Рішення № 89538141, 26.05.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.2020 м. Ужгород Справа № 907/693/19

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

у відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком", м. Ужгород

до відповідача Управління соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації , м. Виноградів

про стягнення 86911,46 грн.

представники:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

Позивач звернувся до суду з вказаними вимогами, оскільки відповідачем не відшкодовано вартість компенсаційних виплат за надані позивачем у період з 01.01.2018 по 31.05.19 телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством пільги з їх оплати. У ході судового провадження представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до м матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом проти позову заперечує, посилаючись на відсутність визначеного механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на надання пільг з послуг зв`язку та, власне, фінансування таких видатків, відсутність субвенцій з державного бюджету, з урахуванням чого у відповідача як розпорядника бюджетних коштів не виникло підстав для укладення договору з позивачем про компенсацію пільг із зазначених послуг у спірний період, тому відсутні зобов`язання відповідача зі здійснення компенсаційних виплат, стягнення яких є предметом даного спору. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається також на виявлення за результатами аналізу розрахунків позивача розбіжностей. Так, вважає, що позивачем безпідставно зазначені за спірний період у переліку споживачів-пільговиків, яким надано телекомунікаційні послуги, 12 осіб, які не мали права отримувати їх з різних причин, в т.ч. у зв`язку з виїздом з місця проживання, смертю на протязі спірного періоду. Зазначає, що внаслідок наведеного позивачем зайво нараховано 2423,66 грн., однак документального обґрунтування такого не надав.

Позивач письмово пояснив, що наведена відповідачем ситуація має місце внаслідок порушення останнім безпосередніх обов`язків передбачених законодавством щодо проведення звіряння з позивачем як надавачем послуг інформації про пільги та щомісячного надсилання відповідних документів. Разом з тим, вартість надлишково наданих пільг буде компенсована позивачем у наступному розрахунковому періоді у встановленому порядку.

Вивчивши матеріали справи, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

При цьому суд виходив з наступного.

Приписами Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Законами України "Про статус ветеранів війни, гаранта їх соціальні захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" для окремих категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку.

Приписами ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що операторами, провайдерами телекомунікацій, яким є позивач у даній справі, що надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, надаються телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати.

Видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян, відповідно до приписів ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.02 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі -Порядок).

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, відповідно до п. 3 Порядку, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Приписами п. 8 Порядку визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків; головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п`ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

З матеріалів справи вбачається, що з січня 2018р. по травень 2019р. позивач надав послуги споживачам телекомунікаційних послуг, що проживають у Рахівському районі, які мають право на відповідні пільги згідно п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п.18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранта їх соціальні захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", п. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 86911,46 грн. (за даними щомісячних розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг).

Переліки споживачів-пільговиків за видами пільг складались позивачем за формою № 2-пільга (затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.07 N 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України) та направлялись щомісячно відповідачеві як головному розпоряднику коштів місцевого бюджету для відшкодування позивачу пільг, наданих споживачам телекомунікаційних послуг.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою відшкодувати вартість наданих пільг ( супровідні листи від 08.02.18, 12.03.18, 05.04.18, 10.05.18, 10.06.18, 10.07.18, 10.08.18, 10.09.18, 10.10.18, 10.11.18, 10.12.18, 10.01.19, 10.02.19, 10.03.19, 10.04.19, 10.05.19, 10.06.19 Однак відповідач не проводив звірки наданих позивачем списків, розрахунків з позивачем за надані послуги пільговим категоріям населення не провів, навіть частково.

Наведені обставини передували зверненню позивача з даним позовом та слугують його підставою.

Суд, вирішуючи спір по суті, виходить з того, що позивач - оператор телекомунікацій - зобов`язаний за змістом наведених вище законодавчих приписів у сфері державних соціальних стандартів і гарантій надавати окремим категоріям громадян пільги з послуг зв`язку, виконав свої зобов`язання, яким кореспондується обов`язок держави в особі її органів, яким є відповідач, відшкодувати такі пільги.

За встановлених обставин даної справи між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з позивачем, який надає послуги особам, що за законом мають право на соціальні пільги.

При цьому, приписи Закону України "Про телекомунікації" не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Чинним законодавством України не передбачено також обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих пільговим категоріям населення, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Так, ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Отже, у позивача у даній справі виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих пільговим категоріям населення, а у відповідача, що є органом, через який діє держава у цивільних відносинах, виник цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у спірний у даній справі період, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, відповідно до законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за змістом ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України.

При цьому суд приймає до уваги, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007). Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

З огляду на викладене судом відхиляються твердження відповідача про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, у спірний період з посиланням відповідача на відсутність укладеного договору про відшкодування пільг за телекомунікаційні послуги, неотримання субвенцій з державного бюджету та місцевого бюджету, відсутність затвердженої програми щодо витрат з місцевого бюджету на відшкодування пільг за надання телекомунікаційних послуг тощо.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані на протязі 2017р. на пільгових умовах телекомунікаційні послуги громадянам, що проживають на території Виноградівського району, підлягають задоволенню на загальну суму 86911,46 грн., як такі, що ґрунтуються на законі, доведені позивачем та не спростовані відповідачем.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо безпідставності стягнення з останнього суми 2423,66 грн. нарахованої позивачем за надання пільгових послуг громадянам, які виїхали з місця проживання у Виноградівському районі або померли на протязі спірного періоду, через недоведення зазначених обставин. Крім того, наведені обставини не могли бути відомі позивачу через відмову відповідача здійснювати звірки на протязі спірного періоду. Разом з тим, наведені питання можуть бути врегульовані сторонами у встановленому порядку у наступному звітному періоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за розгляд даної справи покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

1. Позов задоволити повністю.

Стягнути із управління соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації (90300, м. Виноградів, вул. Миру, 54, код ЄДРПОУ 03192903) на користь публічного акціонерного товариства „Укртелеком", м. Київ в особі його Закарпатської філії (88000, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4, код ЄДРПОУ 21560766) невідшкодованих коштів за телекомунікаційні послуги надані пільговим категоріям громадян на суму 86911,46 грн. (вісімдесят шість тисяч дев`ятсот одинадцять грн. 46 коп.) та у відшкодування судових витрат - 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну грн. 00 коп.).

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 1.06.20

Суддя Ушак І.Г.