Рішення № 89539823, 29.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2020 року Справа № 160/3715/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 43145015) №Ф-113481-17/61 від 14.02.2020 р., якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску у розмірі 30332,50 грн. (тридцять тисяч триста тридцять дві грн. 50 коп.).

В обґрунтуванні позовних вимог вказано про незгоду з оскаржуваною вимогою, оскільки не відповідає дійсним обставинам справи, є необґрунтованою та такою, що направлена на порушення її прав та інтересів. Позивач вважає, що відповідачем порушено строки обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), через що вимога фіскального органу не може вважатись правомірною.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/3715/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 07.04.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 р. відмовлено задоволенні заяви заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу.

20.05.2020 р. засобами електронного зв`язку до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ДПС у Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

За таких обставин відповідач вважає, що підстави для скасування вимоги про сплату боргу відсутні.

Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 14.02.2020 р.. ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-113481-17/61 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 30332,50 грн.

Сума боргу була нарахована контролюючим органом 09.02.2018 р. за 2017 рік у сумі 8448 грн.

За 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 р.; 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 р.; 3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 р.; 4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018 р.

За 2019 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 р.; 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 р.; 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 р.; 4 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 р.

За 2020 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 1039,06 грн. (1039,06 грн. х 1 місяць січень).

Отже, предмет спору становить правомірність стягнення з позивача суми борги згідно оскаржуваної вимоги.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пунктом 2 с. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. (у редакції наказу Міністерства фінансів України №469 від 04.05.2018р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за № 508/26953.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець 15.04.2013 р. та 14.01.2020 р. здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів не отримувала, як наслідок, набула обов`язку сплачувати загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01 січня 2017 р. як платник, який перебуває на загальній системі оподаткування та нею не отримано дохід (прибуток) у звітному ропі або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, за 2017 рік ця сума була 3200 грн. (мінімальна заробітна плата) х 22% = 704 грн./місяць, за 2018 рік ця сума була 3723 грн. х 22% = 819,06 грн./місяць, за 2019 рік ця сума була 3706 грн. (мінімальна заробітна плата) х 22% = 918,06 грн,/місяць та за 2020 рік ця сума була 4723 грн. (мінімальна заробітна плата) х 22% = 1039,06 грн./місяць.

Контролюючим органом ОСОБА_1 було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн. х 12 місяців). За 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців). За 2019 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців). За 2020 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 1039,06 грн. (1039,06 грн. х 1 місяць січень).

Спростувань наведеним обставинам відповідачем не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесені оскаржені вимоги, нараховував та сплатив роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Суд зазначає, що Закон №2464 не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і ЄСВ за неї сплачує роботодавець.

Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем ЄСВ за застраховану особу (позивача) протягом 2019 - 2020 рр.

Позаяк основоположним принципом збору ЄСВ є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати ЄСВ у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Визначальним у контексті саме цього спору, на думку суду, є те, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків та мети сплати ЄСВ - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати ЄСВ за неї роботодавцем за основним місцем роботи. Суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати подвійного (реєстрація підприємництва без отримання доходу) ЄСВ у період з 2019 року до січня 2020 року включно.

Щодо інших періодів нарахування боргу зі сплати ЄСВ (2017 рік, 2018 рік), доказів працевлаштування та/або сплати роботодавцем чи самостійно соціального внеску до суду не надано, а отже суд зазначає про їх відсутність.

Щодо доводів позивача про пропуск строку нарахування боргу не спростовує його наявність та не вказує на відсутність обов`язку щодо його нарахування.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №620/2449/19 зазначено про те, що тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає ГУ ДПС щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

Суд зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.01.2012 у справі Rysovskyy проти України у рішенні від 20.10.2011 заява №29979/04, §71 зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

ЄСПЛ у рішенні, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Serkov проти України, заява № 39766/05, параграф 43).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9, ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно частина 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що відповідачем протиправно нараховано позивачу оскаржуваною вимогою до сплати суми єдиного внеску за 2019 у сумі 11016,72 грн. та 2020 рік у сумі та 1039,06 грн. та покладено на нього обов`язок означені суми сплатити.

В іншій частині нарахування суми боргу за спірною вимогою судом порушень не встановлено.

Судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Приписами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

В порядку розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України за наслідками розгляду даної справи документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до частини задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу, - задовольнити частково;

Визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 43145015) №Ф-113481-17/61 від 14.02.2020 р., якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску в частині нарахування боргу за 2019 рік у сумі 11016,72 грн. та 2020 рік у сумі 1039,06 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) документально підтверджені витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун

29.05.2020

Рішення не набрало законної сили 29 травня 2020 р.

Суддя В.С. Віхрова