено відносно останнього вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 р. №Ф-30649-50/66 в сумі 5 508,36 грн.

Зазначену вище вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 р. №Ф-30649-50/66 в сумі 5 508,36 грн. позивачем було оскаржено в судовому порядку.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 р. у справі №160/10831/19 позовну заяву задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 року №Ф-30649-50/66.

Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) на користь адвоката ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 768,40 грн.

Зазначене вище судове рішення набрало законної сили 10.02.2020 р., що підтверджується відомостями, які містяться в матеріалах справи.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд приходить до висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.

Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

Доводи учасників справи щодо статусу та порядку взяття на облік платника єдиного внеску та перебування на обліку, які ґрунтуються на аналізі норм Податкового кодексу України та розробленого відповідно до нього Порядку № 1588, Суд не враховує при вирішенні спірних правовідносин з огляду на положенням пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, за якими цей Кодекс не регулює питання, зокрема, погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також положення частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, згідно з якими виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун проти Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 02.09.2019 р. у зразковій справі №520/3939/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/10/19).

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначено безпосередньо в тексті рішення Верховного Суду №520/3939/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/10/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування правової позиції Верховного суду, яка полягає в наступному.

За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Здійснивши системний аналіз чинного законодавства України, що регулює дані спірні правовідносини суд зазначає наступне.

Доводи відповідача щодо правомірності винесення вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн. спростовуються тим, що Приватне акціонерне товариство «Дніпрометиз» за період з жовтня 2018 р. по лютий 2020 р. сплатило єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника - ОСОБА_1 в загальній сумі 93 762,74 грн, що підтверджується довідкою виданою Приватним акціонерним товариством № 125 від 20.03.2020 р., копія якої міститься в матеріалах справи, а тому подання ОСОБА_1 двох різних звітів, як того вимагає відповідач, призведе до подвійної сплати єдиного внеску за результатами здійснення одного й того ж виду діяльності.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про винесення Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн. необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначених рішень; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що мають наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, а відтак суд вважає, що належним засобом щодо поновлення такого порушеного права буде визнання протиправними та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до квитанції № 0. 0. 1659403459.1 від 24.03.2020 р. позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн., 80 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17 а, м.Дніпро, 49005) про визнання протиправної та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн., суд вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_1 суму, сплачену у якості судового збору за подання даного адміністративного позову з Державного бюджету України в сумі 840,80 (вісімсот сорок грн., 80 коп.), відповідно до квитанції № 0. 0. 1659403459.1 від 24.03.2020 р.

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17 а, м.Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн., - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30649-50/66 від 08 листопада 2019 р. на загальну суму 8 262,54 грн.

Стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 з оплати судового збору у розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн., 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова