Рішення № 89539818, 01.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Справа № 160/4634/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

27.04.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №3394433-5353-0464 від 01.05.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 142 457,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не є платником орендної плати з фізичних осіб, оскільки земельну ділянку щодо якої нараховано податок було передано іншій особі на підставі договору дарування, у зв`язку з чим у податкового органу були відсутні підстави для нарахування податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб. Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення, є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає чинному законодавству. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

29.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача додаткові докази по справі.

13.05.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі, а саме докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

19.05.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки підставою для нарахування орендної плати є наявність чинного договору оренди земельної ділянки, при цьому на нового власника нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці право власності не оформлені, а отже новий власник не є платником орендної плати в розумінні п.288.2 ст.288 ПК України до моменту виникнення відповідних прав на цю земельну ділянку. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

27.05.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення №3394433-5353-0464 від 01.05.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 142 457,22 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач подав до ДПС України скаргу, яка рішенням ДПС України №1558/Д/99-00-08-05-04-09 від 07.04.2020 року залишена без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України) передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.

Грошове зобов`язання платника податків відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 14.1.175 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України:

земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73);

земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74);

плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Отже вказаними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 року (справа 804/886/18).

Так, судом встановлено, що 31.08.2015 року між ОСОБА_1 та Дніпровською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:288:0078.

27.12.2018 року відповідно до договору дарування нерухомого майна посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., який зареєстрований у реєстрі за №5222, ОСОБА_1 безоплатно передав, ОСОБА_2 прийняла в дар об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці площею 0,3077 га, кадастровий номер АДРЕСА_1 .

Також, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 27.12.2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, з 27.12.2018 року позивач не є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:288:0078, у зв`язку з чим у позивача припинилися обов`язки щодо сплати орендної плати.

Таким чином, контролюючий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким позивачу визначено податкове зобов`язання із орендної плати із фізичних осіб за 2019 рік, діяв не у межах та не у відповідності до вимог податкового законодавства, що свідчить про протиправність такого рішення, наслідком чого є його скасування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1424,57 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1685080459.1 від 22.04.2020 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 1424,57 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати пов`язані з професійною правничою допомогою отриманою від адвоката, у цій справі, включаючи вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі позову. До матеріалів справи позивачем додано:

- копія договору про надання правової допомоги №2012-01 від 20.12.2019 року;

- копія додатку №1 від 21.04.2020 року до договору №2012-01 від 20.12.2019 року;

- копія рахунку №8 від 21.04.2020 року;

- копія акту надання послуг №7 від 30.04.2020 року

Так, із змісту договору про надання правової допомоги №2012-01 від 20.12.2019 року вбачається, що він укладений між Адвокатом Денисенко Тетяною Миколаївною та ОСОБА_1, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язанні із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Згідно пункту 4 договору про надання правової допомоги на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється додатком, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до додатку №1 до договору №2012-01 від 20.12.2019 року підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №3394433-5353-0464 від 01.05.2019 року складає 2000,00 грн.

Позивачем було надано до суду акт надання послуг №7 від 30.04.2020 року відповідно до якого сторони підтверджують, що відповідно до договору № про надання правничої допомоги 2012-01 від 20.12.2019 року правову допомогу надано в повному обсязі, претензій та зауважень у сторін немає.

На підтвердження оплати вказаних послуг позивачем було надано копію рахунку на оплату №8 від 21.04.2020 року про сплату адвокату 2000,00 грн. за надання правової допомоги відповідно до додатку №1 до договору №2012-01 від 20.12.2019 року.

Згідно частини шостої статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що заперечує щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається, що витрати на правничу допомогу були сплачені саме по даній справі.

При цьому, з судом встановлено, що з наданих позивачем доказів, вбачається понесення позивачем витрат на правничу допомогу щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №3394433-5353-0464 від 01.05.2019 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією додатку №1 до договору №2012-01 від 20.12.2019 року.

Таким чином, враховуючи надані позивачем докази понесених судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій для забезпечення юридичного представництва інтересів, суд вважає, що витрати є обґрунтованими та підтверджені належними доказами.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, понесення позивачем яких підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17А, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №№3394433-5353-0464 від 01.05.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 142 457,22 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1424,57 грн. (одна тисяча чотириста двадцять чотири гривні п`ятдесят сім копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв