Рішення № 8952504, 31.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

31 березня 2010 р.           Справа 7/80-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", м. Вінниця.

до: Вінницького міського управління ГУМВС України у Вінницькій області, м.Вінниця.

про стягнення 147044,36 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

позивача: Матвєєва О.Ю.- юрисконсульт, довіреність б/н від 18.07.2008 року.

Ковальова Н.С.- начальник відділу правового забезпечення Вінницької філії ВАТ "Укртелеком", довіреність б/н від 14.07.2008 року

відповідача: Горецький Ю.М. - старший юрисконсульт управління УМВС України у вінницькій області, довіреність від 04.05.2009 року.

Інші: Євчук Г.В. - начальник сектору юридичного забезпечення ГУМВС України у Вінницькій області, посвідчення серія УВН № 000005 від 31.08.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з Вінницького міського управління МВС України у Вінницькій області на користь ВАТ "Укртелеком" в особі центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" 147044,36 грн., з яких 66539,63 грн. основного боргу, 4020,94 грн. пені, 62715,05 грн. інфляційних втрат та 13768,74 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 20.03.2001 року № 239 про надання послуг електрозв'язку в частині своєчасності та повноти оплати.

Ухвалою від 10.04.2009 року порушено провадження у справі № 7/80-09 та призначено до розгляду на 05.05.2009 року.

У відзиві на позовну заяву, який подано в судовому засіданні 05.05.2009 року, відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення на позов відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності вважаючи, що основний борг в розмірі 66539,63 грн. був наявний ще в 2006 році. Стосовно штрафних санкцій відповідач зазначає, що його вини у несвоєчасній сплаті отриманих послуг немає оскільки Вінницьке МУ УМВС України у Вінницькій області є бюджетною установою і не впливає на повноту та своєчасність надходження коштів з Державного бюджету України. Посилаючись на відсутність вини у сплаті коштів відповідач вважає відсутньою підставу для застосування штрафних санкцій (а.с.107-109, т.2).

При цьому суд зауважує, що аналогічний за змістом відзив було подано відповідачем 29.07.2009 року (а.с.12-14, т.3).

В зв'язку з неподанням сторонами в повному обсязі документів витребуваних ухвалою суду від 10.04.2009 року, а також необхідністю витребування нових доказів розгляд справи відкладався на 02.06.2009 року, 01.07.2009 року, 29.07.2009 року та 06.10.2009 року.

06.10.2009 року позивачем подано письмове пояснення в якому він посилався на безпідставність тверджень відповідача про пропуск позовної давності вказуючи, що останній своїми діями по частковій оплаті боргу та підписанні актів звірок переривав перебіг позовної давності. Також позивач вказував на відповідності вимогам закону та обставинам справи позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат (а.с.24-25, т.3).

Крім того 06.10.2009 року представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження розгляду справи до закінчення процедури реорганізації Вінницького МУ УМВС України у Вінницькій області в ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області (а.с.18, т.3).

В даному клопотанні відповідач посилається на те, що наказом МВС України № 153 від 06.04.2009 року прийнято рішення про реорганізацію УМВС України у Вінницькій області в ГУМВС України у Вінницькій області, а відповідно до наказу УМВС України у Вінницькій області № 174 від 04.05.2009 року прийнято рішення про реорганізацію Вінницького міського управління УМВС в ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у справі відповідач посилається на ст. 33 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" та п. 3 ч. 2 ст. 79 ГПК України.

Розглянувши клопотання відповідача суд дійшов висновку про його задоволення у зв'язку з чим ухвалою від 06.10.2009 року провадження у справі було зупинено до закінчення реорганізації Вінницького МУ УМВС України у Вінницькій області в Вінницьке МУ ГУМВС України у Вінницькій області.

27.11.2009 року у відповідь на запит № 11143-1114 від 19.11.2009 року відповідач надав суду лист яким повідомляє, що станом на 27.11.2009 року Вінницьке МУ УМВС України у Вінницькій області реорганізувалось в Вінницьке МУ ГУМВС України у Вінницькій області.

Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою від 01.12.2009 року провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 12.01.2010 року.

В судовому засіданні 12.01.2010 року оголошувались перерви до 19.01.2010 року та 21.01.2010 року в зв'язку з необхідністю подання сторонами додаткових документів.

14.01.2010 року позивачем подано заяву про зміну підстав та суми позову згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 65663,07 грн. основного боргу, що утворився за період з 01.08.2004 року по 01.01.2009 року. Крім того згідно вказаної заяви позивач зменшив суму позову в частині вимог про стягнення інфляційних втрат до 769,49 грн. та 3 % річних до 201,34 грн., а від позовних вимог про стягнення пені відмовився.

В зв'язку з необхідністю у виклику в судове засідання представника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області для надання пояснень стосовно виконання наказу господарського суду Вінницької області у справі № 2/349-04 рішенням у якій було стягнуто заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 137903,04 грн. за період з 01.01.2001 року до 01.08.2004 року розгляд справи було відкладено на 04.02.2010 року.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 04.02.2010 року не відбувся.

З урахуванням наведеного ухвалою від 05.02.2010 року розгляд справи було призначено до розгляду на 25.02.2010 року.

Позивачем в судовому засіданні 25.02.2010 року подано заяву згідно якої останній зменшує суму позову на суму інфляційних втрат в розмірі 769,49 грн. та 3 % річних в розмірі 201,34 грн. і просить стягнути з відповідача лише суму основного боргу у розмірі 65663,07 грн..

Судом вказана заява прийнята до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України відповідно до якої, позивач має право до прийняття рішення у справі крім іншого, зменшити розмір позовних вимог.

В судовому засіданні 25.02.2010 року оголошувалась перерва до 26.02.2010 року з метою надання сторонами додаткових документів.

26.02.2010 року позивачем в судовому засіданні подано заяву до якої долучено уточнений розрахунок заборгованості Вінницького міського управління ГУМВС України у Вінницькій області станом на 01.06.2008 року та згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 66539,63 грн., яка утворилась за період з 01.08.2004 року по 01.06.2008 року.

Судом вказана заява прийнята до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України відповідно до якої, позивач має право до прийняття рішення у справі крім іншого, зменшити або збільшити розмір позовних вимог. Виходячи із аналізу ст.22 ГПК України суд приходить до висновку про те, що позивач не позбавлений права до прийняття рішення у справі в межах наданих йому прав уточнити розмір заборгованості заявленої до стягнення шляхом його збільшення чи зменшення та конкретизувати період за який така заборгованість утворилась.

З метою підготовки повного тексту рішення 26.02.2010 року у справі оголошено перерву до 31.03.2010 року.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.03.2001 року між ЦОСПП ВД ВАТ "Укртелеком" (Підприємство зв'язку) та Вінницьким міським управлінням УМВС України у Вінницькій області (споживач) укладено типовий договір № 239 про надання послуг електрозв'язку, згідно п.1 якого Підприємство зв'язку надає послуги електрозв'язку, перераховані в додатку 1 і безплатні послуги, перераховані в додатку 2 (а.с.7-10, т.1).

Згідно п.2.1.1 Договору Підприємство зв'язку взяло на себе зобов'язання забезпечувати безперебійне і якісне надання послуг телефонного зв'язку.

В свою чергу, Споживач зобов'язувався, крім іншого, своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону (п.3.2.8 Договору).

Також сторони у Розділі 4 Договору "Оплата та порядок розрахунків" погодили порядок проведення розрахунків.

Зокрема, в п.4.2 Договору передбачено, що Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою авансовою системою оплати.

Згідно п.4.3 Договору Споживач повинен своєчасно оплачувати надані послуги.

Пунктом 4.6 Договору передбачено, що у разі застосування авансової системи оплати Споживач для одержання послуг електрозв’язку проводить щомісячно, до 20-го числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг.

Слід врахувати, що обов'язок Споживача своєчасно оплачувати отримані телекомунікаційні послуги передбачений також п.32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 720 від 09.08.2005 року.

Як встановлено судом під час дії Договору позивач вже звертався з позовом до суду про стягнення з відповідача, крім іншого, заборгованості по даному договору в розмірі 137903,04 грн., яка утворилась за період з 01.01.2001 року по 01.08.2004 року.

Рішенням від 10.01.2005 року у справі № 2/349-04 позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 137903,04 грн. заборгованості (а.с.116-118, т.2).

Із пояснень наданих представником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області та матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що 02.03.2005 року було відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу господарського суду Вінницької області у справі № 2/349-04 на підставі заяви позивача.

Вказане виконавче провадження було закінчено 28.11.2007 року на підставі п.8 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження" в зв'язку з повним фактичним виконанням.

При цьому під час виконавчого провадження в рамках примусового виконання наказу № 2/349-04 на користь стягувача було перераховано 139674,07 грн. (137903,04 грн. - основний борг, 1653,03 - витрати на державне мито, 118,00 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення), з яких 135029,03 грн. в примусовому порядку, а 4645,04 грн. (31.08.2007 року) було сплачено боржником в добровільному порядку.

Разом з тим, позивач в розрахунку боргу станом на 01.06.2008 року зазначає, що відповідачем всього було сплачено в рахунок погашення заборгованості яка виникла в період з 01.01.2001 року по 01.08.2004 року, як в примусовому порядку в рамках виконавчого провадження так і в добровільному порядку 144645,70 грн..

При цьому позивачем було зараховано в рахунок погашення заборгованості, яка була стягнута за рішенням суду оплати здійснені відповідачем 12.08.2004 року (3400,00 грн. - за лютий 2004 року), 08.09.2004 року (3900,00 грн. - за березень 2004 року), 27.09.2004 року (1120,31 грн. - за квітень 2004 року), 27.09.2004 року (2579,69 грн. - за березень 2004 року).

За посиланням позивача після прийняття рішення у справі № 2/349-04 відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг електрозв'язку не виконує належним чином, плату за отримані послуги вносить нерегулярно та у неповному обсязі внаслідок чого станом на 01.06.2008 року в останнього виникла заборгованість в розмірі 66539,63 грн., яка утворилась за період з 01.08.2004 року по 01.06.2008 року.

В підтвердження виниклої заборгованості та її розміру позивач надав суду оборотну відомість, виписки банку про проведення розрахунків відповідачем, щомісячні рахунки за послуги електрозв'язку та розписки про їх отримання відповідачем, зведений розрахунок відповідача тощо (а.с.19-21, 28-32, 34-180, т.1, а.с.1-82, 88, т.2).

Як вбачається із наданих документів за період з 01.08.2004 року по 01.06.2008 року позивачем було надано послуг відповідачу на загальну суму 175263,52 грн..

В свою чергу відповідач провів розрахунок за вказаний період на загальну суму 99341,46 грн..

Таким чином різниця між вартістю всіх послуг та сумою всіх оплат за період з 01.08.2004 року по 01.06.2008 року становить 75922,06 грн. (175263,52-99341,46).

Разом з тим судом встановлено (і про що зазначив позивач в заяві, яку подав в судовому засіданні 26.02.2010 року) в лютому та березні 2008 року позивач за власною ініціативою зменшив відповідачу розмір нарахованих послуг на загальну суму 2639,77 грн. (482,78 грн. за лютий 2008 року, 2156,99 грн. за березень 2008 року).

Як вказувалось вище, позивачем погашалась заборгованість за період з 01.01.2001 року по 01.08.2004 року в рамках виконавчого провадження в примусовому порядку, а також в добровільному порядку на загальну суму 144645,70 грн..

В співставленні із сумою боргу, яку було присуджено до стягнення рішенням суду у справі № 2/349-04 (137903,04 грн.) суд приходить до висновку, що відповідачем фактично було здійснено переплату на суму 6742,66 грн. (144645,70-137903,04).

Провівши корегування в сторону зменшення на вказані вище суми (2639,77 грн. та 6742,66 грн.) отримаємо розмір заборгованості відповідача, який становитиме 66539,63 грн. (75922,06-2639,77-6742,66).

Слід зауважити, що позивачем надано суду акти звірок взаємних розрахунків станом на 01.10.2008 року, 01.04.2009 року, 01.01.2007 року, 01.04.2007 року, 01.01.2008 року, 01.04.2008 року, 01.07.2008 року, 01.09.2008 року, 01.01.2009 року з яких вбачається наявність боргу у відповідача та кореспондування його розміру із іншими документами - зведений розрахунок, оборотна відомість тощо (а.с.25, т.1, а.с.94, 141-147, т.2). Суд наголошує на тому, що акти звірок підписані та скріплені печатками двох сторін.

Також судом встановлено, що Вінницьке міське управління ГУМВС України у Вінницькій області є юридичною особою, що вбачається із довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АА № 022545.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 23.05.2007 року № 164 було створено Вінницьке міське управління УМВС України у Вінницькій області на базі Вінницького міського відділу, що реорганізується, а також районні відділи (Ленінський, Староміський, Замостянський) на базі відповідних відділів Вінницького міського відділу, що реорганізуються (а.с.154, т.2).

Дослідивши наявні у справі документи суд дійшов висновку, що новостворене Вінницьке міське управління УМВС України у Вінницькій області взяло на себе боргові зобов'язання свого попередника (в тому рахунку і за договором від 20.03.2001 року № 239), що вбачається із звіту про заборгованість за бюджетними коштами станом на 01.04.2009 року, на 01.01.2005 року, за 2005 рік, меморіального ордеру № 6 за березень 2009 року, травень 2007 року, червень 2007 року, жовтень 2007 року (а.с.155-168, т.2).

Свідченням того, що Вінницьке міське управління ГУМВС України у Вінницькій області є боржником за договором від 20.03.2001 року № 239 є неодноразове підписання останнім актів звірок після 23.05.2007 року.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п.4.2 Договору передбачено, що Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою авансовою системою оплати. При цьому пунктом 4.6 Договору передбачено, що у разі застосування авансової системи оплати Споживач для одержання послуг електрозв’язку проводить щомісячно, до 20-го числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та відмову від позову викладені в заяві від 11.01.2010 року № 20/158 та заяві поданій в судовому засіданні 25.02.2010 року за результатами чого, суд дійшов висновку про їх задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог та відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, а також заява про відмову від позовних вимог в частині вимоги про стягнення пені приймаються судом, оскільки такі дії позивача не суперечать чинному законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приймаючи заяви про зменшення розміру позовних вимог та відмову від позовних вимог суд враховує те, що вони підписані представником позивача Ковальовою Н.С. у якої наявні відповідні повноваження на вчинення вказаних процесуальних повноважень, що вбачається із довіреності від 14.07.2008 року (а.с.28, т.3).

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач на день розгляду справи доказів погашення суми боргу в розмірі 66539,63 грн. боргу всупереч вимогам ст.33 ГПК України та ухвал суду не надав.

Заперечення відповідача викладені у його відзивах по суті зводяться до невизнання ним позовних вимог у зв’язку із посиланням на сплив строку позовної давності відносно заборгованості за 2004-2006 роки. При цьому відповідач вказує, що підписання акту звірки не може свідчити про переривання строку позовної давності, оскільки є одним із методів бухгалтерського обліку.

Позивач у письмових поясненнях від 05.10.2009 року та від 11.01.2010 року № 20-158 вказує, крім іншого, на безпідставність твердження відповідача про пропуск позовної давності (а.с.24-25, т.3). При цьому позивач посилається на те, що відповідачем вчинялись дії, які свідчать про переривання ним строку позовної давності, а саме: підписання актів звірок, сплата заборгованості за попередні періоди тощо. З огляду на приписи ст.264 ЦК України позивач вказує, що вказані вище дії відповідача безспірно свідчать про переривання ним строку позовної давності.

Розглянувши заперечення відповідача викладені у його відзивах, які по своїй правовій природі є заявою про застосування позовної давності та заперечення позивача на неї суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 названого кодексу встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Стаття 267 ЦК України визначає наслідки спливу позовної давності. Частина 3 цієї статті вказує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а частина 4 цієї статті передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У разі невизначення строку виконання зобов'язання або визначення його моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Разом з тим в ч.1 ст.264 ЦК України зазначено, що перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Згідно ч.3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Дослідивши наявні в справі докази суд дійшов висновку, що відповідачем вчинялись дії які свідчать про те, що він визнавав борг перед позивачем.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами протягом 2007-2009 років між позивачем та відповідачем неодноразово складались та підписувались обома сторонами акти звіряння розрахунків за послуги зв'язку в яких фіксувалась сума заборгованості відповідача. Як вбачається із вказаних актів останні при цьому скріплювались печатками позивача та відповідача.

Крім того із наданих сторонами документів вбачається, що відповідачем в серпні 2007 року при перерахуванні грошових коштів позивачу погашалась заборгованість за попередні періоди (вересень-жовтень 2004 року), що вбачається із графи "Призначення платежу" відповідних платіжних доручень.

Так, в платіжних дорученнях від 31.08.2007 року № 475, № 476 позивач вказував на рахунок № 239 від 30.09.2004 року (а.с.30, т.1, а.с.135, 159-162, т.2).

Оцінивши вказані обставини в сукупності (підписання відповідачем актів звіряння взаємних розрахунків за 2007-2009 роки, проведення оплат заборгованості за попередні періоди протягом 2007 року) суд дійшов висновку про те, що відповідач вчиненням таких дій визнавав свою заборгованість перед позивачем.

Враховуючи викладене заява відповідача про застосування строків позовної давності викладена у його відзивах підлягає відхиленню.

Відхиляючи вказану заяву суд враховував правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 року, постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2007 року № 19/125/06, від 22.05.2007 року № 7/579, від 10.07.2007 року № 14/285, від 26.02.2008 року у справі № 11/524/07 з аналізу яких вбачається, що підписання акту звірки сторонами свідчить про визнання боргу відповідачем. Аналогічна позиція висвітлена в листі Державного казначейства України від 25.02.2008 року № 3.4-04/648-3015.

Також суд звертає увагу, що в постанові Вищого господарського суду України від 22.05.2007 року у справі № 7/579 вказано, що акт звіряння розрахунків є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим актом, і яким, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості, а з огляду на абзац шостий листа Міністерства фінансів України № 31-053-2-4/4390 від 03.12.2001 року акт звірки розрахунків може служити підставою для перерахування коштів.

Заперечення відповідача стосовно пені, 3 % річних та інфляційних втрат судом не розглядаються в зв'язку з тим, що позивачем подано заяви про зменшення розміру позовних вимог та відмову від позовних вимог, а тому вказані вимоги фактично не є актуальними на момент прийняття рішення у справі.

Наданий відповідачем контррозрахунок (узгоджений акт звірки заборгованості станом на 01.04.2009 року) оцінюється судом критично, оскільки на підтвердження вказаних у ньому відомостей не надано жодного доказу.

До того ж співставлення даних у наданому відповідачем розрахунку із документами які надав позивач свідчать про його недостовірність.

Так, відповідач вказував у розрахунку на наявність заборгованості в 2005 році в кожному із місяців за отримані послуги. Разом з тим, із наданих позивачем документів вбачається, що в 2005 році заборгованість утворилась внаслідок неоплати в повному обсязі послуг за липень-грудень 2005 року.

Різняться також і суми загальної заборгованості за роки.

Так, відповідач вказує, що за результатами 2005 року у нього рахувалась заборгованість в розмірі 29978,33 грн., в той час як за даними позивача така заборгованість складала 19101,11 грн.. Такі ж розбіжності містяться і за інші періоди: за 2006 рік відповідач вказав на розмір заборгованості в розмірі 20502,96 грн., тоді як за даними позивача така заборгованість складає 31362,11 грн.; за 2007 та 2008 рік відповідач вказав на відсутність заборгованості перед позивачем, в той час позивач вказує на наявність заборгованості відповідача в 2007 році в розмірі 10847,80 грн..

При цьому суд наголошує, що зазначені у розрахунку позивача дані підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами (рахунками, виписками банку тощо), в той час як відповідач не підтвердив відповідними доказами дані вказані у його розрахунку.

З врахуванням встановлених обставин та наявних у справі первинних бухгалтерських документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 66539,63 грн. доведеною.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням необхідності припинення провадження у справі в частині позовних вимог відносно яких позивачем подано заяву про відмову.

При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Розподіляючи судові витрати суд враховував, що при розгляді справи позивач неодноразово подавав заяви про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, а також заяву про відмову від позовних вимог. Виходячи із змісту поданих заяв, хронології їх подачі до суду та вказаних вище роз'яснень суд прийшов до висновку, що нова ціна позову дорівнює 70560,57 грн., з яких 66539,63 грн. - сума основного боргу за період з 01.08.2004 року по 01.06.2008 року та пеня в розмірі 4020,94 грн. яка обчислювалась за період з 21.07.2008 року по 20.01.2009 року. Суд не включав до нової ціни позову 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки позивач своїми заявами від 11.01.2010 року № 20-158 та від 25.02.2010 року зменшив вказані вимоги до нуля.

Керуючись ст.ст.11, 256, 257, ч.5 ст.261, ч.ч.1, 3 ст.264, ч.ч.3, 4 ст.267, ч.ч.1, 2 ст.509, ст.ст. 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч.ч. 1, 2 ст.614, ч.1 ст.625, ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.75, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Вінницького міського управління ГУМВС України у Вінницькій області, вул.Хмельницьке шосе, 9, м.Вінниця, 21036 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 08670154) на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком", вул.Коцюбинського, 28, м.Вінниця, 21001 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 01182204, р/р № 260077394 в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" м.Вінниці, МФО - 302247) - 66539 грн. 63 коп. боргу, 665 грн. 40 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 222 грн. 50 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Прийняти відмову позивача від стягнення 4020 грн. 94 коп. пені.

5. Припинити провадження в частині стягнення 4020 грн. 94 коп. пені відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 31 березня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Коцюбинського, 28, м. Вінниця, 21001.

3 - відповідачу - Хмельницьке шосе, 9, м. Вінниця, 21022.

.