Рішення № 89528785, 28.05.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"28" травня 2020 р.

Справа № 642/2322/18

Провадження № 2/642/41/20

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2020 року Ленінський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді - Бородіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Добронос Д.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської Ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання правочинів недійсними та застосування правових наслідків недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

у березні 2018 року позивач звернувся до суду в своїх інтересах, а також в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської Ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання правочинів недійсними та застосування правових наслідків недійсності, та, із врахуванням уточненої позовної заяви, просив:

- визнати недійсним Застереження, що є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладено розділом 7 Договору іпотеки № 6121-ІД-02, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 , посвідченого 17 травня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Дар`єю Валеріївною, зареєстрованого в реєстрі за № 1657, зі змінами, внесеними Договором № 1 про внесення змін та доповнень до зазначеного Договору іпотеки, посвідченим 02.10.2008 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською| Дар`єю Валеріївною, реєстровий номер 4951, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харгівсмсого міського нотаріального округу Слоневською Д.В. 26.11.2013 року, зареєстрований в реєстрі за №4810;

- припинити правовідношення між Акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 за укладеним між ними Договором іпотеки № 6121-ІД-02, посвідченим 17 травня 2007 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1657, зі змінами, внесеними Договором № 1 про внесення змін та доповнень до зазначеного Договору іпотеки, посвідченим 02.10.2008 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., реєстровий номер 4951 в частині права іпотекодержателя на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , у спосіб, визначений Застереженням, яке має силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та яке викладено розділом 7 вказаного Договору іпотеки № 6121 -ІД-02 зі змінами, внесеними зазначеним Договором про внесення змін та доповнень до зазначеного Договору іпотеки;

- припинити виселення ОСОБА_4 - матері неповнолітньої ОСОБА_2 , ухвалене рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року у цивільній справі № 642/2843/13-ц, з квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним Договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алейніковою Ларисою Петрівною 27.12.2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1581;

- скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об"єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об"єкту 223569563101) - квартири АДРЕСА_1 , а саме запис про іпотеку 4115536, номер запису про обтяження 4114268, що внесені на підставі договору іпотеки, укаледного між іпотекодержателем ОСОБА_5 та іпотекодавцем ОСОБА_3 .

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, залишеним ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2013 року без змін, у рахунок часткового погашення заборгованості за рамковою угодою від 20 квітня 2006 року № 6121, договором про надання траншу від 17 травня 2007 року № 2.21325/6121, договором про надання траншу від 02 жовтня 2008 року № 207.29059/Р\У202.97 у загальному розмірі 215114,54 грн звернуто стягнення на нерухоме майно, що перебуває у іпотеці ПАТ «ПроКредит Банк», відповідно до договору іпотеки від 17 травня 2007 року № 6121-ІД-02, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1657, а саме: квартиру, загальною площею 47,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , шляхом надання ПAT «ПроКредит Банк» права продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі - покупцю за ціною, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності не раніше, ніж за тридцять календарних днів до укладання відповідного договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_4 зі спірної квартири; надано ПАТ «ПроКредит Банк» право проводити всі необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , що передують укладенню договору купівлі-продажу від власного імені, включаючи право внесення даних до Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримання відповідних витягів з нього тощо; визнано виконавчий напис від 29 липня 2011 року, реєстровий номер 2799, вчинений приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д. В. на договорі іпотеки від 17 травня 2007 року № 6121-ІД- 02, таким, що не підлягає виконанню.

26 листопада 2013 року на підставі даного рішення між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 4810.

Позивач посилався на те, що вказана квартира була придбана у шлюбі із ОСОБА_4 за спільні кошти, та перебувала у спільній власності. Під час укладення договору іпотеки від 17.05.2007 року він надавав письмову нотаріально посвідчену згоду на укладення договору іпотеки. Однак, не надавав нотаріально оформленої згоди на укладення до іпотечного договору умов договору про іпотечне застереження, укладенням іпотечного застереження порушені його права як співвласника та права неповнолітньої дитини - його доньки ОСОБА_2 .

В цій квартирі постійно проживала дитина на час укладення договору іпотеки та продовжує проживати разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_4 . З урахуванням цього, позивач, посилаючись на закон «Про охорону дитинства», зокрема, що при укладанні договору іпотеки у спірній квартирі проживала неповнолітня дитина, але орган опіки та піклування не надавав згоди батькам на укладання договору іпотеки, у зв`язку із чим порушені права дитини, позивач зазначав як одну із підстав для визнаня договору іпотеки в частині застереження недійсним.

Оскільки договір іпотеки (в якому наявні умови договору про іпотечне застереження), на підставі якого було проведено стягнення на предмет іпотеки, він просить визнати недійсним, підлягає визнанню протиправним також саме стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, позивач посилався на те, що рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, яке залишено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2013 року без змін, не надає право ПАТ "ПроКредит Банк" звертати стягнення на квартиру у визначений рішенням суду спосіб, та не надає право на виселення ОСОБА_4 із квартири - предмету іпотеки, без надання їй іншого житлового приміщення.

В уточненому позові позивач свої вимоги щодо визнання недійсним Договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алейніковою Ларисою Петрівною 27.12.2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1581, мотивує наступним. Так Постановою Харківського апеляційною суду від 12.11.2018 року по справі № 642/3885/17 визнано недійним договір купівлі продажу вказаної квартири, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д.В. 26 листопада 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 4810.

На підставі вказаної постанови суду державним реєстратором скасовано запис 3556393 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на вищезазначену квартиру.

Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 згідно запису про право власності № 3555810 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, виконаному державним реєстратором - приватним нотаріусом ХМНО Слоневською Д.В. 26.11.2013 р.

Договір іпотеки від 27.12.2013 р., укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_5 на підставі недійсного правочину, також підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація прав та їх обтяжень - скасуванню.

Представник відповідача ПАТ "ПроКредит Банк" подав клопотання про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що з моменту оспорюваних правочинів минуло більше п"яти років. Крім того, у цій же заяві зазначив, що позивачем при укладенні спірного договору іпотеки була надана нотаріально-посвідчена згода на укладення його дружиною договору іпотеки, яка викладена у заяві від 17.05.2007 року. Тобто, про укладення договору іпотеки, в якому в тому числі містилося посилання на застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, він був обізнаний. Також було подано відзив на позовну заяву. У якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. При укладенні оспорюваного договору іпотеки позивач надає своїй дружині - ОСОБА_4 нотаріально-посвідчену згоду на укладення Договору іпотеки, в тому числі і на будь-які зміни до цього договору іпотеки. Більше того, право продажу предмету іпотеки від свого імені містилося як в договорі іпотеки від 12.05.2007року (параграф № 2 ст. 5), так і в редакції від 2008 року. Що стосується посилань позивача на рішення, то представник відповідача зазначає, що позивач порушує питання які вирішені судом. Відомості вказані позивачем про порушення прав його неповнолітньої доньки представник відповідача вважає безпідставними, оскільки батьками не вирішено питання належним чином питання місця проживання дитини, та договір укладений батьками без нотаріального посвідчення. При цьому ОСОБА_4 при укладенні договору іпотеки була надана заява про те, що неповнолітня донька ОСОБА_6 , 2002 року народження, проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , зазначивши, що їй відомо за подання неправдивих відомостей. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 при оформленні кредиту подали до банку зведені картки, де зазначили про належність їм по 1/3 частини права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Представник відповідача вказує, що доводи позивача викладені у позові є недостовірними та зводяться до власних тлумачень положень законодавства.

Від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначила про визнання позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві.

Від відповідача ОСОБА_5 надійшла заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

У відповіді на відзив відповідача ПАТ "ПроКредит Банк" позивач вказував на відсутність правових вимог щодо нотаріального посвідчення договору, яким він та його дружина погодили місце проживання їх неповнолітньої доньки. Також наполягав на тому. Що він не надавав згоду на укладення саме застереження, яке має силу договору. Щодо остаточного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, позивач зазначав, що оскільки він не приймав участь у розгляді вказаної справи, то має право на спростування у загальному порядку. Також позивач вказував, що заява ОСОБА_4 про місце проживання дитини надана банку, у даній справі не має значення, оскільки в тому числі є відповідачем у даному провадженні. Щодо посилань на пропуск строку позовної давності вказував, що він підлягає поновленню. Оскільки він переривався пред"явленням іншого позову з інших підстав, та вважає що він повинен рахуватися з 12.10.2015 року. Крім того, оскільки позов подано в інтересах неповнолітньої доньки, то позивач вказує, що позовна давністьу даному випадку починається з дня досягнення дитиною повноліття.

У запереченнях представник відповідача ПАТ "ПроКредит Банк" вказував на безпідставність доводів позивача на порушення його прав та його дитини. Що полягають у відсутності окремої згоди на включення застереження до договору іпотеки про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки стягнення відбулося на підставі ст. 39 ЗУ "Про іпотеку" на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року. Частина вимог позивача, була предметом розгляду у рішенні Ленінського районного суду м. Харкова від 19.06.2018 року по справі № 642/3885/17 за позовом ОСОБА_7 , де ОСОБА_1 брав участь як третя особа.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги із врахуванням уточненого позову підтримав та просив їх задовольнити. У останнє судове засідання не з"явився, подав заяву про неможливість прибути до суду, у зв"язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача ПАТ "ПроКредит Банк" у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав зазначених у письмових заявах. У останнє судове засідання не з"явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилалась на те, що вимога про визнання недійсним розділу 7 Договору іпотеки 6121-ІД-02 від 17.05.2007р. є протиправною, виходячи з наступного. Позивач ОСОБА_1 вважає, що розділ 7 Договору іпотеки в редакції від 02.10.2007 року є недійсним так як на таку редакцію застереження він своєї згоди не надавав, а така редакція розділу 7 договору іпотеки начебто порушує його права як співвласника квартири. Стягнення на предмет іпотеки може відбуватися, або через суд, шляхом подачі відповідного позову, або позасудовим шляхом у трьох визначених законом способах. Проте, реалізація квартири відбувалася не шляхом позасудового врегулювання звернення стягнення на квартиру, а судовим шляхом, про що сам Позивач зазначав у своєму позові. Пункт договору іпотеки, який не було реалізовано, не міг порушити жодного права Позивача. Окрім того, в матеріалах справи є нотаріальна заява Позивача, в якій Позивач надає своїй дружині не тільки право укласти Договір іпотеки, но і будь-які зміни до цього договору. Більше того, право продажу предмету іпотеки від свого імені містилося як в договорі іпотеки від 12.05.2007року так і в редакції від 2008 року. В тому числі представник відповідача ОСОБА_3 посилалась на те, що позивач разом зі своїм партнером на розвиток спільного бізнесу отримали у банках ряд кредитів, у тому числі кредит, виконання зобов`язання по якому було забезпечено Договором іпотеки від 17 травня 2007р., який у цій справі визнається частково недійсним. У 2013 році банківськими установами було порушено ряд судових спорів по стягненню заборгованості та зверненню стягнення на іпотечне майно. Після судових рішень про стягнення з подружжя ОСОБА_8 боргу та звернення стягнення на належне їм майно, подружжя Дегтярьових розпочало захист майна від претензій з боку банків шляхом ініціювання непоодиноких судових спорів. Посилання позивача ОСОБА_1 в клопотанні про поновлення строків позовної давності щодо того, що він не спілкувався деякий час з дружиною та не відслідковував стан розгляду судових справ, спростовуються відомостями які надавалися під час розгляду інших справ.

Вважає, що позовна заява направлена виключно на те, щоб уникнути відповідальності за порушення Договору про надання траншу та наслідків які воно потягнуло. Щодо вимоги про припинення виселення ОСОБА_4 , вважає її незаконною, адже ЦПКУ не передбачено такого шляху оскарження судового рішення. Якщо Позивач не згоден з цим рішенням він повинен був оскаржувати його в апеляційному та касаційному порядках. Вимогу про визнання договору іпотеки укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зазначає можливо розглядати виключно, як наслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за умови, якщо судом буде встановлено, що у ОСОБА_3 взагалі можливо витребувати цю квартиру, адже ОСОБА_3 придбала квартиру, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу в порядку реалізації судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, та відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Також вважає що вимоги позивача направлені на поновлення інтересів виключно незаконних інтересів подружжя ОСОБА_1 , вимог які поновлюють інтереси ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 заявлено не було.

Відповідач ОСОБА_5 у судові засідання не з"явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей ХМР у судове засідання не з"явився, письмових пояснень не надавав.

Представник третьої особи Департаменту реєстрації ХМР у судове засідання не з"явився, письмових пояснень не надавав.

Суд вислухавши доводи учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_9 20 квітня 2006 року було укладено Рамкову угоду № 6121, Додаткову угоду № 1 від 17 травня 2007 року, Договір № 2 від 02 жовтня 2008 року, відповідно до якого Банк зобов`язався здійснювати кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою та Кредитними договорами.

На підставі та в межах Рамкової угоди між тими ж сторонами було укладено Договір про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, Договір № 1 від 19 червня 2009 разом із Додатками від 17 травня 2007 року, 19 червня 2009 року, 19 листопада 2009 року, 30 листопада 2009 року, 21 червня 2006 року, 20 вересня 2010 року, 09 грудня 2010 року, відповідно до якого Позичальнику було надано кредит 41 000,00 доларів США на строк користування 60 місяців зі сплатою 15 % річних; Договір про надання траншу № 207.29059/FW202.97 від 02 жовтня 2008 року разом із Додатками від 02 жовтня 2008 року, 19 червня 2009 року, 21 червня 2010 року, 20 вересня 2010 року, 09 грудня 2010 року, відповідно до якого Позичальнику було надано кредит 41 000,00 доларів США на строк користування 36 місяців зі сплатою 15,50 % річних; за якими Позичальник був зобов`язаний своєчасно погашати кредит та відсотки за користування ним в порядку та строки, вказані в Договорах про надання траншу.

Виконання вищевказаних зобов`язань забезпечено Договором іпотеки № 6121-ІД-02 від 17 травня 2007 року разом із Договором № 1 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 02 жовтня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та ЗАТ «ПроКредит Банк».

Згідно п. 2.2.1 Договору іпотеки - Іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,4 кв.м.

На момент продажу квартира належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І. 13 серпня 2002 року за реєстровим № 9967.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, залишеним ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2013 року без змін, в рахунок часткового погашення заборгованості за рамковою угодою № 6121 від 20 квітня 2006 року, Договором про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, договором про надання траншу № 207.29059/Р\У202.97 від 02 жовтня 2008 року в загальному розмірі 215114,54 грн. звернуто стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці ПАТ «ПроКредит Банк», відповідно до договору іпотеки № 6121-ІД-02 від 17 травня 2007 року, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , шляхом надання ПAT «ПроКредит Банк» права продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі - покупцю за ціною, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності не раніше, ніж за тридцять календарних днів до укладання відповідного договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_4 зі спірної квартири; надано ПАТ «ПроКредит Банк» право проводити всі необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що передують укладенню договору купівлі-продажу від власного імені, включаючи право внесення даних до Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримання відповідних витягів з нього тощо.

26 листопада 2013 року на підставі даного рішення між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В., зареєстрований в реєстрі за №4810.

27.12.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Як було зазначено, 17.05.2007 року між відповідачем ПАТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 6121-ІД-02 за умовами якого, остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 17.05.2007 року ОСОБА_1 надав згоду на передачу в іпотеку та укладання договору іпотеки, а також можливих змін та доповнень до цього договору його дружиною ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 , на умовах за її розсудом.

17.05.2007 року ОСОБА_4 при укладанні вказаного договору іпотеки подала заяву у якій повідомила правління банку, що має дитину, яка не досягла 18 років - ОСОБА_2 , 2002 року народження, проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .

В подальшому до вищевказаного кредитного договору між сторонами укладався договір про внесення змін та доповнень від 02.10.2008 року..

У 6-му Розділі договору іпотеки сторонами узгоджено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

У Розділі 7 договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань.

Згідно з пунктом 6.4 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється за вибором іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є застереження вказане у розділі 7 Договору з врахуванням інших умов договору.

Суд зазначає, що сторони між собою, відповідно до умов іпотечного договору, крім інших умов договору, узгодили іпотечне застереження та випадки порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідне застереження в іпотечному договорі визначає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Чинним законодавством не заборонено сторонам договору іпотеки чи відповідного застереження, що міститься в ньому, передбачити як передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому суд враховує, що позивач надав згоду на укладення іпотечного договору, його волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, а сторони іпотечного договору узгодили всі істотні умови договору, у тому числі узгодили питання щодо позасудового врегулювання спору шляхом передачі права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю, тому підстав для визнання недійсним іпотечного договору в частині, що стосується іпотечного застереження та визнання недійсним договору про іпотечне застереження, умови якого викладені у розділі 7 іпотечного договору, за відсутності окремої заяви одного із подружжя на їх укладення, немає. До того ж такі умови іпотечного договору не суперечать нормам цивільного законодавства України.

Також судом були перевірені доводи позивача ОСОБА_1 про те, що йому не було відомо про умови договору, які передбачають право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, внаслідок чого такі умови є недійсними, та зауважує, що заявою від 17 травня 2007 року, яка нотаріально посвідчена, позивач фактично надала згоду на передачу в іпотеку дружиною квартири, на умовах за її розсудом.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно Договору сторони узгодила наступні положення договору іпотеки: звернення стягнення здійснюється на підставі: - або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; - або застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Стягнення на предмет іпотеки було здійснене на підставі рішення суду.

Після цього, 26 листопада 2013 року на підставі даного рішення між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В., зареєстрований в реєстрі за №4810.

Дані обставини визнаються сторонами а тому не потребують додаткового доказування.

Таким чином, Іпотеокдержатель вже скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на підставі рішення суду шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а від так повторне звернення на предмет іпотеки шляхом позасудового задоволення вимог іпотекодержателя не відповідає нормам чинного законодавства України.

Оскільки реалізація квартири відбувалася не шляхом позасудового врегулювання звернення стягнення на квартиру, а судовим шляхом - за рішенням суду, розділ договору іпотеки, який не було реалізовано, не може порушити будь-якого права Позивача.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Згідност.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, позивачем не надано суду доказів про порушення його прав оскарженими умовами договору іпотеки.

Що стосується посилань позивача на порушення прав його неповнолітньої доньки, в інтересах якої він звернувся із даним позовом, то суд зазначає наступне.

ОСОБА_4 при укладенні договору іпотеки № 6121-ІД-02 була надана заява про те, що неповнолітня донька ОСОБА_2 , 2002 року народження, проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , зазначивши, що їй відомо за подання неправдивих відомостей. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 при оформленні договору подали до банку зведені картки, де зазначили про належність кожному з них по 1/3 частини права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Таким чином, на час посвідчення договору іпотеки нотаріусом не було жодних підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення договору, оскільки відомості щодо права користування чи права власності малолітньою дитиною іпотечним майном були відсутні.

Вказані обставини можуть свідчити лише про недобросовісні дії батьків, які під час укладення договору іпотеки не повідомили іпотекодержателя та нотаріуса про належність прав малолітній особі на користування квартирою.

Обставини, які свідчать про недобросовісність Банку під час укладення спірного правочину, судом не встановлено.

Сам факт укладення правочину без попередньої згоди органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням існування підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої подано позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових права дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що: дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Виключно на батьків покладено обов`язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такі обов`язки не можуть перекладатися на інших осіб, в даній конкретній справі на банк.

Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд враховує, що оспорюваний договір іпотеки не зменшив і не обмежив права неповнолітньої дитини, а приховування батьками прав дитини на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, оскільки судом встановлено, що перед укладенням договору іпотеки ОСОБА_4 повідомила Банк про проживання неповнолітньої дитини за іншою адресою.

На підставі зазначено, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору іпотеки.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для визнання недійсним договору іпотеки в частині, що оскаржується позивачем, то відсутні і підстави для задоволення похідних вимог позивача щодо визнання договору купівлі-продажу квартири укладеного між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 26.11.2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 4810, та припинення прав іпотекодержателя на звернення стягнення.

Не підлягає також до задоволення позовні вимоги про визнання недійсним Договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алейніковою Ларисою Петрівною 27.12.2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 1581, та похідні вимоги щодо скасування державної реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об"єкту нерухомого майна.

Так, доводи позивача в уточненому позові щодо визнання недійсним вказаного Договору іпотеки, мотивував тим, що постановою Харківського апеляційною суду від 12.11.2018 року по справі № 642/3885/17 визнано недійним договір купівлі продажу вказаної квартири, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Слоневською Д.В. 26 листопада 2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 4810.

Однак, Постановою Верховного Суду від 04.03.2020 року постанова Харківського апеляційною суду від 12.11.2018 року по справі № 642/3885/17 скасовано, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 червня 2018 року, яким було відмовлено у визнанні недійним договору купівлі продажу вказаної квартири, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , залишено в силі.

Доводи позивача, що стосуються висновків та результату розгляду справи при ухваленні рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, в тому числі припинення виконання даного рішення, не грунтуються на законі, та не можуть бути предметом розгляду іншої справи, а могли бути розглянуті під час апеляційного та касаційного розгляду конкретної справи.

На підставі зазначеного суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , який діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської Ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання правочинів недійсними та застосування правових наслідків недійсності - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Ленінський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.

Провний текст рішення складено 28.05.2020 року.

Суддя О.В. Бородіна