Рішення № 89517388, 29.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2020Справа №910/3546/20

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 106 351,19 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 106 351,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" вказує, що ним належним чином виконувались свої зобов`язання за Договором №ЦЗВ-01-02218-01 від 20.06.2018 з поставки відповідачу товарів, в той час як Акціонерне товариство "Українська залізниця" свої зобов`язання з оплати товару виконувало із простроченням, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 91 552,01 грн. та 3% річних у розмірі 14 799,18 грн.

У змісті свого позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно якого позивач поніс витрати на сплату судового збору за подання даного позову у розмірі 2 102,00 грн. та очікує понести витрати на оплату правничої допомоги у суді першої інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 відкрито провадження у справі №910/3546/20; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

03.04.2020 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить суд врахувати, що строк прострочення оплати був незначним та така оплата здійснювалась добровільно, у зв`язку з чим є підстави для зменшення відповідальності за несвоєчасну оплату коштів. Крім того, відповідачем повідомлено суд про складне фінансове становище, що склалось на Акціонерному товаристві "Українська залізниця".

15.04.2020 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" надійшла відповідь на відзив з доказами її направлення відповідачу, в якій позивач зазначає, що факт добровільної оплати не є підставою для зменшення розміру відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання. Також, позивач вказує, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження складного фінансового становища та наявності ризиків того, що стягнення коштів за даним позовом негативно вплине на залізничну галузь України.

21.04.2020 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 17 000,00 грн.

07.05.2020 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат.

За інформацією з пошукової системи Акціонерного товариства "Укрпошта" в мережі Інтернет поштове відправлення №0314604766499, яким позивачем було надіслано відповідачу примірник відповіді на відзив, було вручене представнику Акціонерного товариства "Українська залізниця" 17.04.2020.

Відповідач своїм правом на подання до суду заперечень на відповідь на відзив у визначений в ухвалі від 11.03.2020 строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

20.06.2018 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-01-02218-01 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів) (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Укрзалізниця", Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48. Постачання здійснюється за цінами. передбаченими у Специфікації до даного Договору, ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів, вул. Шевченка, буд. 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або Актом прийому-передачі.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2.

Згідно з п. 10.6 Договору у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного Договору, якщо випадки несвоєчасного постачання мали місце.

Термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 13.7 Договору).

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті поставленої згідно Договору продукції, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 91 552,01 грн. та 3% річних у розмірі 14 799,18 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки продукції відповідачу загальною вартістю 1 768 794,96 грн., а саме:

- згідно видаткової накладної №43 від 25.02.2019 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 984 012,00 грн. з ПДВ.;

- згідно видаткової накладної №98 від 25.04.2019 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 669 150,96 грн. з ПДВ.;

- згідно видаткової накладної №104 від 21.05.2019 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 115 632,00 грн. з ПДВ.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а також в них міститься посилання на реквізити Договору.

Судом враховано, що пунктом 13.7 Договору встановлено термін дії даного Договору з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018, тобто без автоматичного продовження.

Проте, з дій сторін (поставка продукції, яка визначена у специфікації), вбачається, що термін дії Договору фактично було продовжено та поставка по видатковим накладним №43 від 25.02.2019, №98 від 25.04.2019 та №104 від 21.05.2019 була здійснена в рамках Договору.

Таким чином, вказаними видатковими накладними підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки відповідачу товару на загальну суму 1 768 794,96 грн.

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у пункті 6.1 Договору погоджено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, сторонами у п. 6.1 Договору було обумовлено, що перебіг строку на оплату продукції повинен обраховуватись від дати реєстрації податкової накладної за кожною партією продукції, що в свою чергу не суперечить законодавству.

Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити поставлену згідно:

- видаткової накладної №43 від 25.02.2019 продукцію до 20.03.2019 включно, оскільки податкова накладна №25 від 25.02.2019 була зареєстрована 05.03.2019,

- видаткової накладної №98 від 25.04.2019 продукцію до 22.05.2019 включно, оскільки податкова накладна №25 від 25.04.2019 була зареєстрована 08.05.2019,

- видаткової накладної №104 від 21.05.2019 продукцію до 24.06.2019 включно, оскільки податкова накладна №6 від 21.05.2019 була зареєстрована 07.06.2019,

Реєстрація податкових накладних: №25 від 25.02.2019, №25 від 25.04.2019 та №6 від 21.05.2019 підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про реєстрацію вказаних податкових накладних.

В свою чергу, згідно виписки по рахунках відповідачем сплачено кошти у загальному розмірі 1 768 794,96 грн. на виконання вимог Договору:

- 20.06.2019 у розмірі 492 006,00 грн.;

- 07.08.2019 у розмірі 492 006,00 грн.;

- 21.08.2019 у розмірі 334 575,48 грн.;

- 05.09.2019 у розмірі 334 575,48 грн.;

- 30.09.2019 у розмірі 115 632,00 грн.

З наведеного вбачається, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" неналежним чином виконало грошове зобов`язання, допускаючи прострочення, що також не заперечується відповідачем у своєму відзиві.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 91 552,01 грн. та 3% річних у розмірі 14 799,18 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно приписів ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 10.6 Договору у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір (облікова ставка НБУ) порядок нарахування пені (від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення), проте не визначено строк такого нарахування, а відтак в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій обмежено піврічним терміном.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм законодавства, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Таким чином, враховуючи здійснені позивачем часткові оплати по видатковим накладним, є правомірним нарахування пені за прострочення оплати:

- за видатковою накладною №43 від 25.02.2019 з 21.03.2019 по 19.06.2019 на суму 984 012,00 грн.;

- за видатковою накладною №43 від 25.02.2019 з 20.06.2019 по 06.08.2019 на суму 492 006,00 грн.;

- за видатковою накладної №98 від 25.04.2019 з 23.05.2019 по 20.08.2019 на суму 669 150,96 грн.;

- за видатковою накладної №98 від 25.04.2019 з 21.08.2019 по 04.09.2019 на суму 334 575,48 грн.;

- за видатковою накладної №104 від 21.05.2019 з 25.06.2019 по 29.09.2019 на суму 115 632,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (з урахуванням визначених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов`язань та визначеного позивачем періоду нарахування за кожною видатковою накладною), суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пені у розмірі у розмірі 90 746,00 грн.

В іншій частині заявлена до стягнення пеня у розмір 806,01 грн. розраховані невірно у зв`язку з невірним визначенням позивачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати продукції, поставленої згідно видаткових накладних №43 від 25.02.2019 та №98 від 25.04.2019.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних (з урахуванням визначених судом дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов`язань та визначеного позивачем періоду нарахування за кожною видатковою накладною) прийшов до висновку про правомірність стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних у розмірі 14 663,30 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 135,88 грн. розраховані невірно у зв`язку з невірним визначенням позивачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати продукції, поставленої згідно видаткових накладних №43 від 25.02.2019 та №98 від 25.04.2019, а відтак задоволенню не підлягають.

Щодо посилань відповідача на скрутне фінансове становище Акціонерного товариства "Українська залізниця", то суд відзначає, що частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як унормовано частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні приписи містяться в ст. 617 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" підлягають частковому задоволенню із стягненням з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пені у розмірі 90 746,00 грн. та 3% річних у розмірі 14 663,30 грн.

В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем також заявлено до стягнення у якості судових витрат витрати на правову допомогу в розмірі 17 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" до своєї позовної заяви долучило попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, згідно якого позивач поніс та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 000,00 грн., відшкодування яких просив покласти на відповідача.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було долучено до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019, укладений з Адвокатським бюро "Андрія Зарицького", Додаток №6 від 24.02.2020 до Договору про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019, Акт надання послуг №043 від 31.03.2020, Акт надання послуг №046 від 10.04.2020, платіжне доручення №16046022 від 31.03.2020 та платіжне доручення №16046022 від 10.04.2020 на загальну суму 20 000,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, як зазначає Об`єднана Палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн., подав заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, в якій зазначив, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, недоведеними та неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим часом на надання таких послуг.

У Додатку №6 від 24.02.2020 до Договору про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019 було погоджено вартість послуг, що надаються Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" за його дорученням, а саме:

- за правову допомогу із здійснення аналізу документів позивача у відносинах з відповідачем щодо неналежного виконання зобов`язань за Договором поставки №ЦЗВ-01-02218-01 від 20.06.2018 на предмет перспективи судового розгляду, що становить 4 000,00 грн.;

- вартість послуг із здійснення підготовки та подання позовної заяви про стягнення коштів з відповідача на користь позивача за Договором поставки №ЦЗВ-01-02218-01 від 20.06.2018 складає 10 000,00 грн.;

- підготовка та подання відповіді на відзив у даній справі щодо неналежного виконання зобов`язань за Договором поставки №ЦЗВ-01-02218-01 від 20.06.2018 становить 3 000,00 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дана справа, предметом якої є стягнення пені та 3% річних нарахованих за несвоєчасне виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті поставленої згідно Договору продукції є типовою та Адвокатським бюро "Андрія Зарицького" вже надавалась правова допомога в аналогічній справі №910/17982/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (в якій витрати на професійну правничу допомогу покладено на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог), у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що Адвокатським бюро "Андрія Зарицького" витрачено менше часу, зокрема, на підготовки та подання позовної заяви і відповіді на відзив.

В свою чергу, в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 судом було надано оцінку складності справи та встановлено, що предметом позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі дана справа є незначної складності.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

В свою чергу, оскільки адвокатське об`єднання вже представляло інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" в аналогічній справі, то затрати часу на підготовку та подання позовної заяви і відповіді на відзив є меншими, а відтак, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, тобто, є незначної складності.

Крім того, судом враховано, що наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних містить арифметичні помилки, що в свою чергу призводить до зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням заперечень відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявленої суми до 10 000,00 грн., враховуючи незначну складність справи, і те, що вона є типовою, а також подання позивачем розрахунку нарахованої пені та 3% річних, який містить арифметичні помилки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 75, 124, 126, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (04114, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 21; ідентифікаційний код 39270330) пеню у розмірі 90 746 (дев`яносто тисяч сімсот сорок шість) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 14 663 (чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят три) грн. 30 коп., витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 083 (дві тисячі вісімдесят три) грн. 38 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Суддя Р.В.Бойко